Цінності як ядро духовного світу людини

Світ ціннісних переживань віддавна перебуває у центрі фі­лософських досліджень. В античну і середньовічну епохи філо­софи розробляли теорію цінностей, не піднімаючись до логічно­го аналізу самої категорії "цінність".

Як поняття, цінність вперше визначена у філософії І.Канта, який визнав цінності вищими принципами людської поведінки.

У працях учнів і послідовників Канта проблема цінностей набула самостійного значення. Ця проблема вивчається наукою - аксіологією.

Аксіологія (грецькою axios — "цінність, вартість" і logos – "слово", "поняття") — теорія цінностей, що з'ясовує якості і властивості предметів, процесів і явищ, які здатні задово­льняти потреби, інтереси і бажання людей.

Аксіологічна проблематика досліджується за допомогою по­няття "об'єктивна значимість". Так, послідовник І.Канта німе­цький філософ Вільгельм Віндельбанд (1848 - 1915) вважав, що такі цінності як істина, благо, краса і святість є позачасовими, позаісторичними принципами, що визначають людський харак­тер.

Інший послідовник І.Канта німецький філософ Генріх Ріккерт (1863 - 1936) розробляє вчення про цінності як основу тео­рії істин - шість основних категорій цінностей: істину, красу, безособисту святість, моральність, щастя і особисту святість.

За німецьким філософом Миколаєм Гартманом (1882 - 1950) цінності не піддаються раціональному пізнанню. Вони відкри­ваються людині лише в особливих ціннісних почуттях (любов, ненависть), що змушують людину інтуїтивно віддавати перевагу тому чи іншому способу поведінки.

Сучасна аксіологічна суспільствознавча думка приділяє ве­лику увагу проблемі зв'язків загальнолюдських (вселюдських), національних (етнічних), групових та індивідуальних ціннісних систем та уявлень.

У наш час збагачується "традиційна" класифікація ціннос­тей, уявлення про їх структуру та ієрархію. Виділяються цінно­сті духовні, що охоплюють світогляд людини, а також матеріа­льні, політхічні, правові, моральні, релігійні, наукові, естетич­ні.

Цей ряд доповнюють цінності екологічного спрямування, вимоги забезпечити "виживання" людства.

Аксіологічна думка досліджує також норми постіндустріальних цінностей, етики солідарності, злагоди, людського циві­лізованого спілкування, толерантність до інших ціннісних оріє­нтацій.

Цінності є осередком духовного життя суспільства. Вони скріплюють громадську єдність, цілісність соціуму. Роль особ­ливих ідейних чинників у суспільстві виконують вищі духовні цінності, що виступають у формі певних ідеалів, ціннісних на­станов, орієнтацій.

Людина в своїй життєдіяльності, виходячи з соціальних по­треб, керується образом можливого, але ще актуально не існу­ючого співвідношення речей. Завдяки цьому формується особ­ливий світ духовного буття, що підносить людину над буттям реальним.

Ціннісні феномени давали людині змогу усвідомити два ви­ди реальностей: ідеальну та матеріальну. Ідеальний світ (цінні­сна свідомість) розглядався як взірцевий щодо матеріального. Ціннісна свідомість творить власний світ, світ емоційних пере­живань, ціннісних образів. Ціннісна свідомість не цікавиться, чим є даний предмет. Для неї важливе лише те, яке значення він має для нас, в чому його цінність. Добро і зло, істина і по­милка, прекрасне і потворне, трагічне і комічне не існують в об'єктивному світі самі по собі. Вони є результатом нашої оці­ночної діяльності.

Безкінечність емоційно-образного змісту духовних ціннос­тей виражається в тому, що вони переживаються як дещо неви­черпне, недомовлене, піднесене і тому таємне.

Вищі щаблі посідають ті духовні цінності, що відображають фундаментальні відносини людства, до яких, перш за все, на­лежать мирне життя, безпека існування людства. Безумовно, що ми живемо в трагічну епоху. Але ми не маємо права отото­жнювати трагічне з безнадійним. Сьогодні ми повинні усвідо­мити певні передумови подолання глобальних кризових явищ і відведення вселенської загрози від людства. В чому це полягає?

По-перше, розгортання інформаційної революції як основи можливого виходу із кризової ситуації, подолання перешкод на шляху об'єднання людства і створення нової цивілізації. Саме нова система суспільного устрою може створити об'єктивну ос­нову для подолання глобальних проблем на засадах науки.

По-друге, становлення принципу ненасильства як у внутрі­шній і зовнішній політиці держав, так і у групових, міжконфе­сійних і навіть міжособистісних стосунках людей.

По-третє, необхідність об'єднуючих процесів у духовному житті — як в світському, так і релігійному.

По-четверте, зміна традиційних форм цінностей і форму­вання планетарної свідомості, яка повинна спричинити суттєві зміни в усіх соціальних системах, сформувати космополітичну ментальність, почуття громадянина світу.

До вищих духовних цінностей належать і цінності, що ха­рактеризують вибір особистих якостей людини, такі як добро і зло.

Поняття "добро" визначає морально-позитивне ставлення до різних явищ із позиції визначення їх необхідними для співісну­вання людей. У межах морального засвоєння світу добро віді­грає таку ж роль, яку в межах наукового пізнання відіграє іс­тина, а в межах художнього засвоєння світу - краса. Поняття "добро" має кілька значень.

По-перше, добро як об'єктивна характеристика предмету, яка фіксує його досконалість. Наприклад: добрий кінь, добра справа, добра вість тощо.

По-друге, добро як моральна якість людини. Наприклад, добра матір, добродій, добрий вчитель, добрий лікар тощо.

В античній філософії визначення добра здійснювалося через співвідношення з поняттям "благо". Вище благо, за Епікуром, І.Кантом, Г.Сковородою - це поєднання добродійного життя з відчуттям щастя.

Більшість "класичних" і сучасних фахівців у галузі аксіо­логії користуються поняттям "цінність" як рівнозначним кате­горіям "добро" і "благо". Іншими словами, поняття "благо" на­ближається до категорій "добра" і "цінності" і, навіть, ототож­нюється з ними. Втім, починаючи з античних часів, благо розу­міється або як вища цінність (самоцінність), або як її першоос­нова.

Поиск по сайту: