|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Діяльність як спосіб існування соціального. Особливості прояву соціальних заковівСамоорганізація і саморозвиток соціалізму відбувається через діяльність етносів, класів, соціальних груп та через їх спілкування. Що ж таке діяльність? Діяльність - це специфічно людська форма активного відношення до світу, змістом якої є цілеспрямоване, творче його перетворення. Основними складовими елементами діяльності є: по-перше, суб'єкт діяльності - людина як носій свідомості і самосвідомості; по-друге, мета діяльності; по-третє, засоби діяльності; по-четверте, предмет діяльності як об'єкт, на який спрямована людська дія; по-п'яте, результат діяльності; по-шосте, - це сам процес діяльності, людська активність. Універсальним предметом діяльності є природа, суспільство і людська свідомість. Соціальна філософія пояснює, що діяльність є джерелом формування соціальності. Саме завдяки діяльності людина подолала вихідну тотожність з природним і тваринним світом. Діяльністю людина перетворює природу і створює свій особливий феномен - матеріальну, соціальну і духовну культуру. До рівня загальної засади культури діяльність була вперше піднесена німецьким філософом Йоганом Готлібом Фіхте (1762-1814). Саме Фіхте розглядав суб'єкт («Я») суто як самодіяльність, яка створює світ («Не - Я»). Інший німецький філософ Г.Гегель (1770-1831) тлумачив діяльність як всепроникну характеристику Світового Духа. Діяльність породжується потребою Світового Духа до самозміни і самовдосконалення. За Гегелем, головна роль належить не матеріальній, а духовній діяльності і головним чином самосвідомості. Універсальну схему творчої діяльності Світового Духа Гегель назвав абсолютною ідеєю. Зміст і форми діяльності абсолютної ідеї Гегель розкриває через послідовне розгортання системи категорій діалектики. Поняття охоплює найістотніше в людині - її свободу як здатність робити власний вільний вибір. В процесі життєдіяльності люди вступають у певні стосунки, спілкуються між. собою. Звідси спілкування, як і діяльність, є необхідною умовою самоорганізації соціальних систем. Спілкування органічно вплетене в соціальну діяльність, відповідає різним видам діяльності. Воно постає як передумова діяльності, оскільки саме через спілкування налагоджуються необхідні для діяльності зв'язки. Тільки через спілкування відбувається обмін інформацією, збереження набутого досвіду, передача його від покоління до покоління. Воно є не тільки суспільною, а й особистою потребою індивідів один у одному. У спілкуванні відбувається формування і розвиток особистості, її свідомості та самосвідомості. Воно є умовою формування людини як суспільної істоти, здатної до суспільного життя з собі подібними. Отже, діяльність і спілкування постають як наріжні камені, на яких зводиться будівля соціального, базується суспільство як особливий феномен, що розвивається за своїми особливими законами. Які ж особливості прояву соціальних законів? Як вже зазначалося, спілкування людей завжди має діяльний характер і навпаки - людська діяльність можлива лише на засадах спілкування. Через діяльність і спілкування реалізуються закони суспільного розвитку. Люди виступають водночас і авторами і акторами всесвітньо-історичної драми, що називається історією людства. І в цьому полягає суть суперечностей, які щоденно виникають і щоденно вирішуються у процесі як діяльності, так і спілкування. Люди діють і спілкуються у певних об'єктивних умовах, і саме у цих умовах відбувається їх суспільне життя. Суспільне життя людей реалізується як єдність об'єктивних закономірностей і вільної діяльності. При вирішенні проблеми співвідношення об'єктивної діяльності людей, об'єктивних обставин і людської свободи в історії філософської думки існували два протилежні напрями - фаталізм та волюнтаризм. Фаталізм (латиною - визначений долею) - філософські погляди, що ґрунтуються на визнанні панування над людиною і суспільством сліпих невідворотних сил, які нібито наперед ви-П4 При вирішенні проблеми співвідношення об'єктивної діяльності людей, об'єктивних обставин і людської свободи в історії філософської думки існували два протилежні напрями - фаталізм та волюнтаризм. Фаталізм (латиною - визначений долею) - філософські погляди, що ґрунтуються на визнанні панування над людиною і суспільством сліпих невідворотних сил, які нібито наперед визначають їхню долю. (Платон, Філон Александрійський, Гегель та ін.). У суспільстві, на думку фаталістів, діють виключно об'єктивні закономірності. Ці закономірності цілковито визначають функціонування та розвиток соціуму. Протилежний напрям - волюнтаризм (латиною - воля) - філософські погляди, що заперечують закономірність і необхідність у природі і суспільстві. Волюнтаризм абсолютизує волю суб'єкта історичної дії, його свободу. Найвідомішими представниками волюнтаризму були А.Шопенгауер, Ф. Шіцше, М. Вебер, А.Тойнбі та ін. В історії суспільно-філософської думки існували концепції, що намагались подолати крайнощі фаталізму та волюнтаризму. Це так званий історичний матеріалізм марксизму, неофрейдизм, ідеї франкфуртської школи (М.Хоркхаймер (1895-1973), Т.Адорно (1903-1969), Г.Маркузе (1898-1979) та інші). Ці концепції тлумачать розвиток суспільства як імовірний процес. У ньому соціальне ціле є результатом взаємодії багатьох факторів. Історична закономірність формується через діяльність людей як закон-тенденція. Іншими словами, закономірності визначають лише основну лінію розвитку суспільства і не враховують багатьох випадковостей та відхилень. На відміну від природної закономірності соціальна закономірність має цілий ряд специфічних ознак. Які ж ознаки соціальних законів, що обумовлюють розвиток суспільства? По-перше, соціальні закони - це закони людської діяльності. Поза людською діяльністю немає і бути не може соціальної закономірності. По-друге, соціальні закони - це закони не лише матеріальної, а й духовної діяльності людей. По-третє, у розвитку суспільства діють як динамічні, так і статистичні закономірності. Статистичні закономірності функ. По-четверте, соціальні закони носять історичний характер. Соціальні дії відбуваються більш активно ніж еволюція природи. Соціальний організм надзвичайно динамічний і тендітний. Його закони дають змогу охопити лише загальну лінію розвитку. А це робить маловірогідним одержання точних термінів певної події. Чи можемо ми стверджувати, що всі соціальні закони вже відкриті? Очевидно ні. Досить значною є система соціальних законів, що функціонують в певних сферах суспільства і вивчаються конкретними соціальними науками (демографією, політологією, правознавством, мистецтвознавством, мовознавством тощо). Найбільш яскраво закономірності суспільного життя виявляються в залежності суспільства від природи, від астрофізичних чинників. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |