Сутність, зміст і функції культури

Людство живе особливим, притаманним лише йому спосо­бом життя у створеному ним же особливому середовищі. Це су­спільне явище носить назву культура (латиною - "обробка", "виховання", "освіта"). Саме культура є першопочатком і вер­шиною людської діяльності, водночас і умовою досягнень людс­тва і тими ж досягненнями.

Однозначного визначення культури немає. Спочатку цей те­рмін вживали у значенні вирощування сільськогосподарських рослин. В 45 році до н.е. Цицерон використав його в значені розумової діяльності та виховання, а в XVII ст. культурою на­зивали все, що робить відмінним людське життя від природно­го. З XIX ст. з культурою пов'язують найрізноманітніші етапи, стани і сфери життєдіяльності людей: сукупність матеріальних і духовних цінностей; міру ставлення людей до себе, суспільст­ва і природи; специфічний спосіб розвитку людства в процесі праці тощо.

В XX ст. у західній філософії з'явився напрям - філософія культури. Німецький філософ Освальд Шпенглер (1880-19360) у книзі "Присмерк Європи"(1918) характеризував культуру як живий організм, що приходить у певний період розквіту, а по­тім занепадає і гине. Таким чином, кожна з 8-ми культур, що він розглядав, є явищем одноосібним і не спорідненим з інши­ми. На цій же позиції стояв і його співвітчизник Вільгельм Дільтей (1883-1911), обґрунтовуючи залежність культури від сві­тогляду людей. Ще один німецький філософ Макс Вебер (1864-1920) створив теорію "ідеальних типів" - особливих образів-схем тих явищ культури, що вивчаються. Він вже допускав зв'язки між різними культурними утвореннями. Усю філософію культури відзначає перевага духовного над матеріальним.

Виходячи з великої кількості підходів до визначення куль­тури, можна виявити такі її типи:

- в історичному процесі - первісну, античну, середньовікову, сучасну та ін.;

- за географією є континентальні (європейська, азійсь­ка, африканська тощо), регіональні (східноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська і т. п.) і національні (бразильська, лівійська, французька, укра­їнська та багато ін.);

- за специфікою прояву культуру поділяють на молодіж­ну, елітну, масову, офіційну та ін.;

за сферами життя людей культура ділиться на економі­чну, політичну, правову, моральну, екологічну, фізичну, сімейно-побутову тощо;

- у повсякденному житті людини мова може йти про культуру праці, навчання, відпочинку, спілкування, по­ведінки в конкретних ситуаціях.

Таким чином, культура охоплює весь історичний процес, усі прояви і стани розвитку людства. Вона не обминає жодного народу і жодної людини і вбирає індивідуальне і соціальне, об'єктивне і суб'єктивне. Культура - явище історичне й глоба­льне. Вона існує стільки, скільки люди, і є там, де вони діють. Сутність культури складає творча перетворювальна діяльність людей. Вона є процесом і продуктом реалізації сутнісних сил людини, оскільки та, створюючи культуру, тим самим творить себе. Культура є актом виявлення історичного призначення людства.

Зміст культури вбирає в себе засоби, форми і результати перетворювальної діяльності людей, спрямованої на задоволен­ня власних потреб і подальшого розвитку. Відповідно до сфер існування суспільства, культура поділяється на матеріальну, духовну і соціальну. Вона реалізується в житті кожної людини в індивідуальному або соціальне - груповому виразі.

1. До матеріальної культури відносяться створені суспі­льством знаряддя праці, виробничі та побутові споруди, транс­порт, сорти виведених людьми тварин і рослин та ін. Сюди вхо­дять і технологічні процеси, організація виробництва, способи розподілу благ тощо. Тобто, матеріальною культурою є перетво­рене людьми зовнішнє середовище для життя і розвитку.

2. Духовна культура є результатом інтелектуальної діяль­ності людей. Вона складається з досвідних та наукових знань, різноманітних поглядів і теорій, фольклору і здобутків мистец­тва, а також їх матеріалізованих проявів у вигляді книг, філь­мів, картин, спектаклів, архітектурних споруд тощо. Сюди та­кож відноситься творчість вчених, винахідників, діяльність освітніх, інформаційних та інших закладів, що розповсюджу­ють духовні цінності. Важливим елементом духовної культури є мова - засіб мислення і спілкування людей.

3. Сфера культури, соціального життя є результатом тривалого матеріального і духовного розвитку суспільства. В його процесі поступово виникали і формувалися такі соціальні інститути як держава, політичні і громадські організації та ру­хи. Сформувалися способи соціальної діяльності і її регулятори:

мораль, релігія, політика, право, мистецтво, освіта та ін. Суспі­льна організація досягла найвищого для нашого часу рівня де­мократичних засад через верховенство права і наявність грома­дянського суспільства.

Названі три сфери культури складають її базову стру­ктуру, на підставі якої розгортається культура дій та поведін­ки конкретних людей, відповідно їх причетності до культурних надбань. Розвиток і функціонування культури підпорядковані певним закономірностям.

Першою з них є взаємовплив усіх сфер культури. Без мате­ріальної основи не можуть розвиватися духовні здобутки суспільства і навпаки. Зрозуміло, що матеріальні і духовні блага не є самоціллю, а виробляються заради людей, але без відповідної культури соціальних стосунків вони можуть бути не доступни­ми для всього населення. Тому найкращою умовою розвитку системи культури є гармонійний розвиток всіх її елементів.

Другою закономірністю є відносна самостійність сфер куль­тури, оскільки вони мають власну внутрішню логіку функціо­нування та розвитку. Тому, наприклад, при не досить високому рівні матеріальної культури може бути високою духовна, чи високий рівень демократії у суспільному житті.

Третьою закономірністю є наявність зовнішньої та внутрі­шньої відкритості культури. У різних народів різні культурні здобутки ї їх кращі надбання мають бути загальними. Контине­нтальна, регіональна чи національна культури повинні завжди сприймати усе краще зовнішнє і ділитися своїм. Замкненість робить культуру приреченою на загибель. Але й надмірне спо­живання чужого, особливо у сфері духовній, веде до того ж. Завжди повинен домінувати власний осередок, інакше культура може розчинитися серед інших і зникнути. Тому більшість на­родів намагається підтримувати і розвивати власне суспільне виробництво, свою науку та освіту, зберігати звичаї і т.п. Так, у Франції, Чехії і інших країнах створені державні органи по за­хисту мови, оберігаються культурні цінності.

Внутрішня відкритість культури знаходить прояв через до­ступність до Її здобутків усіх членів суспільства. Від того дося­гається тотожний культурі рівень усього соціуму і розгортаєть­ся перспектива його подальшого розвитку. Відлучення будь-якої частини населення від культурних досягнень (сучасної продукції виробництва, освіти, мистецтва, демократичних сво­бод тощо) робить її обмеженою в культурному плані. Тому не­обхідне повне розгорнення функцій культури. Провідними се­ред них є:

- перетворювальна, оскільки культура є, перш за все, засобом задоволення потреб людства, створення умов і організації життя, яких не надає природне середовище;

- орієнтувальна, адже завдяки таким елементам культу­ри, як знання, освіта, технології, навички, досвід та ін., люди в змозі змінювати дійсність в бажаному напрямку,

свідомо забезпечувати потреби як індивідуальні, так і суспільні;

- комунікативна проявляється через мову, освіту, засоби масової інформації, Інтернет та ін., що веде до обміну досягненнями культури, кращою організацією життя, викликає взаєморозуміння окремих людей і народів;

- виховна, оскільки регулює поведінку людей через систему норм, принципів і взірців життя;

- соціалізуюча, бо під впливом культури людина відчуває необхідність спільних дій з іншими людьми, дає собі соціальну оцінку і розуміє свою відповідальність за стан суспільства.

Через функціональний прояв культура "олюднюється", стає надбанням конкретних людей. Від рівня причетності населення до загального стану культури, і засвоєння ним "й досягнень за­лежить:

а) культура суспільних відносин: правових, політичних, моральних, релігійних, сімейних, побутових тощо;

б) світоглядна культура: прогресивність чи реакційність ідей, теорій, поглядів, різноманітних вчень, концепцій, доктрин і т.п.;

в) культура діяльності: навчання, виконання професій­них обов'язків, громадських зобов'язань;

г) культура поведінки: в гостях, на вулиці, дома, серед друзів тощо.

Таким чином, культура є узагальненим результатом творчої діяльності людей по забезпеченню себе і суспільства усім необ­хідним для задоволення своїх потреб через сутнісну самореалізацію. В глобальному масштабі мова йде про світову культуру як сукупність усіх типів культур, їх діалектичну єдність та ці­лісність на певному історичному етапі розвитку людства.

Розвиток культури - процес суперечливий, в якому чітко зазначені прогресивні і регресивні тенденції. Наприклад, сучас­на науково-технічна культура суттєво сприяє розгорненню сво­боди людини. Але її підвалинами є зв'язок суспільства і приро­ди, яка в наш час нещадно експлуатується. Тому екологічна криза вимагає нової екологічної культури і формування нового типу цивілізації.

Поиск по сайту: