Філософське розуміння буття

Проблема буття відноситься до так званих "вічних питань" філософії, оскільки вона стосується найістотніших параметрів людського життя і, відповідно, й світогляду людини. Питання про суть буття, спосіб і форми його існування вирішувалося ще філософами стародавнього світу. Так, Парменід вважав, що справжнє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостеріга­ються у ньому, є небуття і омана. Геракліт започаткував іншу, прямо протилежну традицію у тлумаченні буття: стабільного, стійкого буття нема і його сутність у вічному становленні, в єд­ності буття і небуття. Тому космічний вогонь Геракліта, як ос­нова світу в наочно-образній формі, і виражає буття як станов­лення. Ці два підходи до тлумачення буття проходять через всю історію розвитку філософської думки людства.

Сучасна філософія тлумачить буття як таку категорію, що охоплює все існуюче: як матеріальні, так і духовні та соці­альні феномени.. Буття не ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а включає у себе й світ людського духу всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними. Свідомість е теж формою буття, але ідеальною формою. Разом з тим варто пам'ятати, що буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структуру, воно структуроване. Внаслідок цього мо­жна виділити різні форми буття, які є відносно самостійними: буття природи, буття людини, буття суспільства, буття ідеального. Кожна із зазначених форм буття має свої специфіч­ні характеристики і закономірності. Однак в основі всіх форм буття лежить буття природи, без якого неможливе існування ні людини, ні суспільства.

Специфічна особливість буття природи полягає в тому, що воно існує до появи людини. Воно є первинним, базисним стосовно інших форм буття. На його основі виникає олюднена природа, формується суспільне і духовне буття. Буття олюдне­ної природи є єдністю природних закономірностей і суспільних процесів, це той штучний світ, в якому живе людина і який вона створила за допомогою своєї діяльності відповідно до своїх потреб та інтересів.

Серед форм буття людини виділяють предметно-практичну діяльність, практику соціальних перетворень і про­цес "самотворення" людини.

Суть предметно-практичної діяльності полягає в тому, що людина як фізичне тіло діє на інші фізичні об'єкти і змінює, перетворює їх з метою задоволення своїх потреб в їжі, житлі, одязі.

Людина є суспільною істотою, вона не може стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в повній ізоляції від інших людей. Тому люди прикладають чимало зусиль, щоб створити оптимальний для їхнього життя соціальний устрій.

Людина формує свій духовний світ, по-перше, пошуками ідеалів, що приваблюють її, користуючись певною системою моральних та естетичних цінностей. По-друге, вона прагне отримати максимально адекватні уявлення про світ, в якому вона живе. Нарешті, людина постійно конструює проекти пере­творення світу (у тому числі і саму себе) до такого його стану, в якому б вона хотіла жити, стану, що гідний її. Буття людської свідомості є, таким чином, функціональним, воно формується аксіологічними, когнітивними, конструктивно-проектуючими чинниками.

Буття суспільства (соціального) ґрунтується на бутті олюдненої природи і власне природи, але закономірності соціа­льного буття безпосередньо не витікають із природних законо­мірностей, а лише детермінуються природними закономірнос­тями.

Формування людини, її перетворення в істоту соціальну є не що інше, як освоєння індивідом суспільних цінностей. Зро­зуміло, що індивід не в змозі освоїти всі здобутки суспільства, але його соціальне значення залежить від того, скільки він за­своїв і як він їх може відтворити.

Буття ідеального існує в двох формах: а) індивідуальне, ідеальне (духовний світ окремої людини, її почуття, пережи­вання, думки, ідеї, підсвідоме); б) суспільне (об'єктивоване іде­альне) - суспільна свідомість, духовна культура суспільства. В процесі спільного життя люди формують такі основи колектив­ної свідомості, як політика, мораль, релігія, право тощо. Ці фо­рми ідеального є продуктом діяльності груп людей і існують лише в колективі.

Поиск по сайту: