|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Філософія марксизмуСтворене Карлом Марксом (1818-1883) і Фрідріхом Енгельсом (1820-1895) матеріалістичне філософське вчення стало в XX ст. найпоширенішим у світі. Ще в 1844 році Маркс вперше обґрунтував матеріалістичне розуміння історії. Він пояснював, що первинним, визначальним у житті людства є матеріальне буття, а все духовне та соціальне - похідне від нього. Не воля людей, дух чи розум визначають їх життя, а матеріальне виробництво, економічні стосунки в суспільстві і, перш за все, форми власності. Приватна власність, доводив Маркс, породжує експлуатацію людини людиною і приводить до відчуження людини. А це значить, що в умовах приватної власності робітник, хоча й виробляє певну продукцію, не має до неї ніякого відношення, вона йому чужа, байдужа. Цим самим він відчужується від процесу праці. Таким чином, людина праці умовами приватної власності виштовхується за межі нормального буття, втрачаючи свою родову сутність: бути активною і творчою істотою. Все це так пригнічує працюючу людину, що вона стає чужою, байдужою і до інших людей як у сфері виробництва, так і в побуті. Цим судженням Маркс підштовхує до думки: для звільнення людини від відчуженої праці необхідно ліквідувати приватну власність. Це може відбутися в комуністичному (латиною "комуніс" - загальний) суспільстві. Проте Маркс прекрасно розумів, що "не хлібом єдиним живе людина". Оспіване ним "царство свободи" знаходиться "по той бік сфери власне матеріального виробництва". Розвиток усіх людських сил, розквіт кожного індивіда, повне задоволення його потреб є самоціллю комуністичного майбутнього. А воно набагато ближче до духовного виміру, ніж до матеріального. У вченні про людину Маркс піднявся значно вище попередників. До нього сутність людини вимірювалася або через наявність свідомості (Фіхте, Гегель), або через виявлення її природних характеристик (Фейєрбах). Це були односторонні виміри. Маркс же пов'язав матеріальне й духовне в людині її соціальною визначеністю. Для нього людина й не суто природна і, водночас, не лише духовна істота. Вона - людська істота, рід якої твориться суспільним життям. Маркс не відкидає думку про "природність" людини, тим більше, що він розглядає природу як "частину" людини, а не навпаки. Адже суспільна людина підпорядковує собі природу, активно її перетворює у своїх інтересах. Цей процес Маркс назвав практикою. Нею людська думка "опредмечується", у той же час практичною діяльністю людини природа набуває соціальних рис - твориться "друга природа" (якої немає у "першій"): будівлі, машини, їжа, одяг, транспорт тощо. Тим самим природа "гуманізується", "олюднюється", "соціалізується", а людина в той час "натуралізується", "оприроднюється". Чим вищий рівень соціального прогресу, тим глибшим стає "олюднення" природи і, відповідно, "оприроднення людини". Взаємопроникнення процесів "олюднення" природи та "оприроднення" людини приводить до стану світової гармонії, що є, за Марксом, комунізмом. Вільний розвиток кожного, стверджується в "Маніфесті Комуністичної партії", є умовою вільного розвитку всіх. В подальшому ці ідеї були викривлені багатьма послідовниками Маркса. Так, В.Ленін і його послідовник Й.Сталін в комуністичній теорії і практиці на чільне місце ставили народні маси, а особистість та її доля фактично до уваги не бралися, що привело до мільйонів людських трагедій і жертв. Маркс, створивши теорію суспільно-економічних формацій, пояснював (через конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами капіталістичного способу виробництва) закономірність приходу людства до комунізму. Вирішення такого конфлікту відбувається завдяки соціальній революції, яка є локомотивом історії. Перехід від капіталізму до комунізму, на думку Маркса, неможливий без диктатури пролетаріату. Таким чином, бувши гуманістом в обґрунтуванні сутності окремої людини, в процесі пояснення суті суспільних змін, Маркс виявився прибічником жорстокого насилля: революцій, громадянських війн, класової диктатури тощо... Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |