Сучасні філософські течії та школи

1. Ірраціональна течія в сучасній філософи. Ірраціона­лізм (латиною - "несвідомий") відкидає можливості розуму що­до пізнання та усвідомлення світу. Натомість, основою світо­сприйняття він вважає щось непідвладне розуму, непідкорене йому (інстинкт, інтуїцію, волю тощо).

Показовою в цьому відношенні є "філософія життя". Один з її засновників, німецький філософ Артур Шопенгауер (1788-1860), у своїй книзі "Світ як воля та уява" виклав думки, які набули значної популярності. Він ставив волю вище розуму. Бажання людини, сила її волі є визначальними в практичній діяльності й у взаєминах з іншими людьми. Розум не може ко­нтролювати волю, тим більше, що людська воля зумовлена "таємничими, силами" Всесвіту, якимось його "вольовим по­штовхом".

Продовжив ці думки своїм ученням про "волю до влади" вже згаданий Ф.Ніцше. Серед усього живого, повчав він, праг­нення влади зумовлює життєвий процес. Усе в живому світі підпорядковане чиїйсь волі. Хто її має більше, той і стоїть вище у житті, панує над іншими.

До "філософії життя" належить і вчення французького фі­лософа Анрі Бергсона (1859-1941), лауреата Нобелівської пре­мії. "Життя" Бергсон розумів як безперервний і незворотний потік народження неповторного й унікального в природі. Духо­вне ж засвоєння навколишнього світу йде завдяки інстинкту та інтуїції. Подібні судження підштовхнули інтелектуальну думку до розуміння і сприйняття світу в динамізмі та багатовимірності на відміну від попередніх, часто механістичних уявлень.

Значний внесок в ірраціональний напрям у філософії зроб­лено Зиґмундом Фрейдом (1856-1939), австрійським лікарем-психіатром, який створив філософію психоаналізу. Свідомість, що визначає людське "Я", писав він, важливий атрибут існу­вання людей. Але крім нього є ще й "зверх-Я" - сукупність "занесених" у психіку соціальне важливих принципів та регуляторів. Також у психіці є "Воно" - невидимий "мікросвіт" не­свідомого. На рівні психіки (несвідомого) відбувається функціо­нування організму людини, її творчість, реалізуються спонуки до дій. Не все здійснюється розумом, свідомо. Багато чого від­бувається на рівні ірраціонального. Цінним у вченні Фрейда було вже те, що він звернувся до сфери підсвідомого, намагаю­чись всебічно його осмислити, що допомогло багато в чому зро­зуміти різні життєві ситуації та поведінку людей.

Якщо "мікросвіт" несвідомого неможливо безпосередньо спостерігати, то, за Фрейдом, його все-таки можна досліджува­ти. А його прибічник К.Г.Юнг (1875-1961), швейцарський пси­хіатр, через підсвідоме та його "архетипи" в міфах, казках, епосі тощо, спробував пояснити типічні утворення різноманіт­них культур. Крім того, він ввів в теорію психоаналізу поняття "колективного несвідомого", що розширювало підхід до цієї сфери людського існування. Юнг в цілому підтримував вчення Фрейда, але критично відносився до перебільшення в ньому ро­лі сексуальних потягів та сексуального досвіду в житті людей. Проте вчення Фрейда досить популярне і в наші дні. Так, в час молодіжних заворушень в Європі в 60-70 рр. XX ст., дехто з філософів, наприклад Г.Маркузе, намагався пояснити антисоці­альний рух серед молоді "сексуальною революцією".

Ірраціональний напрям у філософії поч. XX ст. доповнюва­ла також містика (з грецької - "таємничість"). Вона сповідує можливість безпосереднього спілкування, контакту з потойбіч­ними силами. Криза віри в розум привела, на думку багатьох філософів, до падіння авторитету християнських цінностей (до­бра, милосердя, справедливості). "Бог помер", - констатував Ф.Ніцше. Натомість розпочалися пошуки безпосередніх контак­тів з надприродним. Виникали відповідні вчення та теорії, утворювалися товариства, пов'язані з містикою.

Наприклад, в 10-30-х роках XX ст. була розповсюдженою теорія_психотрансмутації. Один з її авторів Г.Гюрджієв створив систему фізичних і психічних вправ, що нібито приводять до контактів з космічними силами через досягнення "психотрансмутації". Російська письменниця О.Блаватська організувала теософське товариство, яке існувало за концепцією "містичного комізму". На початку XX ст. активно діяв „Мюнхенський гур­ток", котрий пропагував повернення до "темної старовини", "сили екстазу", щоб пробудити "одкровення крові", "масову са­мосвідомість". Багато з цих думок використали німецькі нацис­ти. Пізніше нацистський ідеолог А.Розенберг у книзі "Міф XX століття" застосував їх для обґрунтування зверхності арійської раси, "нордичних героїв" тощо. На їх підставі гітлерівські по­плічники здійснювали злочини проти людства. Але це не озна­чає, що всі містичні вчення були антигу манними.

Цікавий за змістом був спалах містики в 60-ті роки. Він пов'язаний з виникненням "контркультури" в молодіжному ру­сі. Йому притаманний анархізм, несприйняття цінностей "сус­пільства ситих". Ввійшли в моду вчення Гюрджієва, Блаватської та Штейнера. Останній у першій половині XX ст. заснував антропософське товариство, де серед містичних тлумачень проблем буття мала місце критика негативних наслідків сучас­ної цивілізації. В результаті, у 60-ті роки серед молоді на Захо­ді, виникли різні течії протесту проти суспільних цінностей. Стало популярним блукання по світу, відмова від існуючих правил життя, моральних устоїв ("хіппізм"). Для досягнення "містичного стану" поширеним було вживання наркотичних речовин.

Елементи містицизму в західній філософії наявні й тепер. Вони проникають і в нашу країну у вигляді віровчень різних релігійних сект, астрологічних теорій, моди на поведінку моло­дих людей тощо.

2. Філософська проблема сцієнтизму і антисцієнтизму. Після другої світової війни широко розгорнулася науково-технічна революція. Це привело до суттєвих соціальних змін, росту наукових знань, удосконалення техніки. Виникли різні погляди на наслідки наукових і технічних досягнень. Одні з захопленням писали і говорили про кібернетику, автоматику, генну інженерію, комп'ютеризацію тощо. Інші категорично ви­ступали проти них, застерігаючи від негативних наслідків "за­силля" науки і техніки.

Культ наукових знань і техніки був високим і в епоху Від­родження, у Новий час, але незвичайної сили він набрав у 50-60 роки XX ст. У цей час сцієнтизм (з грецької - "науковий") і техніцизм набули оптимістичного звучання, трактувалися як умова майбутнього розквіту суспільства. Американські філосо­фи і соціологи (У.Ростоу, Д.Белл та ін.) будували теоретичну

модель "суспільства спільного благоденства", загального щастя на підставі чудодійних сил науково-технічних досягнень. Навіть була розроблена теорія технократизму ("кратос" - з грецької "влада") - необмеженої влади компетентних науково-технічних фахівців.

Одним із сучасних напрямів сцієнтизму став напрям інфо­рмаційний. Інформація про наукові знання і досягнення поста­влена на чільне місце в розбудові "постіндустріального суспільства" - суспільства, де всі життєві потреби забезпечуються нау­кою і технікою. Автори концепції "інформаційного суспільства» - японець Е.Масуда, згаданий вже Д.Белл, американець О.Тофлер та ін., виходять з того, що інформація (знання) - ка­тегорія вічна. Якщо її розумно накопичувати, систематизувати й використовувати, чого не було раніше, то людство досягне небувалого злету.

Проте техногенний вплив на природу, екологічна криза, то­тальне забруднення оточуючого середовища породили інші дум­ки про науково-технічний прогрес. Негативною реакцією на фі­лософію сцієнтизму став антисцієнтизм, представники якого доводять згубність впливу науки та техніки на людське буття. "Машинізація" майбутнього приведе до тоталітарної державнос­ті, позбавлення індивідуальності особи, писали в своїх худож­ніх творах Є.Зам'ятін ("Ми"), О.Хакслі ("О дивний новий світ"), Дж. Оруел ("1984") та ін. В них машини повністю контролюють людське життя, конструюючи його за власним бажанням.

Новий сплеск антисцієнтизму викликали великі технічні катастрофи, особливо чорнобильська. В таких випадках здій­маються хвилі не лише теоретичного (як діяльність Римського клубу, Пагуошського руху), а й практичного протесту: посилю­ються виступи захисників природи - "зелених", організації "Грінпіс" тощо.

В нації дні з'явилися застереження щодо повальної комп'ютеризації всіх сфер людського існування. Воно, на думку деяких філософів, відчужує людей від того найціннішого, що в них є - безпосереднього спілкування а подібними собі. А це може привести до виникнення "глобального села", фелахства, тобто такого низького рівня духовності людей і занепаду їх по­треб, як це було в давньому Єгипті.

3. Екзистенціальна філософія. Критика класичної філосо­фії привела і до зміни поглядів на саму людину. Посилилося прагнення пізнати її внутрішній світ, розвинулося бажання розкрити потаємні, глибинні, підсвідомі, духовні та психічні прояви людської сутності. Важливою особливістю такого підхо­ду став аналіз людського існування окремо від суспільного бут­тя.

Чітко ця позиція виявилася в екзистенціалізмі ("екзисте­нція" латиною - "існування"). З часом філософія екзистенціалі­зму набула такої ваги, що перетворилася на ідейний рух, згур­тований навколо проблеми людини та її місця в суспільстві.

Засновником цієї філософської течії вважається німецький філософ Мартін Хайдеггер (1889-1976), який у книзі "Буття і час" виклав філософію існування. Інший німецький філософ Карл Ясперс (1883-1969) прийшов у своїх працях до тих самих висновків. Вони обидва обґрунтовували дещо песимістичне уяв­лення про екзистенцію людини і вважаються представниками релігійного крила екзистенціалізму.

Так, Хайдеггер вбачав причину відчуження людини від су­спільства в технічній цивілізації, яка псує мораль, обрублює людське життя, через що людина страждає. Жорстокі умови сучасного світу роблять її самотньою. У той же час наука й іс­нуюча філософія не здатні проникнути в глибокий внутрішній світ людини. Для дійсного пізнання людського існування слід абстрагуватися від повсякденного буття і прислухатися до "го­лосу з глибин самої людини". Але найпотаємнішу суть людсь­кого існування розкриває лише кризова ситуація, особливо загроза життю. Лише на межі життя і смерті людина проявляє свою сутність.

Певна частина прибічників екзистенціалізму підтримує по­дібну песимістичну лінію. Проте значна їх кількість виступає проти. Найбільш відомими представниками більш оптимістич­ної лінії екзистенціалізму стали французи Жан-Поль Сартр (1905-1980), Альбер Камю (1913-1960), іспанець Хосе Ортега-і-Гасет (1883-1955) та інші, що знаходяться на атеїстичних пози­ціях.

Сартр, наприклад, у своїх численних філософських і худо­жніх творах стверджував, що кожна людина у своїх характери­стиках - тілесних, професійних, соціальних тощо, подібна до

інших людей. Але матеріальний світ, у якому вона діє, є абсур­дним і загрозливим для її життя. Спроба людини злитися зі світом у гармонійну цілісність закінчується для неї трагічно. Вихід з даної ситуації полягає в гуманізації людської ситуації в світі.

Слід зважати на те, твердив Сартр, що людина завжди пе­ребуває у стані вибору (вона вибирає навіть тоді, коли відмов­ляється від вибору). Це єдина для всіх "людська ситуація". Множина можливостей вибору є людською свободою і тим са­мим людина "приречена на свободу". Такою є загальна харак­теристика людського існування. Але ця свобода не звільняє лю­дину, а закріпачує її у відносинах із зовнішнім світом. Про це Сартр писав у своїх творах "Буття і Ніщо", "Дороги свободи", "Диявол і господь бог" та ін. Головне для філософії екзистенці­алізму - захищати людину від світу речей.

Патріотом своєї батьківщини, як і Сартр, антифашистом і гуманістом був лауреат Нобелівської премії Альбер Камю. По­казовим для його екзистенціалістських поглядів є роман "Чу­ма". У ньому він пише про відповідальність людини перед сус­пільством і про необхідність внутрішньої свободи людського іс­нування. Ніякі зовнішні обставини не можуть виправдати лег­кодухість, зраду, підлість. Нетерпимість до них формується у внутрішньому світі людини, адже вона сама вибирає, якою їй бути. Таким чином, екзистенціалізм суттєво збагатив підходи до виміру буття людини, її внутрішньої визначеності.

4. Сучасна релігійна філософія. Релігія в усі часи здійс­нювала значний вплив на людство, його культуру. В суспільно­му житті, в існуванні окремої людини буває багато колізій, які однозначно і повністю пояснити важко, а то й неможливо (стра­хіття війн, епідемій, природних катастроф, трагедії смерті то­що). Тоді люди звертаються до релігії, до пошуків тих сил, що визначають усе неясне та незрозуміле, розпочинаючи релігійне життя.

В основі сучасної релігійної філософії залишається тради­ціоналізм - тобто теоцентризм, пріоритет віри над розу­мом .. Одночасно дуже тонко йде переорієнтація на пояснення сучасного стану світу, природи людини та речей. Переорієнта­ція полягає у висуванні на перший план соціальних та етичних проблем буття людей. Дуже специфічно проявляється проблема людини в діяльності католицької церкви (центр — Ватикан). У 1965 році відбувся II Ватиканський собор, де було прийнято конституцію (правила) під назвою "Церква в сучасному світі". В ній оновлення церкви вбачається у зміні її ставлення до людсь­ких знань, науки й техніки. Вони загалом визнаються католи­цькою церквою як засіб покращення умов людського існування. Видатних учених-віруючих Ватикан навіть заохочує матеріаль­но. Одночасно сильно критикуються негуманні методи викорис­тання науково-технічних досягнень, ворожнеча між народами, насилля тощо. Робиться висновок, що всі негаразди йдуть від того, що сучасне людство "забуло про бога" і згадує про нього не так часто, як це слід робити.

Сильно звучать у сучасній релігійній філософії (Й представ­ляють учення католиків Ж.Марітена, Є.Жільсона, Г.Марселя, Тейяра де Шардена; філософа іудаїзму М.Бубера; ісламу - М.Ікбала та ін.) заклики до миру, соціальної справедливості, взаємодопомоги та високої моралі. Особливо яскраво це виявля­ється в діяльності папи Іоанна Павла II — філософа за освітою, що виклав свої дійсно глибоко гуманістичні погляди в книзі "Дійова особа", в ряді п'єс, статей, інших творів. Це все в наші суворі дні навертає значну кількість людей у релігійне лоно.

5. Впливовою течією в західній філософії є неопозити­візм (латиною "позитивний"). Позитивізм виник ще в 30-ті ро­ки XIX ст. Його засновник Огюст Конт (1798-1857) доводив, що філософія з її пошуками відповідей на віковічні запитання (а на них точної відповіді немає) застаріла. Необхідні лише конкрет­ні, точні (позитивні) знання. Їх дає лише наука. Слід шукати не причину і сутність явищ і відповідати на запитання: "як воно відбувається?", а в усьому шукати структуру і зміст. Другий етап позитивізму - суб'єктивно-ідеалістичний. Його започатку­вав австрієць Е. Мах ідеєю "чисто описувальної науки" замість філософії.

У XX ст. позитивізм відродився на третьому етапі у вигляді нео (нового) позитивізму. У 20-30-ті роки неопозитивісти Ві­денського гуртка вбачали своє завдання у виробленні логіки розмежування "осмислених" наукових тверджень і тих, що по­збавлені смислу (філософських). Неопозитивіст Г.Рейнбах вва­жав, що під таким кутом зору філософія стає "музеєм помилок" і тому не має права на існування.

Пізніше виник семантичний неопозитивізм ("семантика" - з грецької "смисловий"), який вважав філософським завданням визначення реальності як "сукупності значень". Тобто реальним є те, що відповідає твердженню про нього. В середині XX ст. абсолютизація цінності наукових знань, при відкиданні вчення про людину і людські стосунки, знизила інтерес до неопозитиві­зму. Останнім часом з'явилися більш модерні неопозитивістські вчення (постпозитивізм), що ближче стоять до суспільних запи­тів (К.Попер, І. Лакотош, П.Фейерабенд та ін.), але й вони за­перечують життєвість філософських поглядів, пропагуючи лише ті знання, що "корисні" для людей. Найновішим етапом пози­тивізму є постмодерн в філософії, про який піде мова в наступ­ній темі.

Набирає сили в наш час і герменевтика - теорія і практика тлумачення текстів. На думку її представників, це дасть мож­ливість дійсно зрозуміти не лише частини певних знань, а їх зміст у цілому. Тут головною дійовою силою виступає мова. При цьому вона розглядається як особлива реальність, всереди­ні якої перебуває людина і яку не можна осягнути за допомо­гою зовнішніх засобів. Через мову людина розуміє світ і себе в ньому, і мова є діалогом між поколіннями.

Таким чином, в XX ст. виникла велика кількість філософ­ських течій, шкіл та вчень. На зламі тисячоліть постійно вини­кають ще й інші філософські теорії і концепції. Їх називають модерністськими чи постмодерністськими. Але всі вони пов'язані з пошуками відповіді на віковічні запитання: "хто ти є, людино?", "звідки і куди йдеш у безмежному та вічному світі?"

Контрольні запитання:

1. В чому полягає "криза" класичної філософії?

2. Поясніть сутність і зміст:

- філософії ірраціоналізму та містицизму;

- сцієнтизму та антисціентизму;

- екзистенціалізму;

- сучасної релігійної філософії;

- неопозитивізму та герменевтики.

3. Чому так багато течій та шкіл у сучасній західній філософії?

Поиск по сайту: