Криза класичної філософії

Класична філософія в основі спиралася на глибоку віру в силу розуму і на гуманістичні традиції. Але на початку XX ст. частина філософів дійшла висновку про вичерпаність і навіть недієздатність тих учень, котрі спиралися на ідеї філософії Відродження та Просвітництва. Доказувалося, що класична фі­лософія безпідставно показувала людину як істоту високої мо­ралі та гуманних ідеалів. Основою для такого твердження стали гігантські катаклізми, що потрясли світ на початку нашого століття: світова війна, страхіття революцій у ряді країн, гро­мадянська війна в Росії, велика економічна криза в більшості розвинених країн у 20-30 рр. та ін. Все це привело до кризи в культурі, духовному житті та моралі, що й підштовхнуло до перегляду класичних філософських канонів.

Вже основоположниками марксизму була закладена думка про зміну старих філософських основ. Знаменита теза Маркса про те, що філософи повинні не пояснювати світ, а змінювати його, вводила філософію в інше, ніж це робив її класичний ва­ріант, русло. Але, якщо марксизм вважав основною підставою своєї філософської парадигми класичну філософію, то парале­льно виникли вчення, котрі взагалі її заперечували.

Одним з перших і найбільш значних представників некласичної філософії був німецький філософ Фрідріх Ніцше (1844-1900), автор оригінальних творів "По той бік добра і зла", "Ра­нкова зоря" та ін. На зміну ідеям гуманізму, розуму, духовності він розробив теорію "про волю до влади". На його думку, люди­на підвладна не розумові і діє не за принципами моралі, а ке­рується волею, силою та інстинктом самозбереження.

Автор відомого в свій час твору "Присмерк Європи" Освальд Шпенглер (1880-1936) взагалі звинувачував філософію в кризо­вих соціальних ситуаціях, що складалися в європейських краї­нах. І іспанський філософ Ортега-і-Гасет (1883-1955) теж вва­жав соціально-економічну й духовну кризу в Європі причиною загибелі класичної філософії. На його думку, філософія має за­йматися лише аналізом досвіду власних переживань людини. З'явилися й інші точки зору на необхідність заміни класичної філософії іншою, більш близькою до внутрішнього виміру лю­дини.

У той же час у філософії виникли напрямки та школи на захист її класичного варіанту. Прикладом тому може бути дія­льність представників Марбургської школи: Г.Когена, П.Нортона, Е.Кассірера, що закликали: "Назад, до Канта!". На позиціях повернення до кантівської традиції в філософії стояли й представники Фрейбургської (Баденської) школи: В.Віндельбанд, Г.Ріккерт й інші.

"Назад, до Гегеля" - кликали визначні філософи різних країн: у Німеччині Р.Кронер, Г.Лассон; в Італії Б.Кроче,

Дж. Джентіле; в Англії Ф.Бредлі. Але, незважаючи на це, кри­тики класичного філософського мислення створили велику кі­лькість своїх учень, шкіл, течій. Таким чином, в західній філо­софії XX ст. наявні різноманітні філософські вчення і напрями.

Поиск по сайту: