|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Гегель про об’єкт і предмет філософії історіїТаким чином, об’єктом філософії історії,який є водночас об’єктом і нефілософської,спеціально-наукової історії,постає у Гегеля всесвітня історія,але як предмет філософії історії та сама всесвітня історія постає вже ніби розглянута зсередини її внутрішнього,духовного змісту.Заслугою Гегеля є також визнання н6им відмінності між філософією історії та нефілософською історією: А) за їх предметами (при спільності об’єкта); Б)за ступенем рефлективності Він доводив, і небезпідставно,що саме філософія історії є у повному сенсі слова рефлексією,самосвідомістю історичного процесу розвитку людства,можливості ж будь-яких інших спеціальних галузей історичного пізнання є в цьому плані значно обмеженішими.Врешті-решт,правильною сама по собі є й обстоювана Гегелем думка про відмінність предметів філософії історії та нефілософської історичної науки за їх масштабністю.Зрозуміло,що конкретне смислове наповнення цих ідей,їх трактування та викладення неминуче позначені колоритом тогочасної епохи.Однак,попри всю свою конкретно-історичну зумовленість,філософія історії Гегеля містить у собі низку ідей,завдяки яким входить до золотого фонду філософсько-історичної думки людства. Серед них - ідеї,що стосуються необхідності розмежування філософської та нефілософської історії,об’єкта та предмета філософії історії тощо.Грандіозна філософська система світобудови Гегеля що справді поставала в одному із своїх вимірів як космічна філософія історії,була на терені західноєвропейської культури чи не останньою за таким масштабом системою філософії.Після нього,за визнанням все того ж Альберта Швейцара,європейська філософія «з працівника,що невтомно виробляв універсальний погляд на культуру,внаслідок краху в середині 19ст. перетворилась у пенсіонера,який віддалік від світу перебирає те,що вдалося врятувати.»
Філософія історії або історіософія — розділ філософії, що замається проблемами сенсу історії, її закономірностями, основними напрямками розвитку людства та історичним пізнанням. Філософія історії покликана відповісти на питання про те, що є історія. З одного боку, філософія історії є незаперечною і повноправною складовою частиною системи філософського знання, з іншого — на вагомих підставах входить до числа форм історичного пізнання і є, у певному розумінні, найпохилішою з усіх теоретичних дисциплін історичного плану. Зміст, структура і функції філософії історії істотно модифікувалася на різних етапах її розвитку. Лише з руйнуванням міфологічного світогляду, суб’єктом і носієм філософських уявлень про історію стає вже не тільки і не стільки народ в цілому, а й окрема особа. Звичайно, останньою обставиною зумовлено те, що рух історичного часу тлумачиться неоднозначно; або як вічне повернення або як висхідна лінія поступальних суспільних змін, або ж, навпаки, як низхідна лінія змін регресивних. Відповідно до цього ще в стародавньому суспільстві формуються три найважливіші напрями лінійної філософії історії: прогресистський, регресистський, циклічний. Предмет філософії історії можна поділити на дві основні сфери. Перша сфера — онтологія історії вивчає питання про рушійні сили, основні етапи історичного процесу, його сенс і мету, роль і місце людини в історії. Друга — гносеологія історії (критична філософія історії, аналітична філософія історії) вивчає умови, можливості, способи і форми історичного пізнання, відтворення історичного процесу таким, яким він відбувався насправді. Онтологія історії досягла найвищого розквіту у ХІХ — напочатку ХХ ст., коли була запропонована ціла низка найрізноманітніших за підходами, але однакових за своєю глобальністю моделей «всесвітньої історії». Від 1930-х рр. завдяки працям Р. Арона, А. Данто, Ґ. Вайта фокус дослідницької уваги зсунувся вбік гносеологічної проблематики. Наслідком цього стало формулювання принципової неможливості встановлення об’єктивного перебігу історичного процесу, а лише його умовної, суб’єктивної реконструкції. Філософію історії не слід плутати з історіографією, що вивчає історію як академічну дисципліну й у такий спосіб стосується методів і практик пізнання, а також їхнього розвитку протягом історичного розвитку.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |