Філософські та суспільно-політичні погляди Сократа

В центрі філософії Сократа – людина. Вона розглядається як моральна істота. Тому філософія Сократа - етичний антропологізм. Проголосив вищою мудрістю пізнання самого себе. Знання фігурує в нього джерелом моральної досконалості людини.

При філософському дослідженні етичних проблем користувався методом майевтики – всебічне обговорення будь-якого предмету, проблеми.

Різко полемізував з софістами, але ці незгоди мали як правило поза філософські причини (упереджене ставлення до софістів як до людей, що заробляють собі на життя своїм фахом, Сократ же на питання чому він не бере гроші за свої бесіди, відповідав „З краси і знань можна робити як благородне так і мерзотне застосування. Так, тих хто продає красу за гроші називають розпусником, а тих, хто продає знання – софістами.”

Сократ рішуче повертає напрям філософського дослідження від космосу, природи до людини. „Пізнай самого себе” – вихідна теза сократівського філософствування. І таке знання можна набути лише в безпосередньому контакті з іншими людьми – діалозі (діалектика).

І все ж таки Сократ дещо перебільшував, так би мовити, «процесуальний момент» пізнання. Обговорюючи проблему людини, він ставив запитання про такі істотні характеристики людини, як «мужність», «розсудливість», «краса» тощо. Суперечності ж у відповідях співрозмовників, що їх виявляв Сократ, виникали внаслідок неможливості звести загальний зміст досліджуваних понять до їх індивідуально-конкретних проявів. Сократ бідкається: «Я вічно блукаю і не знаходжу виходу».

Філософська система Платона та її вплив на вчення про "ідеальну державу".

Філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Ідеї вічні, незмінні, вони не залежать від умов простору та часу. Ідеї є прообразом речей, а речі – своєрідні матеріальні тіні ідей.

Процес пізнання речей він зводить до пригадування.

Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне – конкретному, сутність – явищу, оригінал – копії, але і як добро – злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого – джерела істини, краси, гармонії.

У людині Платон розрізняє смертне тіло і безсмертну душу. Тіло є в’язницею душі й прокляттям за недосконале життя в минулому. Якщо в світі загальним є ідеї, в людині – душа, то в суспільстві – держава. Платон знехтував самоцінність індивіда, цілком підпорядкувавши його принципу державності. Індивід – знаряддя держави. Навіть приватну власність він заперечував в ім’я держави.

В ідеальній державі Платон виокремлював три соціальні стани – правителів, воїнів і людей фізичної праці (селян, ремісників). Поділ на стани відбувається на основі домінування певної частини душі в людині – розумної (правителі, вольової (воїни), чуттєвої (ремісники, селяни). Згідно з Платоном досконала держава – найвище втілення блага на Землі. А благо окремої людини – в підпорядкуванні загальному благу. Таке розуміння держави породило у мислителя відразу до демократії.

§ централізація

§ регулювання державою всіх сфер суспільного життя

§ культ вождізму

§ чітка ідеологія

§ в перших двох станах – відсутня приватна власність

Поиск по сайту: