|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання. Її форми та альтернативиДіалектика (від грецького – веду бесіду, розмірковую) у первісному значенні розумілась як мистецтво вести бесіду з метою спростування аргументів суперника і з’ясування змісту понять. Але вже від Платона її починають розуміти як метод пізнання ідей. У 19 століття вперше в історії філософії з’являється теорія діалектичної логіки. Діалектика виходить, по-перше, з принципу загального зв’язку – все поєднане з усім, світ – одне єдине велике ціле. По-друге, з принципу розвитку. Джерело розвитку вона вбачає у самих речах, усередині їх – у внутрішній суперечності, наявності внутрішніх протилежностей (тому розвиток є саморозвитком речей, явищ). Діалектика мислення є відображенням діалектики буття. Основні принципи теорії діалектичного способу мислення – діалектична логіка. Вихідним принципом діалектичного способу мислення є пізнання істини через осягнення єдності протилежних визначень предмета. Ні в суспільстві ні в мисленні немає нічого, щоб не перебувало в стані змін, бо все, що існує має свої внутрішні суперечності, які неминуче змушують його змінюватися, набирати нових форм, розвиватися. Діалектика спирається на три основні, універсальні закони:: · перехід кількісних змін у якісні, · єдність і боротьба протилежностей · заперечення заперечення Вони називаються основними, універсальними законами діалектики, тому що: по-перше, притаманні усім сферам дійсності; по-друге, розкривають глибинні основи руху та розвитку, а саме: його джерело, механізм переходу від старого до нового, зв'язки нового із старим, того, що заперечує, з тим, що заперечується Діалектика розкриває закономірні зв’язки між необхідністю і випадковістю, можливістю і дійсністю, сутністю і явищем, змістом і формою, свободою і необхідністю. На Заході, як правило, перебільшували критичний, негативний бік діалектики, вважали цей бік сутністю діалектики. Відомими представниками такого способу інтерпретації діалектики були Теодор Адорно і Жан - Поль Сартр. Основні положення і принципи " негативної діалектики " Т.Адорно і Ж.-П.Сартра такі. 1. Діалектика, на думку цих філософів, може уявлятися і бути зрозумілою тільки як "негативна" діалектика. Вона втілюється в різноманітних формах заперечення — негації, відкиданні, критиці, анігіляції, знищенні тощо. Іншого бути не може. Діалектика ж, яка виявляється або втілюється у ствердженні існуючого, є догматичною, консервативною, апологетичною і тому не може бути прийнятною. 2. "Негативна" діалектика властива суб'єкту, має відношення тільки до свідомості; не має об'єктивного значення. Аналіз заперечувальності (негативності) зводиться до емоційно-волюнтаристського трактування заперечення через такі поняття, як " неприязнь ", " відсутність ", " жаль ", " стурбованість ", " розгубленість ", " жах ", " тривога ", " неуважність " і т.д. Справді, в цих емоційних станах і настроях людини знаходять відображення елементи заперечення, однак заперечувальність не зводиться тільки до цього.Таким чином, залишається осторонь інша діалектика — об'єктивна, яка панує в усій природі. 3. Суб'єктом, здійснювачем, "реалізатором" заперечення може бути тільки "Я", свідомість. Поза цим нема, не було і не буде ніякого заперечення. Таким чином, суб'єктивність заперечення в "негативній" діалектиці стає її принципом, висхідним поняттям. Взагалі "негативна" діалектика за своєю сутністю є суб'єктивною діалектикою. Дійсно, у людському суспільстві суб'єктом заперечувальності є людина. Вона сама визначає в процесі пізнання, що і як заперечувати, вибирає форми такого заперечення тощо. Але ж в природі діалектичне заперечення здійснюється без втручання людини, свідомості як самозаперечення з утриманням в процесі розвитку. Проте таке уявлення не знаходить розуміння в концепції "негативної" діалектикиа а тому відкидає самозаперечення в процесі розвитку. 4. "Негативна" діалектика, на думку її творців, має дати таке уявлення про " заперечення заперечення ", котре не зможе за будь-яких умов перейти у позитивність (Адорно). Це й буде означати, що діалектика сама себе заперечує, доводячи заперечення до кінцевої риски, до абсолютної негації. Перебільшення одного боку діалектики, абсолютизація негації — ось характерна риса "негативної" діалектики. Будь-яка діяльність, активність, ініціатива, творчість розуміються нею виключно як негативність, як заперечення. В такому тлумаченні немає місця для з'ясування позитивної ролі заперечення як ствердження, хоч у будь-якому діалектичному запереченні він об’єктивно є.
Історично склалися дві альтернативні концепції — метафізика і діалектика. Вони є протилежними за рядом важливих, фундаментальних начал. Розвиток метафізика може розуміє як просте, лише кількісне, збільшення або зменшення; як повторення, вічний рух по колу без виникнення нового. Ігнорується протиріччя як джерело руху та заперечується взаємозв’язок речей, явищ чи процесів. Метафізика, однак, є формою світогляду, котрий дає уявлення про певну картину світу. Альтернативами діалектики є також софістика і еклектика. Софістика (з грецької — міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки) за багатьма своїми ознаками наближається до метафізики. Софістика грунтується на неправильному виборі вихідних положень, на аболютизації того чи іншого визначення, на змішуванні суттєвого з несуттєвим, на хибних доведеннях (так званих софізмах), на використанні неспівмірних засновків. Софістика, на відміну від метафізики, не є якоюсь цільною, самостійною теорією пізнання чи його методом, вона має виключно суб'єктивістський характер. Властива їй свавільна інтерпретація фактів неминуче веде до агностицизму. Софістика ж не є світоглядом. Вона як різновид метафізики нерівнозначна їй і виступає альтернативою діалектики лише тоді, коли ми розглядаємо діалектику як логіку. Еклектика (у перекладі з грецької — вибираю) — це алогічна концепція, що грунтується на довільному поєднанні різних сторін речей; на ігноруванні їхніх суттєвих відмінностей; на довільному поєднанні аргументів стосовно певного висловлювання тощо. Еклектика — це, образно кажучи, " мішанина ", тому вона не є ні теорією розвитку, ні теорією пізнання, ні методом, ні світоглядом. До альтернатив діалектики відносять також догматизм і релятивізм. Догматизм (з грецької — положення, що сприймається на віру, без доведення) — антиісторичний, абстрактний спосіб розгляду теоретичних і практичних проблем, коли при вирішенні їх не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу. Догматизм — це визначальна характеристика консервативного мислення, він виходить з незмінних, раз і назавжди даних формул, знань, котрі не можуть збагачуватися. Поділяючи знання на правильні і неправильні, догматизм намагається закріпити це назавжди і, таким чином, фактично веде до оманливості. Зворотним боком догматизму є релятивізм. Релятивізм (з грецької — релятивний, відносний) — теоретико-пізнавальна концепція, котра виходить з однобічного з'ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності.Релятивізм має безпосереднє відношення до діалектики як теорії пізнання і в цьому виступає як її альтернатива. Догматизм грунтується на перебільшенні значення абсолютної істини, ігноруючи момент її конкретності. Таким чином, якщо розглядати діалектику як теорію розвитку, то її антиподами є метафізика і " негативна " діалектика; якщо розглядати діалектику як логіку, то її альтернативами є софістика і еклектика. Якщо ж розглядати діалектику як теорію пізнання, то її альтернативами виступають догматизм і релятивізм. З'ясовуючи закони діалектики, ми користувались такими поняттями, як зв'язок, взаємодія, відношення, кількість, якість, властивість, міра, стрибок, відмінність, суперечність, протилежність, антагонізм, заперечення тощо. Ці поняття у діалектиці базові і мають статус категорій. Що відображають такі категорії? У категоріях діалектики знаходять відображення найбільш загальні суттєві ознаки, зв'язки, властивості, відношення речей, що мають місце в об'єктивній дійсності. Ці загальні ознаки з'ясовуються людьми в процесі пізнання, їхньої предметно-практичної діяльності, і це має для людини важливе значення. Людина може висловити свої думки багатьма способами (звуками, малюнками, знаками, фарбами, мімікою, жестами, готовими виробами і т.ін.). Однак універсальним засобом вираження думки є мова. І чим духовно багатша людина, тим багатшою, розвине-нішою, виразнішою є її мова, і, навпаки, виразна, розвинена мова свідчить про розвиненість самої людини. Мислення — це процес відображення світу в поняттях, категоріях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях. І це відображення тим багатше, чим більше є понять категорій, слів, що мають узагальнення. Тому більш досконала узагальнююча мова є свідченням більш розвиненого, обдарованого народу. Що являють собою категорії? Категорії — це універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу, в котрих знаходять своє відображення загальні властивості, риси і відношення предметів об'єктивної дійсності. Для більш конкретного розуміння цього питання слід розкрити суть процесу абстрагування, що лежить в основі створення таких категорій. Абстрагування — це розумовий процес відхилення від одних властивостей речей і концентрація уваги на інших. Людина не може ні пізнавати, ні практично діяти, ні спілкуватися без абстрагуючої діяльності мислення. Найпростіший акт пізнання — розрізнення двох речей — вже передбачає абстрагуючу діяльність людини. Якщо нам слід встановити відмінність між ними, то ми не беремо до уваги те, що є подібним, відхиляємося від нього, і, навпаки, якщо необхідно встановити, що для них є подібним, то ми відсторонюємося від того, що для них є відмінним. Це відхиляння від того чи іншого і є ілюстрацією процесу абстрагування. У категоріях діалектики фіксується, відображається загальне в речах. Категорії є результатом дуже високого рівня процесу абстрагування. В них фіксується не просто загальне, а найзагальніше. Скажімо, в такій категорії, як матерія, відображаються найбільш загальні властивості навколишньої дійсності. Шляхом абстрагування в процесі пізнання від конкретних властивостей і концентрації уваги на більш загальних, аж до; найзагальніших і встановлюється така найзагальніша категорія, як "матерія". Ось приблизний шлях такого абстрагування: слово "троянда" (має конкретну визначеність). Далі долучаємо слово "квітка". Воно охоплює всі квіти, що є в дійсності. Слово "рослина" включає в себе весь рослинний світ і є більш широкою абстракцією. На цьому шляху більш загальним буде поняття "живе", яке включає в себе не лише весь рослинний світ, а й тваринний. Поняття "живе" має вже дуже високий рівень абстрагування. І, нарешті, поняття "матерія" фіксує у собі найзагальніше, бо у ньому зібрано все те, що існує об'єктивно, тобто поняття "матерія" має найвищий рівень узагальнення і тому має статус категорії. Кожна наука, як відомо, має свій понятійний апарат. Однак, на відміну від категорій діалектики, він може бути застосований лише до конкретної галузі знань. Скажімо, економічна наука має такі поняття, як "вартість", "прибуток", "товар", "ціна" і т.д. Категорії діалектики можуть бути застосовані в процесі пізнання у будь-яких сферах дійсності, оскільки вони фіксують найзагальніше в усіх речах, явищах і процесах об'єктивного світу. Вони мають статус всезагальності. З цього випливає методологічне значення категорій у процесі пізнання різних сфер дійсності. Категорії діалектики виробляються у процесі суспільно-історичної практики людини і відображають об'єктивну дійсність у певних конкретно-історичних умовах. Зі зміною умов у процесі розвитку суспільної практики, знань змінюється і наша уява про зміст діалектичних категорій. Вони збагачуються, наповнюються новими відтінками. Основними категоріями діалектики є: буття, матерія, рух, розвиток, простір, нас, суперечність, антагонізм, кількість, якість, міра, стрибок, заперечення, становлення, одиничне і загальне, причина і наслідок, форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, частина і ціле, система, структура, елемент і т.ін. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |