З історії розвитку концепцій інтуїції

Під інтуїцією стародавні мислителі розуміли безпосередній (пряме) розсуд (в буквальному розумінні слова) реально існуючого стану речей. Відсутність сумнівів в дійсному характері даних інтуїтивного пізнання була заснована на безумовній довірі до плотських і перш за все зоровим сприйняттям. Такого роду знання отримало згодом найменування “плотської інтуїції”.

Вперше риси філософської проблематики в питанні про інтуїцію намітилися в вченнях Платона і Арістотеля. Але саме тут була знехтувана плотська природа інтуїтивного пізнання. Інтуїція була як би перенесена в сферу абстрактного мислення і як форма теоретичного знання придбала статус гносеологічної проблеми.

Проте першорядну значущість як вища здатність до пізнавальної діяльності інтуїція набуває у філософії нового часу.

Френсис Бекон (1561 - 1626) - родоначальник англійського матеріалізму XVII в. - займає в історії філософії особливе місце. Нерешаясь використовувати плотську інтуїції стародавніх мислителів, розробляє свою методологію. Скептично відносився він і до інтелектуальної інтуїції середньовіччя. Зате його розробка індуктивного методу так само, як і його матеріалізм, таїла “в собі в наївній формі зародки всестороннього розвитку” (Маркс До., Енгельс Ф. Соч., т.2, с.142) і була необхідною передумовою історичної еволюції проблеми інтуїції.

В ролі повноправної і повнокровної філософської концепції інтуїтивне знання виступило в епоху раціоналізму XVII в.

Рене Декарт (1596 - 1650) є одним з “першовідкривачів” філософської проблеми інтуїції. “Під інтуїцією, - писав Декарт, - я розумію віру в хистке свідоцтво відчуттів і брехливе міркування брехливої уяви, але поняття ясного і уважного розуму настільки просте і виразне, що воно не представляє ніякого сумніву в тому, що ми мислимо, або, що одне і те ж, міцне поняття ясного і уважного розуму, що породжується лише природним світлом розуму і завдяки своїй простоті набагато достовірніше, ніж сама дедукція” (Декарт Р. вибрані філософські твори. М., 1950, с.86). У цьому раціоналістичному визначенні інтуїції чітко простежується її інтелектуальний характер. Інтуїція - вищий прояв єдності знання, і притому знання інтелектуального, бо в акті інтуїції розум людський одночасно мислить і споглядає. Декарт тісно пов'язує інтуїцію з логічним процесом, вважаючи, що останній просто не може початися без деяких початкових, гранично ясних положень. При цьому не робиться ніякого зіставлення інтуїтивного і дискурсивного знання. Ці види знання, по Декарту не виключають, а припускають один одного. Разом з тим інтуїтивне пізнання є найбільш доконаний вид інтелектуального пізнання.

Бенедикт Спіноза (1632 - 1677) - видатний голландський мислитель-матеріаліст XVII в. запропонував інший матеріалістічеські- інтерпретований варіант раціоналістичного тлумачення інтуїції. Інтуїція є вищим проявом раціональних здібностей людини, заснованим на волі сприйняття, при якому “річ сприймається єдино через її суть або через пізнання нею найближчої причини” (Спіноза Б. Избранные твори. М., 1957, т.1, с.325). Інтуїція у Спінози - це свого роду прискорений висновок, виражений в знаковій формі, що відображає використання поняття.

Готфрід Лейбніц (1646 - 1716) - основоположник ідеалістичного плюралізму - хоч і не ви-ходить на відміну від Спінози за рамки раціоналістичного тлумачення інтуїції, обертає свої по-гляди до теорії природжених ідей. У відмінності від Декарта Лейбніц вважає, що самоочевидність і ясність ідеї до числа ознак інтуїції вже не входять. Під інтуїтивним розуміється пізнання, при якому ми одночасно мислимо в сукупності всі ознаки, характерні для даної речі. Раціональна інтуїція - це свого роду “монада” всіх раціональних доказів, що зосередила всі предикати речі в свідомості суб'єкта. Інтуїція - вищий рівень пізнання, що дозволяє усвідомити всі раціональні істини. Лейбніц, мабуть, пішов далі за своїх попередників головним чином в тому, що визначив інтуїтивне знання не як початкове, хоча воно і дозволяє отримувати початкові дефініції раціонального пізнання, а як результат тривалої попередньої пізнавальної діяльності. Остання у свою чергу здійснюється дискурсивним мисленням.

Іммануїл Кант (1724 - 1804) -основоположник німецького класичного ідеалізму - підпорядковує філософське вчення про інтуїцію пошуку нової методології. Доступна людині інтуїція існує вже не як безпосереднє споглядання розуму, а як чуттєвість, апріорні форми якої - простір і час. Іншими словами, інтуїція - це пасивна здатність сприйняття.

Інших контурів набуває вчення про інтуїцію в епоху імперіалізму. Інтелектуальне пізнання піддається критичному розгляду. Інтуїція вже виступає не як форма інтелектуального пізнання. Навпаки, її протиставляють розуму і інтелекту.

Поступово інтуїція як форма знання починає втрачати реалістичні контури і спрямовується в сферу містичних одкровень. Своє логічне завершення ця тенденція отримала в період кризи і деградації буржуазно-ідеалістичної філософії - в системі інтуїтивізму.

Поиск по сайту: