АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Історичні типи світогляду

Читайте также:
  1. Загальна характеристика релігійного світогляду
  2. Історичні дослідження в другій половині XIX століття
  3. Історичні корені і хронологія розвитку Поняття ISO та EMAS
  4. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський
  5. Історичні типи та форми релігії
  6. Історичні типи філософії
  7. Історичні форми економічної організації суспільства: натуральне господарство, товарне виробництво, їх організаційні риси та відмінності
  8. Історичні форми мистецтва
  9. Історичність світогляду
  10. Короткі історичні відомості про виникнення та розвиток геометрії. Поняття про аксіоматичний метод побудови геометрії та історію його розвитку в геометрії.
  11. Особливості наукового світогляду

I. міфологічний

II. релігійний

III. філософський

IV. науковий

I. Міфологія –процес виникнення, розвитку, структурування міфів як фантастичного відображення світу в первісній свідомості.

Міфологічний – передує релігії та філософії, це світогляд родового, нерозвинутого суспільства. Носій міфу – рід, ще не виокремилась особа. Поєднані зародки релігії, філософії, права, моралі, науки. Сила та могутність міфу зумовлена цілісністю роду. Якщо хтось порушував табу – покарання будь-кому з роду. Взаємоконтроль членів роду. Боги відрізнялись від людей своєю мудрістю, розумом, а не за природою. Ідеї потойбічного світу не існувало.

Антропоморфізм – уподібнення явищ живої та неживої природи до фізіологічних та психологічних проявів людини.

Соціоморфізм – уподібнення явищ живої та неживої природи до соц. проявів.

Міф є історично першою формою самосвідомості. Для міф світогляду характерним є, по-перше. усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка – тотема, по-друге, він був обернений у минуле, адже тотемний предок був як ідеал діяльності. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, аде насправді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община.

Міфологічний світогляд. Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка – тотема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились надзвичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає головне призначення світогляду взагалі. По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного часу. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, але насправді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община. Але все ж таки людське життя поки що не поділене чітко на теперішнє і майбутнє. І ця обставина допомагає зрозуміти силу традиції, а як наслідок – панування циклічної моделі історичного часу. По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб'єкт та об'єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчуття. Та інакше не могло й бути, бо родове суспільство – це дитинство людства, і цій стадії міг відповідати світогляд у міфопоетичній формі.

II. Релігійний – виник як засіб соціального контролю за поведінкою людини після того як вона виокремилась з роду, родові зв’язки слабнуть, особа вважає несправедливим покарання одних за гріхи інших. Потойбічний світ – відплата за земне життя. Зовнішній контроль міфології (звичаї, табу) вже недостатній, виникає внутрішній (мораль, віра). Релігія зрівняла всіх людей: нікому не дозволено порушувати заповіді Божі. Принципова відмінність релігії від міфології – те, що носієм міфів є рід, а релігії направлена на особу. Серцевиною міфу є страх, релігії – мораль, віра. Головне для релігії – моральне регулювання соціального життя.

Релігія – є більш пізньою і зрілою формою світогляду людства, а тому ібальш дослідженою. В рел свідомості вже чітко розділяються суб’єкт і об’єкт, а отже долається неподільність людини і природи. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ ділиться на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний.

Віра виступає головним способом осягнення буття.

Ще однією особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. Релігію творить народ, він є і суб’єктом і об’єктом релігійної творчості. Для релігії головним є досягнення єдності з Богом як втілення святості та абсолютною цінністю.

[Найдавніші форми:

- Тотемізм (віра в спільне походження і кровну близькість якоїсь групи людей з якимось видом тварин, -рослин)

- Фетишизм (поклоніння речам (талісман): амулет, кістка і т.д.)

- Магія (це спроба знайти зв’язок між людиною та вищими силами)

- Анімізм (віра в привидів, домовиків іт.д.)

- Політеїзм (багатобожжя)

- Монотеїзм (віра в одного бога Виник християнство, буддизм, іслам і т.д.)]

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний. До того ж земля починає розглядатися як наслідок надприродного.

Віра виступає головним способом осягнення буття. Релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до обґрунтування пріоритету духу над тілом. Зв’язок із Богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії.

Ще однією особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. Релігію творить народ, він є і суб’єктом і об’єктом релігійної творчості. Якщо для міфа головний обгрентування зв’язку індивіда з родом, то для релігії головним є досягнення єдності з Богом як втілення святості та абсолютною цінністю.

 

III. Філософський – виникає одночасно з релігією

  Релігійний світогляд Філософський світогляд
носій – заснований на – оперує – функції –   особа вірі чуттєвими образами соціальн. контролю особа розумі абстрактн. поняттями ---  

 

Філософія – любов до мудрості. Для філ. думки основою стали розум, інтелект. Реальне споглядання, логічний аналіз почали витісняти фантастичні сюжети.

Онтологія – вчення про буття, його сутність, форми. Відповідає на питання: Як устроєн світ, для чого він, звідки?

Гносеологія – теорія пізнання, досліджує проблеми джерела, форм, можливостей, істинності.

Філософія - є не лише формою суспільної свідомості, а й світоглядом, певним способом духовно-практичного освоєння світу. Взаємозв’язок філософії і науки – традиційно неоднозначна і складна проблема. Одні філософи визнають за філософією статус науки (Арістотель, Гегель, Ортега-і-Гассет), інші це категорично заперечують (О. Конт, так звані логічні позитивісти – Р. Карнап, М. Шлік, Л. Вітгенштейн та інші).
Філософська концепція логічних позитивістів – це “послідовний емпіризм”. З точки зору цього напрямку, все доступне нам знання про зовнішній світ отримується лише завдяки емпіричним наукам. Філософія ж представляє теоретичну галузь знання, тому вона не може бути наукою. М. Шлік вважав, що філософія має право на існування, але лише як теоретичний засіб для логічного аналізу мови – мови емпіричної науки. “Філософія не є наукою”, - підкреслював цей філософ.

Заперечення щодо філософії як науки притаманне і сучасній концепції сцієнтизму. Сцієнтизм (від лат. Scientia – знання, наука) – світоглядний напрямок у філософії, в основі якого лежить уявлення про наукове знання як найвищу культурну цінність. Однак: а) в цю цінність включається лише природниче і точне знання; б) науковим знанням вважається лише те, котре здобуто емпіричним (дослідним) шляхом, з допомогою конкретних природно-наукових методів (метод – шлях дослідження, сукупність прийомів чи операцій практичного чи теоретичного пізнання). З такої точки зору, не лише філософія втрачає свій статус, але і всі гуманітарні науки оголошуються свавільними, необґрунтованими, у яких домінує суб’єктивізм, оціночні моменти. Дійсно, філософія не є експериментальною наукою. Вона не використовує для свої проблем конкретно-природничі методи пізнання.

Філософія не може будуватися за природничо-науковими зразками. Вона має своє “поле” дослідження, свою міру точності і свою міру доведення. Для філософії основним предметом розгляду є найбільш загальні проблеми буття природи, людини, суспільство, їх відношення.

Філософія підтверджує свої знання, як правило, не окремими експериментами, а широкими засобами людської предметної діяльності – практикою як сукупністю матеріально-виробничої, суспільно-політичної, експериментально-наукової, чуттєво-споглядальної діяльності людини.

Природничі науки мають своїм предметом конкретні матеріальні об’єкти і властивості.. Основним предметом філософії є найбільш загальні проблеми буття. Філософія – це наука про загальне. Останнє може бути пізнаним на шляху використання широких абстракцій, найбільш загальних понять, теоретичного мислення – на рівні застосування діалектики, її основоположних принципів: єдності світу, зв’язку, відображення, практики суперечності, історизму і т.д.

Таким чином, сутність філософських проблем буття, які є найбільш загальними, може бути з’ясована, розкрита адекватними їй загальними методами.

IV. Науковий. Ключове поняття – наука: *це система, яка означ знаннями про систему об’єктивної дійсності та людської дія-сті, яка ці знання створює; *системно організований образ існування певної частини об’єктивної дійсн; *світоглядно визначена сфера людської діяльності, основн ф-цією якої є вироблення знань про об’єктивну дійсн

Що ж таке наука?

“Наука – сфера людської діяльності, функція якої вироблення і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність; одна із форм суспільної свідомості”.

“Наука – форма людських знань, складова частина духовної культури суспільства; система понять про явища і закони дійсності... Наука має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об’єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення.

Отже, для науки (будь-якої) важливими структурними елементами є: 1) предмет дослідження; 2) закони, котрі вона відкриває; 3) понятійний (категоріальний) апарат, котрий вона використовує; 4) методи дослідження явищ і процесів дійсності.
Філософія, як наука, має всі ці структурні елементи. Вона має свій предмет, свої закони розвитку, свій понятійний апарат, і свої методи, що дає їй можливість адекватно відображати об’єктивну дійсність.

Що є спільним для філософії і науки?

Спільним для філософії і науки є те, що:

1) філософія і наука є формами суспільної свідомості;

2) філософія і наука здобуті знання представляють у теоретичній формі, у формі логічних доведень своїх висновків;

3) філософія і наука є структурними елементами наукового світогляду, тобто включаються в структуру світогляду;

4) філософія і наука мають однопорядкові структурні елементи (предмет, закони, поняття (категорії), методи дослідження).

Разом з тим, філософія і наука мають і відмінності:

1) у філософії понятійний апарат, закони мають на відміну від будь-якої науки всезагальний характер, тобто екстраполюються на всі сфери дійсності;

2) філософія, як відомо, є форою суспільної свідомості. Наука окрім цього виступає ще як безпосередня продуктивна сила суспільного виробництва;

3) закони і понятійний апарат філософії виконують функцію загальної методології пізнання. Закони і понятійний апарат окремої науки виконують методологічну функцію лише для цієї науки;

4) філософія дає загальну цілісну картину світу. Окрема наука досліджує лише певну сферу дійсності і тому такої цілісної картини світу дати не може;

5) філософія включається в теоретичне обґрунтування будь-якого світогляду. Наука є важливою складовою наукового світогляду.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)