Історичність світогляду

Моральний і мистецький аспекти формування і розвитку світогляду показують, що відношення "людина – світ" у своєму прояві має конкретний, всеохоплюючий, просторово-часовий характер існування. А це насамперед визначається поняттям "історичність світогляду".

Зрозуміти сутність і природу цього поняття дає змогу бачення людиною таких явищ, як історія та історичність. У загальному розумінні історія – це об'єктивний характер існування відношення "людина – світ" у минулому; це системно організоване відображення минулого людиною, людством; це суб'єктивний образ минулого, оздоблений тлумаченням різнобарв'я подій і фактів; це сьогодення, яке в якусь мить стає минулим, залишаючи свій слід у світі і пам'яті людини. Тому про історію слід говорити, з одного боку, як про будь-який процес розвитку, з іншого – як про науку, що вивчає минуле у вимірі сучасності. Але головним тут є світоглядний підхід до розуміння історії. Зрештою, історія існує для того, щоб вчити людину, але не через суб'єктивно окреслені наукові погляди того чи іншого історика, а передусім через бачення самою людиною у минулому "втрачених можливостей", бачення того, що орієнтує на перспективу, і водночас того, що є регресивним. Історія дає змогу людині втрачені можливості попередньої діяльності виміряти стосовно сьогодення, а відповідно до цього – накреслити перспективу розвитку в майбутньому.

Отже, історія – це досить складний і суперечливий, об'єктивно існуючий та думкою людини окреслений шлях розвитку відношення "людина–світ". Це шлях підкорення природи інтелектові та волі людини, це й перетворення самої людини і суспільства – від первісної людини і колективів до людського суспільства високого цивілізованого рівня.

Історія розвитку людини і світу показує, що складність і суперечливість існування відношення між ними багато в чому залежить від світоглядної культури, яка також має історичний" вимір. Поняттям "історичність світогляду" охоплюється процес класифікації відношення "людина – світ" відповідно до абстрактних теоретичних моделей (типів), у яких фіксуються найважливіші структурні особливості цього відношення.

Це означає, що історія світогляду невіддільна як від самої людини, так і від світу, а отже, й від співвідношення їх. Людина, кожна по-своєму, творить картину світу. У системно-організованому, логічному і теоретичному облаштуванні, а також в історією окресленій суспільній формі світогляд постає як "історичний тип".

Як правило, виділяють такі історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, науковий і філософський. Більшість дослідників світоглядної культури вважають, що подана типізація не є найбільш досконалою. Проте всі дослідники цього унікального явища підтверджують високу ефективність цієї типізації, особливо для розкриття природи і сутності світоглядного вибору людини.

Окреслення історичного світогляду через міфологію, релігію, науку і філософію дає змогу побачити досить важливі (для людини) моменти.

По-перше, це рівень узагальнення знання про світ. Прояв співвідношення між буденним і теоретичним відображенням дійсності.

По-друге, це вимір активності суб'єкта світогляду.

По-третє, це його практична значущість.

По-четверте, це підкреслення того моменту, що виникнення кожного з типів світогляду має своє місце і час.

І найголовніше, по-п'яте, кожен із типів світогляду супроводжує всю історію людства, пульсуючи, виявляючись, то спалахуючи, то пригасаючи. Це виявлення показує, що жоден із типів світогляду окремо, ізольовано один від одного, не існує. Вони природно "переплетені", взаємопроникні, взаємовизначені. Це означає, що у міфологічному світогляді завжди є елементи релігійності, науковості і філософічності. А в релігійному – елементи міфологічності, науковості й філософічності. Науковий світогляд неможливий без елементів міфологічного, релігійного і філософського підходів. А філософський світогляд пройнятий елементами міфологічності, релігійності й науковості.

Природу і сутність міфологічного, релігійного, наукового і філософського світоглядів розглянемо нижче.

Поиск по сайту: