Сім'я в соціальній структурі суспільства

Сім'я – мала соціальна група, яка існує на основі шлюбних зв'язків, кровної спорідненості або всиновлення, характеризується спільним проживанням її членів та їхньою спільною відповідальністю за виконання притаманних їй різноманітних функцій.

Сім'я, як мала група, є вихідною в соціальній структурі суспільства, бо саме в ній і через неї здійснюється включення індивіда у свідоме суспільне життя, у ній він формується і в ній прагне знайти духовну й матеріальну підтримку. Сім'я існує з найдавніших часів і до наших днів. Стійкість цієї соціальної групи ґрунтується на одвічній потребі людини у безпосередньому відтворенні життя, вихованні дітей, догляді за старими батьками. Сім'я – це відносини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми. Сім'я засновується, як правило, на шлюбних відносинах між чоловіком та жінкою, які укладаються згідно з чинним законодавством. У сім'ї стосунки, зумовлені статевими відмінностями та потребами, виявляються у вигляді морально-психологічних відносин.

Сім'я є явищем історичним. Вона виникла і видозмінювалася разом з історичним розвитком суспільства і культури. І хоча шлюбно-сімейні відносини детермінуються в кінцевому підсумку соціально-економічними факторами, проте вплив останніх суттєво опосередковується культурними, передусім моральними та правовими відносинами й цінностями, тому сім'я розвивається порівняно самостійно і характеризується сталістю та спадкоємністю традицій, зумовлених даною культурою.

Вживаючи поняття "сім'я" щодо первіснообщинного суспільства, як правило, мають на увазі коло осіб, між якими були дозволені статеві зв'язки. У цьому розумінні виділяють кровно-родинну сім'ю, у якій такі зв'язки мають лише одне обмеження – належність до різних поколінь, тобто між батьками і дітьми; групову сім'ю, яка виникла в результаті доповнення цього обмеження забороною статевих зв'язків також між братами і сестрами, і яка мала два різновиди: ендогамну сім'ю (відносини між членами одного роду) та екзогамну (між членами різних родів); і, нарешті, парну сім'ю, яка передбачала статеві зв'язки лише між одним чоловіком і однією жінкою, але ці відносини були не стійкими і легко розривалися, особливо це стосується дислокальної парної сім'ї, в якій кожен із подружжя жив у своїй родовій групі. На усіх цих щаблях розвитку сім'ї основною формою трудової і побутової діяльності був рід, що мав матріархальну або патріархальну організацію.

Як стійке соціальне об'єднання сім'я виникає в епоху пізнього неоліту, в процесі розкладу родового ладу, і пов'язана з появою приватної власності, класів і держави. Сім'я засновується на певних формах шлюбних союзів, найпоширенішими серед яких є полігамія та моногамія.

Полігамія, або багатошлюбність, – це такий шлюб (сім'я), за якого один із членів подружжя може мати кількох шлюбних партнерів. Розрізняють полігінію, або багатоженство, та поліандрію, або багатомужжя. Полігінія – одна із історичних форм шлюбу, за якої чоловік перебуває водночас у кількох шлюбних стосунках із різними жінками і яка часто-густо реалізується у формі сім'ї гаремного типу. Поліандрія – це архаїчна, значно рідкісніша за полігінію, форма шлюбу, за якої жінка може перебувати водночас у кількох шлюбних союзах із різними чоловіками. У минулому столітті поліандрія була поширена серед деяких груп ескімосів та серед алеутів і до недавнього часу – серед деяких етнічних меншин Тібету та Індостану.

Моногамія являє собою історично зумовлену форму шлюбу (сім'ї), за якої чоловік одружений з однією жінкою й відповідно жінка перебуває у шлюбі тільки з одним чоловіком. Подружній союз між ними санкціонований суспільством і часто-густо має пожиттєвий характер. Навіть у тих країнах, де юридичні й соціальні норми не вимагають моногамної сім'ї, вона є найпоширенішим типом сімейно-шлюбних відносин.

Найпоширенішою формою моногамної сім'ї була патріархальна сім'я, яка управлялася батьком і стала можливою завдяки закріпаченню жінки, що відбулося в результаті зменшення її економічної ролі та зосередження в руках чоловіка. Патріархальна сім'я була суто моногамною лише для жінки. Перед чоловіком розвиток рабства та інших форм залежності й панування відкрив нові можливості для багатоженства – наложництво рабинь, гетеризм, проституція. У країнах Сходу багатоженство було піднесене до рангу законної форми шлюбу, проте навіть європейська патріархальна сім'я складалась як з родичів – потомків одного батька з їхніми жінками та дітьми, – так і з домашніх рабів, у тому числі й наложниць.

За феодалізму поширення світових релігій, насамперед християнства, справило значний вплив на розвиток сім'ї, окультурюючи, одухотворюючи її соціально-економічні засади. Проте усвідомлення цього набуло суперечливих форм. Суперечності в сім'ї між "поневолювачем чоловіком і поневоленою жінкою", доповнені не менш гострими конфліктами між економічними цілями власницької моногамії та вибірковістю статевого потягу, що найсильніше виявляється в почутті любові, у духовній культурі, усвідомлювалися через ідеал "лицарської любові" та "лицарського ставлення до жінки". Але оскільки головною функцією сім'ї залишалася функція економічно-господарська, а основою шлюбних відносин – відносини панування та підкорення, то ці цінності в суспільній свідомості сприймалися як такі, що стосуються не шлюбу і функціонують не в шлюбі, а поза ним, як його антиподи.

Індустріалізація зруйнувала, принаймні в містах, характерний для феодалізму зв'язок між життям сім'ї та виробництвом, а з усіх економічних функцій залишила у багатьох сім'ях лише функцію організації побуту. Більшість сімей стали складатися лише з подружжя та їхніх дітей (нуклеар-на сім'я), а сімейні відносини набули менш ієрархічного та менш авторитарного характеру. Жінки отримали широкий доступ до роботи на промислових підприємствах та у сфері послуг. Це значною мірою забезпечило економічну самостійність жінок та їхню незалежність від чоловіків, навіть незважаючи на дискримінацію в оплаті праці жінок. Під впливом виступів прогресивних сил у багатьох країнах жінкам були надані громадянські права і навіть право на розлучення. Шлюб і сім'я з економічної інституції все більше перетворювалися на морально-правовий союз чоловіка і жінки, що ґрунтується на особистісному виборі та любові. Любов поступово стає основою, вищим моральним законом сімейно-шлюбних відносин.

На початку XX ст., і особливо у його другій половині, в індустріально розвинутих країнах більшість соціальних мислителів констатує кризу патріархальної сім'ї, що виявляється у зменшенні майже до нуля її економічно-господарських функцій, в емансипації жінок і посиленні феміністського руху, у значному звільненні сім'ї від виховних функцій завдяки удосконаленню системи суспільного виховання та освіти, у гіпертрофованому зростанні розлучень, у небажанні значної частини молоді вступати до шлюбу і створювати сім'ю, у зменшенні кількості повторних шлюбів. Усе це, безумовно, дає підстави для висновку про кризу сучасної сім'ї, проте це може бути і свідченням становлення нової форми сім'ї. Так, російський соціолог Ю. Рюриков доходить висновку, що з початку XX ст. розпочинається розклад патріархальної сім'ї і становлення нової біархатної сім'ї (від латинського «бі» – два, та «архі» – зверхність, головування). Нова форма сім'ї – біархатна сім'я – ґрунтуватиметься на гармонійному поєднанні чоловічого та жіночого начал у сім'ї, на "рівній і повноправній нерівності" подружжя, коли чоловік і дружина гармонійно поєднуватимуть свої зусилля у виконанні спільних функцій сім'ї і доповнюватимуть одне одного перевагами чоловічої і жіночої історично розвинутої антропосо-ціокультурної природи. Перевага чоловічої природи вбачається в тому, що чоловік перебуває у творчому пошуку нового, є першовідкривачем нових форм життєдіяльності, а жіночої в тому, що жінка утримує і закріплює соціокультурні досягнення та надбання. Образно кажучи, чоловік відкриває нові материки, а жінка їх цивілізує.

Життя і соціальні функції сім'ї досить багатогранні: вони пов'язані з інтимним життям подружжя, продовженням роду – відтворенням людини, вихованням нового покоління, соціалізацією особистості, зі спільним веденням домашнього господарства, взаємною допомогою в побуті. Усе це неможливо без дотримання моральних норм і без душевно-духовного спілкування. У кожної людини є нездоланна потреба не просто у спілкуванні, а саме в інтимному душевно-духовному спілкуванні, в якому вона може виразити, вилити свою душу, знайти підтримку, визнання, щиру зацікавленість, співпереживання та співчуття, що допомагають їй у вирішенні як соціально орієнтованих, так і особистісних проблем. Саме в сім'ї створюється та особлива атмосфера відвертості, довіри, взаємодопомоги, які виховуються в людині як невід'ємні якості особистості. Сім'я є тим мікросередовищем, клімат якого сприяє (чи перешкоджає) збереженню і розвитку моральних і фізичних сил людини.

Лише мала соціальна група близьких людей, якою є сім'я, здатна поєднувати на засадах любові виховання і соціалізацію дитини з її одночасною індивідуалізацією.

Зберігається, а останнім часом набуває більшого значення, з огляду на економічну ситуацію в країні, господарсько-побутова функція сім'ї, пов'язана з веденням домашнього господарства і внутрішньосімейним задоволенням побутових потреб. Саме тут відбувається відтворення фізичних і духовно-душевних сил людини, які сприяють кращому виконанню нею своїх виробничих, соціальних і культурних функцій у соціумі.

Поиск по сайту: