 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Громадські рухи й організації. Політичні партії і влада
До ряду важливих елементів політичної системи суспільства (крім держави, політичних партій та ін.) належать громадські рухи та громадські організації. Громадські рухи – це добровільні формування людей, що виникають на основі їхнього свідомого волевиявлення відповідно до спільних інтересів, прав і свобод. Громадські рухи, як правило, діють із орієнтиром на найближчу перспективу. Цілі, які обирають громадські рухи, гранично близькі до реальності, мають конкретний характер.
Для громадських рухів характерна відсутність чіткої організаційної структури. До них можуть належати люди різнобічних соціальних і світоглядних позицій. Громадські рухи розрізняються: за формами діяльності, порядком утворення та розпаду; за кількістю їхніх членів; за соціально-правовим статусом (легальні і нелегальні); за соціальною цінністю (прогресивні, консервативні, реакційні).
Особливістю громадських рухів є те, що вони реалізують громадянську ініціативу, яка ґрунтується на соціальній мобілізації громадян, соціальний солідарності та боротьбі з конкурентами за вплив на громадську думку.
Громадські рухи, залежно від того, який вид діяльності вони обирають або що ставлять за мету, поділяються на ті, які мають тривалий характер існування, і ті, які існують протягом короткого періоду. Як правило, після того, як певної цілі досягнуто, такі рухи зникають. Зазвичай це відбувається у такий спосіб:
а) громадські рухи трансформуються у більш стійкі та складні форми організації;
б) громадські рухи розпадаються, не утворюючи ніяких соціальних організацій.
Більш стійкими формами об'єднань громадян є організації і політичні партії.
Громадська організація – це добровільне об'єднання людей на основі певної програми дій і відповідного характеру їхньої реалізації. Таке визначення поняття "громадська організація" відбиває той факт, що, як правило, такі громадські формування діють за статутом (програмою) і що вони мають далекосяжну мету.
Громадські організації сприяють розвитку трудової, політичної та соціальної активності своїх членів (виражають їхні потреби й інтереси), їм притаманні самодіяльність та ініціатива.
Громадським організаціям властиві такі ж загальні риси, як і громадським рухам. Водночас громадські організації мають свої особливості й розрізняються за соціальними причинами утворення та характером інтересів і потреб (спортивні товариства, товариства мисливців, рибалок, спілки книголюбів тощо); організації, які створюються відповідно до форм участі громадян у виробничій діяльності або у громадському і соціальному житті для задоволення колективних потреб (профспілки, політичні партії).
Одним із головних інститутів політичної системи будь-якої демократичної держави є партії. Політична партія (від латинського – частина) – організована група однодумців, яка виражає і представляє інтереси частини народу або певної соціальної групи чи кількох груп і має на меті реалізацію та досягнення цих інтересів шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні.
Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань, які виражали інтереси різних прошарків панівного класу і боролися між собою за державну владу або за вплив на неї, склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільстві. Типовим прикладом таких угруповань в історії людства є торі і віги, які сформувалися в другій половині XVII ст. в Англії. Наступний крок пов'язаний з виходом на політичну арену буржуазії. Це дало поштовх формуванню нового типу об'єднань – політичних клубів, які відрізнялися від аристократичних угруповань (катерій) наявністю ідеологічних доктрин і розвинутою організаційною структурою. Найбільш відомі з них Якобінський клуб і Клуб кордельєрів, що виникли під час Великої французької революції, а також Чартольн Клаб і Реформ Клаб, які були створені в Англії в 30-х роках XIX ст. і успадкували історичні традиції аристократичних катерій торі і вігів. Запровадження загального виборчого права, що ознаменувалося залученням до політики широких верств населення, поклало початок формуванню в середині XIX ст. сучасних політичних партій.
Першим політичним союзом однодумців була створена в Англії Ліберальна партія, яка виникла на базі заснованого у 1861 р. Ліберального товариства реєстрації виборців.
У сучасній політичній науці якогось загального, універсального визначення політичних партій як специфічних організацій немає. І це не випадково. Дають про себе знати різноманітність вияву функцій партій (залежно від суспільно-політичного ладу в країні), неоднакова їхня роль у політичному житті народу, різні засади виникнення, наявність тих чи інших політичних традицій, різний рівень демократичних прав і свобод.
В основі класифікації політичний партій можуть бути різні критерії: соціальні засади, ідейні, світоглядні цінності, принципи організації та ін.
Виходячи з природи соціальних засад, можна виділити партії, які представляють інтереси: окремих класів (наприклад, буржуазні, робітничі, селянські, поміщицькі та ін.); окремих соціальних прошарків і груп (наприклад, інтелігенції, дрібної буржуазії, селян-фермерів та ін.); кількох класів і соціальних груп (наприклад, політичні партії, що виникли на основі національно-визвольних рухів, – Народний рух України, Індійський національний конгрес (ІНК) та ін.).
За світоглядними позиціями певною мірою розрізняють: ідейно-політичні, або так звані світоглядні партії, які у своїй діяльності керуються певними ідейними принципами; прагматичні, або так звані партії для виборів, які не мають ідеологічних програм і головна їхня мета – мобілізація якнайбільшої частини електорату (виборців) для перемоги на виборах.
У свою чергу, серед ідейно-політичних партій можна виділити:
• консервативні – Консервативна партія Великобританії, Християнсько-демократичний союз (ХДС, Німеччина) – політичні партії, які прагнуть зберегти суспільно-політичний лад, що існує;
• реформістські (всі соціал-демократичні та соціалістичні партії Європи), які орієнтуються на значні зміни та перетворення того чи іншого ладу, але за умови збереження його засад;
• революційні – марксистські, або марксистсько-ленінські політичні партії (свого часу такою партією була КПРС), які відкидають існуючий політичний лад і ставлять за мету його повалення і заміну іншим ладом;
• реакційні політичні партії, що орієнтуються на часткове або повне повернення до старого ладу.
За принципами організації розрізняють:
• кадрові партії, які об'єднують у своїх лавах невелику кількість професійних політиків, що мають значний вплив у суспільстві і спираються на фінансову підтримку привілейованих прошарків суспільства;
• масові партії, що орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшої кількості членів для забезпечення шляхом членських партійних внесків фінансової підтримки своєї діяльності;
• партії, які будуються на принципах індивідуального членства, формально закріплених у статуті, формах і умовах вступу до партії, партійній дисципліні та ін.;
• партії, в яких немає інституту офіційного членства, а належність до партії визначається, наприклад, через голосування за її кандидатів на виборах;
• партії, які допускають колективне членство, в тому числі профспілок, трудових колективів та ін.
Політичні партії розрізняють також за місцем, яке вони займають у системі державної влади, а також за ставленням їх до правлячого режиму. Тут можна виділити правлячі й опозиційні партії, легальні та нелегальні, партії-лідери і партії аутсайдери, партії, які правлять монопольно і які правлять у складі коаліції.
Політичні партії часто поділяють на чотири групи.
Перша група – марксистсько-ленінські, авангардні партії (на зразок КПРС);
Друга – парламентські партії. Це партії, характерні для країн Західної Європи, як консервативні, так і реформістські соціал-демократичні. Головна мета їх – завоювання більшості в парламенті і створення, як правило, однопартійного або коаліційного уряду. Це партії постійно діючі, з фіксованим членством, високим рівнем як партійної демократії, так і партійної дисципліни;
Третя – партії, головна мета яких – участь у виборах. У них немає інституту офіційного членства, а належність до партії визначається через голосування за її кандидатів на виборах (наприклад, Демократична та Республіканська партії в США). В Америці не кажуть "Я демократ" чи "Я член Демократичної партії", а кажуть: "Я голосую за демократів";
Четверта група – партія-община, партія-клуб – широке об'єднання багатьох людей з близьким світоглядом та політичними пристрастями чи інтересами.
Також можна типологізувати партії залежно від засад утворення певних інститутів політичного процесу (влади): соціальні (аграрні партії); етнічні (ультраліва партія басків "Ері батасуна"); демографічні (Жіноче об'єднання – партія Бельгії, Всеукраїнська партія жіночих ініціатив); культурологічні (Партія любителів пива в Німеччині, Росії і в Україні); релігійні (Партія мусульман України).
Основними функціями політичних партій є: представництво соціальних інтересів; соціальна інтеграція; політична соціалізація; створення ідеологічних доктрин; боротьба за державну владу й участь у її здійсненні; вироблення політичного курсу; формування громадської думки; залучення до своїх лав.
Сукупність політичних партій (чи політичних об'єднань кількох партій), їхні взаємозв'язок і взаємодія між собою та з іншими елементами політичної системи держави і суспільства в боротьбі за владу або при її здійсненні складають партійну систему. Більшість політологів вважають, що існує сім типів партійних систем, які розміщуються між полюсами: однопартійною (моноідеологізованою) та атомізованою (ідейно різнорідною) системами. Проміжні типи – системи з партією-гегемоном, домінуючою партією, двопартійні, обмеженого плюралізму і радикального (поляризованого) плюралізму.
При формуванні партійних систем найчастіше головну роль відіграють характер соціальної структури суспільства, чинне законодавство (передусім виборчі закони), а також соціокультурні традиції. Наприклад, у країнах, де немає значного селянського прошарку, аграрні партії, як правило, не виникають. У країнах, де провідну роль відіграє якась одна соціальна група (клас), існують передумови для створення системи з домінуючою партією. Якщо ж ця роль належить середньому класові, то може виникнути або система з домінуючої партією, або двопартійна система.
Закони також можуть впливати на характер партійних систем, обмежуючи, наприклад, діяльність окремих партій, створюючи перешкоди для допуску до виборів опозиційних партій певної спрямованості. Там, де діють виборчі системи мажоритарного типу (які визначають одного переможця за більшістю отриманих голосів), як правило, формуються двопартійні системи або системи з домінуючою партією. Пропорційні виборчі системи, навпаки, дають шанси на представництво в органах влади значної кількості політичних сил, ініціюють створення багатопартійних систем і партійних коаліцій, створюють умови для виникнення нових партій. У суспільствах з багатьма економічними укладами, різноманітністю культур і мов, націй, численними каналами артикуляції соціальних, національних, релігійних та інших інтересів, як правило, більше передумов для створення багатопартійних систем.
Поиск по сайту: