Культура особистості

Звернення того чи іншого народу до цивілізаційних загальнолюдських засад неможливе поза розвитком культури особистості.

Культура особистості – ще один суттєвий аспект розуміння культури. Цим поняттям часто позначають рівень вихованості та освіченості людини, рівень оволодіння тією чи іншою сферою знання або діяльності. У даному випадку поняття культури фіксує якості людини, спосіб її поведінки, ставлення до інших людей, до діяльності. Про культурну людину у сфері виробництва говорять як про відповідального, підготовленого і дисциплінованого фахівця, у побутовій сфері – як про доброго сім'янина і господаря, у сфері науки – як про талановитого вченого, в мистецтві – як про обдарованого художника, музиканта, композитора, поета тощо.

Культура особистості як цілісне утворення визначається глибиною, широтою та мірою освоєння й засвоєння нею загальнолюдських надбань матеріальної і духовної культури, перетворенням їх на свій внутрішній духовний світ та вмінням застосовувати в процесі життєдіяльності і спілкування з іншими людьми.

Особистість є і творінням культури, і її творцем. Освоюючи світ культури, людина творить себе як особистість і стає здатною збагачувати цей світ культури. Через освоєння культури формуються духовний світ людини і її основні сут-нісні сили: воля, почуття, розум, віра, духовні орієнтації та світогляд.

XX ст. показало, що переважна більшість видатних мислителів наголошує на тому, що духовність і сутнісні сили людини неможливо безпосередньо вивести лише з практики, тим більше з трудової діяльності людини. Вони стверджують, що сутнісні сили людини формуються в результаті як освоєння усієї культури, так і розвитку різноманітних форм і способів людської діяльності.

Першим і найважливішим щодо цього є засвоєння мови, оскільки культура дається людині в мові і через мову, а отже, саме оволодіння мовою і є необхідною передумовою формування сутнісних сил особистості (це детально розглянуто у попередньому параграфі).

Важливим елементом сутнісних сил людини є воля. Людина історично формувалась як людина тією мірою, якою вона через трудову діяльність навчалася долати свої інстинкти, підкоряючи свою діяльність суспільним установкам і нормам. Воля виховується в праці і водночас є її необхідною передумовою, бо праця передбачає, з одного боку, створення і використання знарядь праці, а з іншого – наявність мети діяльності (про це йшлося у третьому розділі підручника).

Проте ми нагадаємо, що сила волі – це сила людського духу, що визначає міру її свободи. Наприклад, слово "воля" в українській мові має два значення: воля як здатність, як "сила волі" і воля як вільність, свобода. Українська мова, поєднавши в одному слові ці значення, відбила глибокий зв'язок між волею як силою волі і волею як свободою. Людина без сили волі є рабом примхливої гри своїх бажань, її творчі здібності приречені на згасання, деградацію.

Щоб стати творцем, людина за будь-яких соціальних умов має пройти школу праці, оволодіти майстерністю, засвоїти історично вироблені "стандарти" людської діяльності. Формування волі неможливе без самопримусу, без дисципліни праці, без здатності діяти "через не хочу".

Але волю не можна розглядати ізольовано від інших сутнісних сил людини, бо сама по собі вона може бути і доброю, і злою волею. Служитиме вона ідеалам людяності чи силам зла – залежить від розвинутості людських почуттів, від їхнього змісту, спрямованості, ціннісної орієнтації, оскільки насамперед на них ґрунтується духовне життя людини.

Сфера людських почуттів дуже багатогранна – це почуття моральні, релігійні, громадські, естетичні, патріотичні, родинні тощо. Вона має важливе значення для розвитку творчих здібностей особистості, оскільки на засадах почуттів формується здатність сприймати уявне як дійсне, ідеал як життя, минуле і майбутнє як сучасне, теперішнє. А також обирати і формувати, творити ці ідеали і цінності. Першим кроком до формування цих здатностей є дитячі ігри як історично вироблена форма залучення дітей до діяльності дорослих, до її моральнісних відносин в уяві. Будь-яка гра є первісною майже для всіх сфер культурної діяльності. Гра є насамперед і головним чином вільною діяльністю. Вона виникає на основі духовних можливостей людини, реалізує їх, розвиває, підносить до вищих сягань людського духу. Гра формує здатність в уяві ставити себе в моральнісні відносини, вживатися в образи та способи діяльності інших людей, засвоювати кращі загальнолюдські моральні якості: співчуття, любов, людяність.

Ці ж культуротворні та виховні функції, що формують людських дух, в історичному плані виконує міф, а в індивідуальному – казка, в якій моральні категорії добра і зла, справедливості і несправедливості відтворені в системі казкових образів. Казка – це не просто розвага, а історично вироблена форма виховання моральних почуттів. Якщо дитина не навчиться перейматися горем у випадку перемоги зла і радіти з приводу торжества добра, у неї не сформується совість, людяність. Казки формують казковий світ дитинства, де уявне, створене фантазією і виражене символічною казковою мовою, засвоюється і переживається як дійсне, де боротьба сил добра і зла, правди і кривди, любові і ненависті сприймається "несправдешньо". Казка формує начала моральності, те, що зветься совістю, сумлінням.

Важливу роль у формуванні духовності в цілому і почуттів зокрема відіграє художня культура, в процесі опанування якої, починаючи з колискових пісень та казок і закінчуючи вищими надбаннями поезії, музики, живопису, людина далі розвиває творчу уяву, моральні якості, здатність жити духовним життям. Через засвоєння художньої культури особистість входить у світ інших людей, живе їхнім життям, переживає молодість і старість, минуле і майбутнє, включає у свій духовний світ життя всього людства, стає емоційно багатою, здатною глибоко, сильно і тонко почувати та переживати. Важливу роль у формуванні і розвитку внутрішньої культури особистості поряд із художньою культурою відіграють також науково-гуманітарні, зокрема історичні знання. Вони сприяють становленню та розвитку патріотичних і національних почуттів, історичної та національної свідомості й самосвідомості особистості. Як важливий культурний засіб їхнього формування історичні знання, починаючи від легенд та дум і закінчуючи історичною наукою, допомагають людині усвідомити свою причетність до свого народу, до своєї нації, до людства в цілому.

Ще однією важливою сутнісною силою особистості є розум, який формується на основі інтелекту, але не зводиться лише до нього. Розум – це не просто інтелект чи мислення, а інтелект, що спрямовується почуттями, волею, світоглядними принципами та переконаннями людини, її ціннісними установками та орієнтаціями.

Розумна людина – це не просто та людина, що багато знає та вміє логічно мислити. Розум за своїм змістом та значенням, застосуванням подібний до мудрості. У розумі концентрується весь пізнавальний і практично-культурний досвід людини. У зв'язку з цим розрізняють розум і розсудок.

Формування розсудкового мислення є початковим і необхідним етапом розвитку людського інтелекту і розуму. Кожна особистість, щоб стати творцем, має спочатку засвоїти ті "стандарти мислення", які історично виробило людство. Розум – це здатність, яка формується на основі всієї культури, передусім світогляду.

Поряд із відповідними світоглядними знаннями, принципами, установками, ідеалами культура особистості ґрунтується на низці духовних феноменів, що входять до всіх історичних форм культури. Це насамперед віра і пов'язані з нею форми сприйняття майбутнього: мрія, надія, сподівання тощо. Це і широкий спектр людських уподобань, предметів духовних почуттів, значна частина яких має атрибут святості, як наприклад, Вітчизна, рідний край, нація, Бог. Предмети духовних почуттів виражаються переважно в символічній формі. Символічна форма духовних почуттів вимагає і символічної форми освоєння та шанування цих предметів, яка втілюється в ритуалі, обряді, урочистих символічних діяннях, поклоніннях і схилянні. У такі способи формуються і задовольняються вищі духовні почуття людей. Без цих почуттів людська душа мертва, людина стає бездуховною, а отже, безкультурною, у неї, як кажуть, "немає нічого святого за душею". У відповідній символіці виражаються також предмети національних почуттів – національні святині.

Отже, культура особистості – це ціннісні надбання людини, створені в процесі її соціалізації. Нагадаємо (бо про це йшлося в шостому розділі), що соціалізація – це діяльність людини та її результати в системі творення суспільних відносин.

Культуротворчий цивілізований процес завжди має цілеспрямований характер. Найбільш повно сутність цього процесу відображає співвідношення: культура – гуманізм – прогрес.

Поиск по сайту: