 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Міфологія як світогляд
Коли на рівні звичайного (буденного) світогляду мова заходить про міфи і міфологію, то передусім в уяві постають прадавні казки і легенди, перекази і думи, в яких поетично, наївно і примарно змальовуються створення людини і світу та діяння богів і героїв. Тоді багато хто з людей починають вважати, що міф і міфологія це одне й те саме. Однак насправді це не так.
Міф (у перекладі з давньогрецької – сказання, легенда) – це алегорична розповідь про особливий характер діяльності богів, героїв та інших фантастичних істот, які зайняли визначальне місце у природі і суттєво впливають на життя людини.
Порівняльно-історичне вивчення широкого кола міфів показує, що в міфах різних народів світу за надзвичайної багатоманітності їх ряд основних тем і мотивів повторюються. Цілком імовірно, щонайдавнішими міфами є міфи про тварин. Найбільш елементарні з них є тільки наївним поясненням деяких ознак тварин. Глибоко архаїчні міфи про походження тварин від людей (таких міфів дуже багато, наприклад, у австралійців) або міфічні уявлення про те, що люди колись були тваринами. Міфи про перетворення людей на тварин і рослини відомі, мабуть, усім народам земної кулі. Широко відомі давньогрецькі міфи про гіацинт, нарцис, кипарис, лаврове дерево (дівчина-німфа Дафна), про павука (Арахна) та ін.
Існують дуже давні міфи про походження Сонця, Місяця, зірок (солярні, місячні, астральні міфи). В одних міфах вони нерідко зображені людьми, які колись начебто жили на Землі і з якоїсь причини піднеслися на небо, а в інших – створення Сонця приписується якій-небудь фантастичній істоті.
Центральною групою є міфи про походження світу, Всесвіту (космогонічні міфи) і людини (антропогонічні міфи). У таких міфах провідними є дві ідеї – ідея творення та ідея розвитку. За одними міфами, світ створений якою-небудь надприродною істотою – Богом-творцем, деміургом, великим чаклуном тощо, за іншими – світ поступово розвивався із якогось первісного неоформленого стану – хаосу, мороку або води, яйця та ін. Як правило, у космогонічні міфи вплітаються і теогонічні сюжети – міфи про походження богів, і антропогонічні міфи – про походження людини. Досить поширеними є міфи про чудодійне народження, про походження смерті; порівняно пізно виникли міфи про потойбічне життя, долю. До космогонічних міфів наближаються також есхатологічні міфи – розповіді-пророцтва про "кінець світу" (розвинуті есхатологічні міфи відомі у давніх майя, ацтеків, у християнстві, в ісламі і, звичайно, у давніх предків сучасних українців).
Надзвичайно важливе місце посідають міфи про походження та запровадження тих чи інших культурних благ: добування вогню, винайдення ремесел, землеробства, а також встановлення між людьми певних соціальних інститутів, шлюбних правил, звичаїв і обрядів. Впровадження їх, як правило, приписується культурним героям. До міфів про культурних героїв наближаються "близнюкові" міфи (в них образ культурного героя начебто роздвоюється – це два бра-ти-близнюки, наділені протилежними рисами: один добрий, інший злий, один робить все добре, вчить людей корисного, інший лише робить шкоду і бешкетує).
У розвинутих аграрних народів суттєву роль відіграють календарні міфи, які символічно відтворюють природні цикли. Аграрний міф про вмираючого і воскресаючого Бога дуже поширений на Стародавньому Сході, хоча найбільш рання форма цього міфу зародилась ще на базі первісного мисливського господарства. Так виникли міфи про Озіріса (Стародавній Єгипет), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Мала Азія), Діоніса (Фракія, Греція) та ін.
Ранні міфи здебільшого були короткими, примітивними за змістом, не мали захоплюючої фабули. У пізніший період розвитку людства виникають більш складні міфи, а різні за походженням і мотивами міфічні образи переплітаються. Міфи перетворюються на розгорнуті розповіді, пов'язуються один з одним, утворюючи цілі цикли.
І у XX ст. існують міфи, міфотворчість. У цих міфах звеличується, ідеалізується постать видатного політика, діяча науки, мистецтва, релігії та ін.
Таким чином, порівнюючи міфи різних народів, бачимо, що, по-перше, досить подібні міфи часто існують у різних народів світу і, по-друге, вже саме коло тем, сюжетів, які охоплюються міфами, – питання походження світу, людини, культурних благ, соціальних відносин, таємниці народження і смерті та ін. – стосується найширшого, буквально "глобального" кола основних питань світобудови. Міфи починають виступати не як окремі сюжети, а як система. Міфи перетворюються на міфологію. Шлях від міфу до міфології – міфотворчість як основний спосіб розуміння світу.
Міфологія є найбільш ранньою, притаманною будь-якому суспільству (передусім первісному), формою світосприйняття, розуміння людиною світу і самої себе. Міфологія – це первісна форма духовної культури людства. Адже те чи інше конкретне усвідомлення якого-небудь явища природи або суспільства спочатку залежало (залежить і сьогодні) від конкретних природних, господарських та історичних умов і рівня соціального розвитку, за якого жили (живуть і сьогодні) народи – носії даної міфології.
Отже, міфологія – це історичний тип світогляду, в якому творення людиною цілісної картини світу ґрунтується на абсолютизації ролі, значення природного стосовно людського. Міфологія – фантастичне уявлення про природу і соціальну дійсність навколо людини, яке ґрунтується на визнанні органічної єдності людини і світу.
Міфологічний світогляд є там і тоді, коли, по-перше, людина ще не виділяє себе з навколишнього середовища – природного і соціального; по-друге, існують елементи логічної неподільності мислення, яке ще не здатне чітко відокремитися від емоційної сфери життя людини. Наслідком цього є наївне олюднення навколишнього природного середовища, загальна персоніфікація у міфах та широке "метафоричне" порівняння природних і соціальних об'єктів.
У міфології не розмежовується природний і надприродний світ, вона байдужа до суперечностей, має невисокий рівень абстракції, їй притаманні чуттєво-конкретний характер, метафоричність, емоційність. Ці та інші особливості міфології перетворюють її на досить своєрідну символічну (знакову) систему, в термінах якої сприймається і описується весь світ. Міфологія органічно пов'язана з релігією, наукою і філософією.
Релігія "зобов'язана" міфологічному світогляду передусім тим, що саме в лоні міфології зароджується ідея Бога та думка про характер протиставлення природного і надприродного. Більше того, міфологія виробляє ідею священності. Це видно хоча б із того, що розповіді про першопредків, про міфічні часи першотворення є духовною скарбницею людини і суспільства. Міфологія є своєрідним роз'ясненням релігійних обрядів, ритуалів. Адже виконавець обряду відтворює через окремих дійових осіб викладені у міфах події. Міфологія виконує роль драматичного релігійного дійства.
Міфологія суттєво вплинула на науковий світогляд. Саме від міфології науковий світогляд бере думку про нерозривну єдність людини і природи. Але якщо міфологія лише констатує факт цієї єдності, фактично не пояснюючи нічого, то наука бере на себе відповідальність за розкриття закономірностей єдності "людина – світ". Міфологічний герой, легендарний образ перетворюється у науковому світогляді на істину. Міфологія, зокрема, породжує натурфілософію.
Значну роль відіграла міфологія у виникненні та розвитку філософії. Саме у міфологічному світогляді з'являються зародки бачення суб'єктно-об'єктних відносин, поділу дійсності на предмет і знак, річ і слово, істоту і її образ, річ і її властивості, поодиноке і загальне та ін. І нарешті, мабуть, саме міфологія виховала філософську любов до мудрості, бо саме міфологічний світогляд був першим надбанням в осмисленні фактів зовнішнього світу.
Міфологія справила суттєвий вплив на формування героїчного епосу передусім через образ культурного героя. Саме цей образ став, мабуть, вихідним матеріалом, з якого були створені моделі епічних героїв.
Завдяки казці й героїчному епосу з міфологією генетично пов'язана і література, зокрема жанр оповідання. Відповідно драма і частково лірика сприймали спочатку елементи міфу безпосередньо через ритуали, народні святкування, релігійну містерію.
Ознайомлення з міфологією дає змогу зробити такі висновки.
Міфологія як історичний тип світогляду супроводжує всі періоди існування земної цивілізації, відомі людині. Міфологічна світоглядна культура виявилась одночасно і через ряд сильних, потужних сторін, і через ряд слабких.
Сила, позитивно-прогресивна роль міфології полягає насамперед у тому, що цей світогляд завжди орієнтує людину на мрію. Без мрії людина ніколи ні в що не зможе повірити і назавжди втратить надію. Без мрій неможливо нікого і нічого полюбити. У міфології зароджується бачення одвічного прагнення людини до свободи і щастя. Визнаючи факт одвічної єдності людини і природи, міфологія підкреслює потребу людини в самостійній думці і дії. А це і є перший крок до свободи. Визнаючи факт досконалості природи та нерозривної єдності людини і природи, міфологія прагне звеличити гармонійність відношення людини і світу як взірець щастя.
Слабкості міфологічного світогляду – це передусім сліпе поклоніння силі природи, декларування пасивного характеру відношення людини до світу.
Отже, міфологічний світогляд був, є і залишається надбанням світоглядної культури людини, бо, втративши його, людина втратить головного героя, героя, якого вона вибрала сама і яким вона є сама.
Поиск по сайту: