Природа як сукупність об'єктивних умов існування людства

Людина, суспільство безпосередньо пов'язані не з усією природою, а з певною її частиною – географічним середовищем, тобто з тією частиною природи (земна кора, атмосфера, вода, ґрунтовий покрив, рослинний та тваринний світ, клімат), яка залучена до виробничого процесу і використовується у матеріальному житті суспільства.

Ідея визначальної ролі природних умов у житті суспільства висувалася ще античними авторами (наприклад, Платон прагнув довести, що вирішальну роль у житті суспільства відіграє клімат), проте набула поширення лише в період становлення капіталізму.

У XVII-XVIII ст. сформувався географічний детермінізм (від латинського детермінаре – визначати) як напрям соціальної філософії та соціології, який проголошував географічне середовище вирішальним чинником розвитку суспільства, історичної долі тієї чи іншої країни, того чи іншого народу. Його засновник – французький мислитель Шарль-Луї Монтеск'є (1689-1755) у праці "Про дух законів" висловив глибоку на той час ідею про загальну закономірність, якій підпорядковані всі явища природи і суспільства, вважав, що характер народу, суспільно-політичний устрій країни, релігійні уявлення, становище жінки, форма сім'ї, тобто весь спосіб життя людей зумовлений передусім характером поверхні Землі, ґрунтами й особливо кліматом. Влада клімату, вважав він, "сильніша від усіх влад". Представником цього ж напряму був англієць Г. Бокль (1821-1862), який у праці "Історія цивілізації в Англії" визначив уже чотири чинники життя та долі людства: клімат, ґрунт, ландшафт, їжа.

З погляду сучасної науки, у цих мислителів ми бачимо перебільшення ролі одного чи кількох природних чинників у житті та розвитку суспільства. Водночас безсумнівним є той факт, що людина живе на Землі в межах її тонкої оболонки – географічного середовища. Більше того, сама людина є природною істотою, яка живе за законами природного світу.

Отже, природа є необхідною передумовою функціонування та розвитку суспільства. При цьому природні умови можуть або сприяти розвитку суспільства, або певною мірою гальмувати його. Ця залежність була особливо відчутною (якщо не сказати – повною) у період становлення людства – за первіснообщинного ладу. Адже надто сприятливі природні умови, які давали чи дають нині людям усе необхідне для життя, не потребуючи певних зусиль від людей (як приклад – наявність хлібного дерева: залишається лише йти і різати хліб), як і надто суворі, що зумовлюють напруження всіх її життєвих сил для підтримання лише свого фізичного існування, негативно позначалися на бутті суспільства.

Зовнішні стосовно людини природні передумови звичайно поділяють на загальні, які діють протягом усієї історії на всі покоління (наприклад, космічні явища, геологічні та кліматичні чинники), та специфічні, до яких можна віднести запаси мінералів, корисних копалин, палива, природні засоби комунікації та ін., які діють у різні періоди історії людства з різною силою і справляють неоднаковий вплив на народи.

Природні умови впливають на суспільство передусім своїми процесами, явищами, силами, як постійними (наприклад, склад атмосфери і води, припливи й відпливи), так і тимчасовими, поодинокими (метеорити, зміна географічних і магнітних полюсів та ін.), які діють і безпосередньо, й опосередковано, тобто самі собою й за участю людей.

Водночас природні передумови забезпечують можливість довготривалого існування і розвитку суспільства потрібними йому резервами. До них можна віднести запаси корисних копалин та енергетичних ресурсів Землі, а з часом – і Космосу, ресурси води та кисню в атмосфері тощо. Іншими словами, людство нерозривно пов'язане і залежить від матеріально-енергетичних ресурсів та процесів, що відбуваються у біосфері.

Невід'ємною складовою суспільства є світ матеріальних речей: знарядь і засобів праці, оброблених предметів праці, виготовлених матеріальних продуктів, житла й виробничих приміщень, транспортних засобів, оброблених ланів тощо, тобто весь безкінечний багатоманітний матеріальний світ, створений людиною в процесі її трудової діяльності протягом багатьох поколінь. Цей світ, який є водночас і середовищем існування людини, і засобом та продуктом її життєдіяльності, є основою існування людини. Будь-яка матеріальна річ, виготовлена людиною, створюється з природної речовини. Тому в будь-якій створеній людською працею, розумом і волею матеріальній речі закладена саме природна основа; навіть коли вихідна природна основа в результаті численних перетворень втрачає свій первісний вигляд і перетворюється на щось зовсім інше за своєю формою, то це не означає зникнення у ній природного.

Створений людиною матеріально-предметний світ, як уже зазначалося, називають другою природою. її інколи вважають такою, що втратила природне начало, бо створена людською працею, такою, яка є межею між природою і суспільством. У дійсності "друга природа" водночас є і природою, і суспільством.

Матеріально-виробнича сфера суспільства є визначальною у ньому. Праця ж є діяльністю людини. Природа є загальною умовою і предметом людської праці, продуктивною силою суспільства, тобто природні умови справляють вплив на розвиток продуктивних сил, їхні напрям і темпи.

Суттєвим є вплив природних умов на форми і темпи історичного процесу. Адже відомо, що природні цикли (доби, пори року) визначають ритм життєдіяльності людини, від них залежить продуктивність людської праці. Засухи, повені, виверження вулканів, землетруси можуть знищувати результати людської праці й гальмувати розвиток суспільства.

Сімейно-побутова сфера людської життєдіяльності також має природний характер. Відомо, що народжуваність дітей різної статі в певній статистичній пропорції природно детермінована, хоча цей чинник має свої суспільні вияви. Такі соціальні інституції, як шлюб, медичні заклади, похо­ронні служби також безпосередньо пов'язані з природою людини.

Природні умови багато в чому визначають побут людини. Адже і характер помешкання, і форми розселення залежать передусім від природних умов: клімату, ландшафту тощо. Спробуйте уявити собі, наприклад, карпатське гірське село у степах України, і навпаки. Від цих умов залежить також необхідність певного одягу, різна калорійність продуктів харчування тощо.

Природні чинники відіграють значну роль і в соціальній сфері суспільства. Оскільки людина є природною істотою, то і весь світ соціальних спільнот як світ зв'язків, відносин, контактів тощо теж має відбиток природного. Розглянемо це на конкретних прикладах.

Починаючи з періоду розкладу первіснообщинного ладу, одним із первинних осередків людського суспільства є сім'я – своєрідний мікроколектив, який має виняткову соціальну стійкість. Найважливішою ж функцією сім'ї є відтворення людського роду, задоволення важливої природної потреби людини. Тому цілком зрозуміло, що природне начало є найважливішою основою сім'ї.

Природним процесом є також зростання народонаселення як потреба суспільства. Без нього, як відомо, неможливий висхідний розвиток людства. У цьому розумінні це процес суспільний, соціальний. Але водночас він містить у собі і яскраво виражені риси природного процесу, адже витоки зростання народонаселення – у механізмі функціонування сім'ї як природного об'єднання чоловіка і жінки. І, ймовірно, процес зростання народонаселення пов'язаний із загальними законами розвитку популяції людини в цілому.

Проявом природних детермінацій людей є расовий поділ суспільства. Расова належність і розділяє людей, і водночас об'єднує їх у великі групи. Цей поділ не пов'язаний із закономірностями суспільного життя. Він є наслідком дії природних механізмів. Але не можна абстрагуватися від того, що так чи інакше, прямо чи опосередковано расові особливості людей вплетені у їхнє суспільне життя, інколи навіть суттєво впливають на нього – адже на цій основі виникають і расові конфлікти в суспільстві, і прояви своєрідної расової солідарності.

Однією з найскладніших проблем сучасного світу є проблема етнонаціональних спільнот і їхнього взаємозв'язку. Адже в сучасному світі відбувається своєрідний "етнічний ренесанс". Про характер цих спільнот ітиметься в одному з наступних розділів. Зараз ми обмежимося лише констатацією того незаперечного факту, що нації, як правило, розглядаються лише як соціальне (або лише духовне) явище, у тіні залишається природність національних спільнот. Але ж нації складаються з людей, які, проживаючи, діючи на одній території протягом століть, постійно спілкуються між собою. Тому в процесі багаторічної етнонаціональної еволюції формуються певні природні характеристики людей — їхній фізичний вигляд, фізіологічні характеристики їхнього темпераменту, менталітет тощо. Доречно зазначити, що одна з концепцій нації, запропонована російським філософом Л.М. Гумільовим, ґрунтується на положенні, що нація має природне (біологічне) походження.

Врахування природної складової в національних спільнотах, можливо, проллє світло на особливу життєстійкість цих спільнот, високу прихильність до них людей.

Наявні певні аспекти природного і в соціально-класових поділах суспільства, хоча вони на сьогодні ще мало досліджені. Можна лише констатувати, наприклад, певні аспекти розподілу праці між чоловіками і жінками, різну питому вагу цих груп у суспільному управлінні тощо.

Стосовно політичної сфери суспільства поширена думка, що політичні механізми соціального управління й самоуправління зовсім не пов'язані з природними чинниками, що вони функціонують лише як утворення суспільні. Але й тут помітні специфічні прояви природного. У самих політико-управлінських структурах проявів природного небагато, їх можна звести лише до територіально-природних факторів, регіональних особливостей території країни.

Щодо природного об'єкта політико-управлінської діяльності можна констатувати, що вона включає в себе природне як безпосередньо, так і опосередковано. Проблема освоєння нових земель і в цілому землекористування, захист здоров'я людей і регулювання зростання народонаселення, організація суспільних форм захисту природи, рослинного та тваринного світу та ін. – такі питання завжди входили в орбіту політичних інтересів і ставали метою діяльності й турботою політичних інституцій.

Змістовним є взаємозв'язок духовної сфери суспільства і природи, але про це йтиметься далі. Отже, навіть короткий розгляд проблеми свідчить про те, що природне начало проявляється в усіх сферах суспільного життя, і форми його прояву багаті та різноманітні.

З розвитком людства вплив природи на розвиток суспільства ставав менш значним. Водночас посилювався вплив суспільства на природу, зумовлений постійним зростанням кількості населення Землі у результаті розвитку самих людей, постійним зростанням їхніх потреб. Можна виділити такі характерні риси впливу суспільства на природу.

• Розширення просторових меж освоєння природи людиною. Сучасна наука стверджує, що людина виникла в деяких обмежених районах нашої планети – можливо, в Африці. В міру розвитку виробництва і зростання населення гомо сапієнс розселився по всій Землі, хоча ще довго залишалися необжитими чимало островів і регіонів. На сьогодні практично вся поверхня земної кулі освоєна людиною. Виробничо-господарська діяльність набула глобального, пла­нетарного характеру. Людина вийшла в космос і використовує його у своїх цілях, крокує до розширення освоєного навколоземного простору.

• Відбувається подальше вивчення й освоєння природи "вглиб", тобто відкриття і промислове використання нових хімічних елементів, мікропроцесів, раніше невідомих властивостей і законів природи.

Якщо в давні часи використовувалися лише близько 20 хімічних елементів, у XVIII ст. – близько 30, в XIX ст. – 50, на початку XX ст. – 60, то нині використовуються всі природні й багато штучних елементів. Набули поширення полімери, ядерні перетворення, напівпровідники, лазери, біологічні засоби захисту рослин, електроніка тощо.

• Посилюється інтенсивність використання природних ресурсів. Нині щорічно видобувається майже 100 млрд тонн руди, газу й нафти, будівельних матеріалів. Людиною виведено 400 порід великої рогатої худоби, 200 порід овець, 2 тис. видів рослин.

• Внаслідок цього зростає забруднення довкілля, відбуваються серйозні зміни в структурі навколишнього середовища. Адже сучасне виробництво з видобутих 100 одиниць речовини природи використовує лише 3-4, а 96 одиниць викидається в повітря, водойми у вигляді різних, часто шкідливих для людей, відходів.

Розглядаючи історію людства, можна виділити кілька етапів впливу суспільства на природу. Кожен із них має свої особливості, опосередковані соціальними умовами.

Оскільки ставлення людини до природи ґрунтується передусім на виробництві, то перехід від одного етапу до іншого визначається революційними переворотами у продуктивних силах суспільства. В історії мали місце три таких перевороти:

• неолітична революція (виникнення землеробства, перехід від так званої присвоюючої економіки до виробничої);

• промислова революція (перехід від ремісничих знарядь праці до машин, створення промисловості);

• науково-технічна революція.

Відповідно до цих "вузлових точок" у розвитку продуктивних сил виділяють і етапи взаємодії суспільства з природою.

Поиск по сайту: