Що таке природа?

Етимологічно, тобто відповідно до первісного значення слова, поняття природа є похідним від слів "при роді" (тобто родовій общині, формі спільноти людей, пов'язаних між собою кровною спорідненістю), "при родах", "при породіллі" (тобто при народженні, адже природа породжує людину). Але це поняття і в літературі, і в буденній мові вживається неоднозначно.

У найширшому розумінні природа – це, перш за все, ми самі, а також все існуюче, весь світ в об'єктивній різноманітності його проявів. У цьому значенні поняття "природа" охоплює все суще, весь Всесвіт, воно близьке до поняття "матерія". Отже, це весь світ навколо нас у всій безкінечності своїх проявів, об'єктивна реальність, що існує поза людиною і незалежно від неї. Природа не має ні початку, ні кінця, вона безкінечна у просторі й часі, перебуває у безперервному русі, змінах. Отже, у цьому сенсі природа включає в себе і людське суспільство.

В іншому розумінні природа – це об'єкт науки, точніше – сукупний об'єкт "наук про природу", природознавства.

Але найбільш поширеним є розуміння природи як сукупності об'єктивних умов існування людства, його навколишнього середовища, як частини матеріального світу, що певною мірою протистоїть суспільству. Саме в цьому розумінні поняття "природа" вживається для характеристики її місця та ролі в системі відносин людини і суспільства та об'єктивної дійсності.

Таким чином, поняття "природа", "природне середовище" мають важливе практичне та психологічне значення, оскільки в них робиться наголос на тій частині світу, центром якої є людина і яка є сферою її проживання, об'єктом вивчення та перетворення. У цьому аспекті природа як складова світової цілісності становить основу буття людини та суспільства, предмет людської діяльності, середовище людського існування.

Протилежне поняттю природа – поняття культура. Не розглядаючи останнє докладно (про це йтиметься в одному з наступних розділів), лише констатуємо, що культура – це освоєне, перетворене людиною, природа ж – те, що протистоїть людині, існує за своїми власними, не залежними від людини законами. Культура, таким чином, є перетвореною людиною природою. Тому діяльність людини можна розглядати як перетворення природного, натурального в культурне, штучне. Саме в цьому перетворенні природи знаходить прояв сутність людського способу існування у світі.

Людина, таким чином, у своїй діяльності протиставлена природі, але водночас є частиною і породженням великої "матері-природи". Природа ж пов'язана сама з собою, оскільки людина є її частиною. Тому культурній історії людства передувала природна передісторія, в процесі якої складалися природні передумови суспільного життя.

Але природа для людини – не лише умова її існування, не тільки сфера її перетворюючої діяльності. На цих засадах виникають і розвиваються й інші форми відносин людини з природою, зокрема, крім практичного, пізнавальне відношення, яке реалізується у формі передусім природничих наук; оціночне ставлення до природи, яке має відображення у поняттях блага, краси, добра тощо. У сучасному світі людина вперше за свою історію змушена також брати на себе відповідальність за збереження тієї частини природи, яка включена до сфери розвитку продуктивних сил суспільства і стає дедалі ширшою.

Таким чином, людина, суспільство та культура водночас і протистоять природі, і органічно в неї входять. Така суперечність породжує різне розуміння взаємовідносин людини і природи, про що йтиме мова далі.

Найзагальніше уявлення про взаємодію людини і природи дає нам поняття навколишнє середовище, або довкілля. Це середовище звичайно поділяють на природне і штучне на­вколишнє середовище, або на так звану першу, неолюднену природу, що існує незалежно від людини та її діяльності, яка ще не стала предметом практичного перетворення і є потенційним об'єктом пізнання та освоєння (інколи її називають "натуральною природою"), і другу, тобто природу, яка вже охоплена практичною діяльністю людини, є її результатом, тобто середовищем культури.

До природного середовища належать гео- та біосфера, тобто ті матеріальні системи, які виникли поза і незалежно від людини, але стали або можуть стати об'єктом її діяльності. З початком освоєння космосу такими об'єктами можна вважати і певну частину Сонячної системи, так званий ближній космос. Отже, природне середовище не обмежується лише географічним середовищем. Поняття географічне середовище було введене у соціальну філософію та географію французьким ученим Ж. Реклю (1830-1905) та російським природознавцем Л.І. Мечниковим (1838-1888), братом видатного фізіолога І.І. Мечнікова, і до початку космічної ери воно більш-менш правильно відображало сутність проблеми. Що ж до сьогодення, то географічним середовищем можна вважати лише ту частину природи, з якою суспільство безпосередньо контактує на певному історичному етапі. Воно охоплює тільки поверхню Землі, становить надзвичайно важливу, але не єдину підсистему природного середовища існування людини, в чому ми незабаром переконаємося.

Штучне середовище охоплює матеріальні та соціальні умови життєдіяльності людини, об'єкти естетичного і морального ставлення людини до природи. Це матеріальні речі, створені людиною, яких не існує у природі: рослини та тварини, виведені або створені людиною завдяки природному добору чи генній інженерії; суспільні відносини, пов'язані з соціальною формою руху матерії і здійснювані через свідому діяльність людей, а також духовні, моральні, естетичні цінності тощо. Штучне середовище неминуче постійно наступає на природне, поглинаючи його.

Щоб переконатися в зростанні ролі штучного середовища в житті людини, звернемося до такого прикладу. Маса всіх штучно створених людиною неживих речей та живих організмів називається техномасою. Маса всіх живих організмів, які існують у природному середовищі, називається біомасою. Сучасні елементарні розрахунки свідчать, що техномаса, вироблена людством протягом лише одного року, становить близько 1013-1014 тонн, біомаса ж, вироблена на суші, – 1012 тонн. Отже, вже сьогодні людство створило штучне середовище свого існування, яке в десятки й сотні разів продуктивніше за природне. До цього слід додати також техногенний вплив людини, який призводить до змін геологічних структур, створення штучних водойм, змін атмосфери і навіть світіння Землі, тобто зміни її випромінювання під впливом штучних енергетичних процесів.

Водночас природне середовище є не лише матеріальними умовами життєдіяльності людини і вихідним об'єктом виробництва, а й об'єктом певного естетичного й морального відношення. Адже з природою, як уже говорилося, нерозривно пов'язане не лише фізичне, а й духовне життя людини. Тому ставлення людини до природи не визначається лише утилітарними, меркантильними інтересами, воно охоплює також і розуміння глибин людської душі.

Таким чином, можна зробити чотири принципових висновки, в яких відображається "людське обличчя" природи:

• природа така, що має здатність породжувати людину;

• людина як у прямому, так і в переносному розумінні народжується "з природи";

• природна основа людини є тими підвалинами, на яких тільки й можливе виникнення неприродного, тобто людського буття, психіки, свідомості тощо;

• у природному матеріалі людина втілює те, що є для неї непритаманним, неприродним. У підсумку природа стає засадами суспільного життя.

Різні тлумачення поняття "природа" відображають певну "сходинку" в розвитку культури та рівень суспільних відносин, про що йтиметься.

Поиск по сайту: