АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Соціальна структура – це сукупність відносно стійких, стабільних соціальних спільнот, груп і певний порядок їх взаємозв'язку та взаємодії

У соціальній структурі суспільства розрізняють: класово-стратифікаційну структуру (класи, соціальні верстви, стани, або страти, та ін.); соціально-етнічну структуру (родоплемінні об'єднання, народності, нації); соціально-демографічну структуру (статево-вікові групи, працююче та непрацююче населення, співвідносна характеристика здоров'я населення); професійно-кваліфікаційну структуру (виробничі об'єднання, трудові колективи, установи, організації, фірми, науково-дослідні інститути тощо). Отже, компонентами соціальної структури суспільства виступають багатоманітні спільноти людей. Одні з них складаються об'єктивно, незалежно від волі та свідомості людей (наприклад, класи, соціальні верстви, нації), інші створюються людьми свідомо і цілеспрямовано (наприклад, політичні організації, партії, профспілки, громадські організації тощо).

 

Органічний взаємозв'язок соціальної структури і соціальних відносин полягає в тому, що вони взаємопроникають, взаємозумовлюють одне одного. Соціальне структурування суспільства неможливе без взаємозв'язків між його структурними компонентами, тобто без соціальних відносин. Соціальні відносини, у свою чергу, не можуть виявлятися поза компонентами соціальної структури. Соціальні відносини є, з одного боку, механізмом зв'язку всіх компонентів соціальної структури, а з іншого – забезпечують динаміку її розвитку. Соціальні відносини – це динамічний аспект прояву соціальної структури, яка є більш стійким, більш стабільним соціальним утворенням. Якщо соціальні відносини органічно пов'язують соціальні спільноти в соціальну структуру, виступаючи її організуючим механізмом, то соціальна структура, у свою чергу, є формою організації соціальних відносин, зумовлюючи їхню сутність і специфіку. Якісна визначеність соціальних відносин формується лише в процесі становлення та функціонування соціальної структури суспільства. Соціальні відносини інтегрують соціальні спільноти в органічну цілісність, у цілісну соціальну систему, що самоорганізується, самовпоряд-ковується і має складний ієрархічний характер. Саме тому соціальні відносини безпосередньо реалізуються як відносини соціальної рівності чи нерівності між компонентами соціальної структури суспільства. Опорним при дослідженні соціальної структури суспільства є поняття соціальної групи.

Соціальна група – це порівняно стала спільність людей, яка є складовим елементом певного суспільства і характеризується спільністю інтересів, норм поведінки, соціально-психологічних ознак, цінностей тощо.

Уперше визначення соціальної групи дав англійський мислитель Томас Гоббс, підкресливши, що соціальна група – це сукупність певної кількості людей, об'єднаних спільним інтересом чи спільною справою. Саме в такому значенні поняття "соціальна група" застосовувалося для характеристики економічного та політичного розшарування людей у суспільстві англійськими економістами, французькими істориками та соціалістами-утопістами XVIII ст.

Згодом це поняття набуло дещо іншої інтерпретації. Так, у другій половині XIX ст. польсько-австрійський соціолог, представник соціального дарвінізму Людвіг Гумплович (1838-1909) визначав його, пов'язуючи з біологічними ознаками людей, і назвав основною соціальною групою расу. Боротьбу між соціальними групами, що різняться расово-етнічними ознаками, він вважав головним фактором суспільного життя. А на початку XX ст. американський соціолог Чарлз Хортон Кулі предметом дослідження зробив так звані малі групи, до яких відносив сім'ю, дитячі групи, сусідські угруповання, товариські об'єднання, які називав первинними групами. Первинні групи є, на його думку, основними осередками. Вони характеризуються неформальними, особи-стісними зв'язками, безпосереднім, навіть інтимним, спілкуванням, а також сталістю та невеликою кількістю учасників. Тут відбуваються соціалізація і формування особистості, яка засвоює під час взаємодії основні суспільні цінності й норми, способи діяльності та поведінки. Вторинні соціальні групи, до яких Ч.Х. Кулі відносив класи, нації, партії, утворюють соціальну структуру суспільства, де складаються безособистісні відносини, в які сформований індивід включається лише частково як носій певної соціальної функції.

Через суспільний поділ праці трактував соціальну групу французький соціолог Еміль Дюркгейм. У своїй роботі "Диференціація праці" він показував, як у результаті поділу праці, що виникає зі збільшенням густоти населення, індивіди, виділяючись з маси, групуються на засадах солідарності, відповідно до природи їхньої діяльності, і стають активним фактором життя суспільства. А один із засновників позитивізму, англійський мислитель Герберт Спенсер (1820-1903) пов'язував соціальне розшарування суспільства з відмінністю виконання тих чи інших функцій у соціумі. Через принцип практики та історизму трактував процес соціального групоутворення К. Маркс. Він наголошував, по-перше, що існують не соціальні групи суспільства в цілому, а соціальні групи історично конкретного суспільства, характер яких змінюється разом зі зміною суспільно-економічних формацій та способу діяльності людей, і, по-друге, що в конкретно-історичному суспільстві основними соціальними групами є суспільні класи.

Свій підхід до проблеми класів К. Маркс виклав у листі до Й. Вейдемайєра від 5 березня 1852 р., в якому підкреслював, що не йому належить відкриття класів та класової боротьби, що його внесок у це вчення полягає лише в доведенні таких положень: по-перше, що існування класів пов'язане з певними історичними фазами розвитку виробництва; по-друге, що класова боротьба неодмінно веде до диктатури пролетаріату; по-третє, що ця диктатура сама є лише переходом до знищення класів і до суспільства без класів.

Класичне марксистське визначення класів дав В.І. Ленін у праці "Великий почин": класи – це великі групи людей, що різняться між собою за місцем їх в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їхнім відношенням (здебільшого закріпленим і оформленим у законах) до засобів виробництва, за їхньою роллю в суспільній організації праці, а отже, за способом одержання і розміром тієї частини спільного багатства, яка є в їхньому розпорядженні. Класи, з точки зору марксизму, виникають у процесі розкладу первіснообщинного суспільства в результаті суспільного поділу праці і появи приватної власності на основні засоби виробництва. Не випадково при розкритті сутності класів марксисти наголошували на відношенні до засобів виробництва, тобто переводили аналіз у площину еко­номічного життя суспільства.

Проте більшість сучасних мислителів у розумінні процесів класоутворення виходять за межі суто економічних трактувань, включаючи до них загальнокультурні та духовні спонукання індивідів. І це цілком слушно. Так, російсько-американський мислитель Питирим Сорокін (1889-1968) вважав, що класи утворюються на основі трьох ознак: професійної, майнової, правової. Сучасний французький соціолог П. Бурдьє тлумачить клас як соціальний статус індивіда, що утворюється шляхом індивідуального вибору та політичного вираження на основі набутого ним капіталу в соціальних полях як економіки, так і політики, культури, символізації суспільного життя. Шляхом індивідуального вибору людина прокладає свою траєкторію в цих соціальних полях – робить кар'єру, здобуває освіту, залучається до політики, одружується тощо. Сукупність привласненого капіталу – економічного, політичного, культурно-освітнього, символічного – робить людину належною до певної соціальної групи, класу, забезпечує їй місце в соціальній структурі суспільства.

У докапіталістичних суспільствах класові відмінності за допомогою державної влади закріплювалися в становому поділі населення. Соціально класова структура функціонувала у формі соціальних станів. Соціальний стан – це соціальна група, що характеризується певним юридичним становищем, закріпленим у звичаях чи в законі, правами і обов'язками в суспільному житті й відносною замкнутістю. Належність до того чи іншого стану була спадко­вою, хоча в деяких суспільствах членство у станах могло бути даровано верховною владою або куплено за гроші. Формування станів було тривалим процесом, що протікав по-різному в різних суспільствах і був пов'язаний з формуванням і закріпленням у праві майнової нерівності та певних соціальних функцій – військових, релігійних, професійних тощо. Феодальна Франція звичайно служить класичним прикладом станової організації суспільства. У XIV-XV ст., коли тут завершується формування спадкових станів, французьке суспільство поділяють на три стани: духівництво, дворянство та "третій стан" – купці, ремісники, селяни. Кожний зі станів мав чітко окреслені права та привілеї. Перші два стани було звільнено від державних податків, вони мали переважне право доступу до державних посад, культивували особливий стиль життя. Членство в непривілейованому третьому стані теж передбачало включення до системи регульованих правом відносин. Становий лад був зруйнований Великою французькою революцією. Руйнування станів пов'язане зі становленням і утвердженням капіталістичних відносин, що висунули на зміну ієрархії спадкових статусів ієрархію багатства, приховану формальною рівністю перед законом.

У східних суспільствах соціально-класова структура функціонувала як кастова. Касти – це групи людей, що займають певне успадковуване місце в соціальній ієрархи, пов'язані з традиційними заняттями й обмежені у спілкуванні одна з одною. У тій чи іншій формі ознаки кастового поділу були наявними в багатьох стародавніх і середньовічних суспільствах, наприклад, привілейовані касти жерців у Стародавньому Єгипті й Ірані, стан самураїв у Японії. Класичним зразком кастової організації як всеохоплюючої соціальної системи є Індія. Касти тут утворювали складну ієрархічну структуру. Верхній шар кастової ієрархії становили брахманські та військово-землеробські касти, з яких формувався клас феодалів. Високе місце займали також міські торговельно-гендлярські касти. Нижче стояли касти орендарів та ремісників деяких спеціальностей – ткачів, ювелірів, ковалів, теслярів, гончарів та ін. Найнижчі щаблі станової кастової ієрархії займали касти, члени яких не мали права общинного володіння та користування землею. Більшість із них складала верству напіврабів-напівкріпаків, спілкування з якими вважалося ганебним для представників вищих каст. Тому ці касти отримали назву "недоторканих". Касти справили визначальний вплив на формування соціально-класової структури сучасного індійського суспільства.

Крім класів та станів, у соціально-класовій структурі суспільства виділяють таку соціальну групу, як соціальна верства. Соціальна верства – це проміжна або перехідна соціальна група, що формується порівняно самостійно (наприклад, інтелігенція, управлінці, службовці) або є елементом суспільного класу (наприклад, середня та дрібна буржуазія чи некваліфіковані, малокваліфіковані та висококваліфіковані робітники), що характеризується певними соціальними ознаками.

Поряд із поняттями "класи" та "соціальні верстви" в сучасній західній соціальній думці вживається поняття "страта", яка оголошується головним елементом соціальної структури суспільства. Існують своєрідні теорії страт, їхньої взаємодії, переходу людей з однієї страти в іншу, які отримали назву теорій соціальної стратифікації та соціальної мобільності. Ці теорії виникли на противагу однозначності класового аналізу марксизму як спроба пояснити нові тенденції, що виникли в суспільстві вже після смерті К. Маркса. Одним із основоположників цих теорій був П. Сорокін, який обґрунтував потребу ширшого, ніж класовий аналіз, підходу до соціальної структури та її динаміки. На його думку, в сучасному індустріальному суспільстві власність на засоби виробництва втратила провідне значення. Саме тому відмінність між стратами слід шукати не в класовій структурі, а в іншому: розмірах прибутку, культурі, освіті, побутових умовах, у психологічних рисах та релігійних переконаннях. Людей слід розрізняти за кількома ознаками: за професією чи характером занять, рівнем життя, спільністю соціальних інтересів та мірою володіння політичною владою. Більшість західних теоретиків заперечують констатований марксизмом поділ капіталістичного суспільства на антагоністичні класи – пролетаріат і буржуазію та боротьбу між ними. Замість цього вони висувають концепцію про поділ суспільства на "вищі", "середні" та "нижчі" страти.

Між стратами в суспільстві існує постійна взаємодія. Люди мають можливість більш-менш вільно переміщуватися з однієї страти в іншу залежно від їхніх задатків і зусиль. Цей процес західні мислителі називають соціальною мобільністю, яка, на їхню думку, забезпечує стабільність соціальної системи і робить "зайвою" класову боротьбу. Вони поділяють соціальну мобільність на горизонтальну (переміщення людей у межах однієї і тієї самої страти у зв'язку, наприклад, зі зміною місця проживання чи фаху) та вертикальну мобільність (переміщення людей з нижчих страт у вищі й навпаки). На думку соціальних мислителів Заходу, індустріальне суспільство має в собі своєрідний "ліфт", на якому люди можуть піднятися до вищої страти. Як правило, називають шість таких "ліфтів": економічний (кожна людина може стати мільйонером завдяки власним якостям чи збігу обставин); політичний (можна зробити політичну кар'єру); армійський (є можливість просунутися по службі, особливо під час активних військових дій); церковний (пробитися у найвищу церковну ієрархію); науковий (піднятися завдяки досягненням у тій чи іншій галузі науки); шлюбний (вигідне одруження). Висока соціальна мобільність сучасного індустріального суспільства, на їхню думку, сприяє пом'якшенню соціальних конфліктів і навіть веде до повного усунення їх.

Марксистській теорії класів і класової боротьби, теорії соціальної стратифікації і соціальної мобільності протиставляють теорію "середнього класу".

Згідно з теоріями середнього класу, що ґрунтуються на факті кількісного зростання службовців, менеджерів, управлінців, інтелігенції, до яких приєднують також частину буржуазії та робітників, існує єдиний середній клас, який набуває все більшої питомої ваги в сучасному західному суспільстві. Прихильники теорії середнього класу поділяють сучасне суспільство на два класи: робітничий і середній, зараховуючи до останнього всіх або майже всіх, не зайнятих фізичною пра­цею, і відводячи йому провідну роль у розвитку суспільства.

На сьогодні особливе місце посідає теорія "службового класу" як соціальної групи, що займає "середнє" місце між тими, хто управляє, і тими, ким управляють.

Соціальні групи суспільства поділяють на великі, середні та малі.

Великі соціальні групи – це спільноти людей, що існують у масштабі всього суспільства в цілому. Такими є суспільні класи, соціальні верстви, нації, конфесійні групи, вікові об'єднання: покоління, молодь, школярі, пенсіонери тощо. У межах великої соціальної групи люди можуть не вступати у безпосередні особистісні контакти, не спілкуватися між собою, а часом навіть не усвідомлювати своєї належності до даної групи.

До середніх (або локальних) соціальних груп можна віднести виробничі об'єднання працівників певного підприємства, науково-дослідні інститути або територіальні спільноти, наприклад, жителів одного села, міста, області, району тощо.

Специфічною ознакою малої соціальної групи є наявність безпосередніх особистісних контактів між її членами. До них належать: сім'я, сусідські угруповання, компанії друзів та ін. У малій групі індивід отримує психологічну і моральну підтримку, в ній відбувається душевне спілкування, тобто контактність на рівні глибинних особистісних визначень. Сумісність і співчуття є психологічною ознакою спілкування в малій групі. Найяскравіше усі ці ознаки проявляються у такій малій соціальній групі, як сім'я.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)