Свідомість як найвища форма відображення

Свідомість з точки зору системно-структурного підходу - внутрішній світ, світ суб’єктивної реальності. Суб’єктивна реальність – свідомість, думка, переживання. За ідеальна і за формою і за способом існування. Ідеальне за своєю суттю характеризується конструктивністю, здатністю втілюватись у дійсність шляхом об’єктивації, упредметнення у формах культури.

Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям „психіка людини”. Психіка складається з таких понять як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії.

Свідомість – це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Тому багато дослідників вказують на важливу роль пізнавальної (когнітивної), емоційної форм діяльності свідомості. Логічна структура пізнавальної діяльності людини складається із чуттєво-сенситивного, абстрактно-мисленного та інтуїтивного рівнів. До пізнавальних здатностей людини належить також увага та пам'ять.

Емоційна сфера свідомості – складне, мало досліджене явище. Емоції – це відображення об’єкта у формі психічного переживання, душевного хвилювання, безпосереднього переживання смислу явищ та ситуацій та оцінювального ставлення до нього. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, ненависть та ін.), афекти (лють, відчай...), пристрасті та самопочуття.

Мотиваційно-вольова сфера – мотиви, інтереси, потреби суб’єкта в єдності із здібностями у досягненні цілей.

Поняття «свідомість» неоднозначно. У широкому змісті слова під ним мають на увазі психічний відбиток дійсності незалежно від того, на якому рівні воно здійснюється - біологічному або соціальному, почуттєвому або раціональному, тим самим підкреслюючи його відношення до матерії без виявлення специфіки його структурної організації.

У більш вузькому і спеціальному значенні під свідомістю припускають не просто психічний стан, а вищу, власне людську форму психічного відбитка дійсності. Свідомість тут структурно організована, являє собою цілісну систему, що перебуває з різних елементів, що знаходяться між собою в закономірних відношеннях. У структурі свідомості найбільше чітко виділяються насамперед такі моменти, як усвідомлення речей, а також переживання, тобто визначене відношення до утримання того, що відбивається. Розвиток свідомості припускає насамперед збагачення його новими знаннями про навколишній світ і саму людину. Пізнання, усвідомлення речей має різні рівні, глибину проникнення в об'єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, эстетичне і релігійне усвідомлення світу, а також почуттєвий і раціональний рівні свідомості. Відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, мислення утворять ядро свідомості. Однак вони не вичерпують його структурної повноти: воно містить у собі й акт уваги як свій необхідний компонент. Саме завдяки зосередженості уваги визначене коло об'єктів знаходиться у фокусі свідомості.

Предмети, що впливають на нас, події викликають у нас не тільки пізнавальні способи, думки, ідеї, але й емоційні «бурі», що змушують нас тріпотіти, хвилюватися, боятися, плакати, захоплюватися, любити і ненавидіти. Пізнання і творчість - це не холодно-розумове, а жагуче шукання істини.

Багатюща сфера емоційного життя людської особистості містить у собі власне почуття, що представляють собою відношення до зовнішніх впливів (задоволення, радість, горі й ін.), настрої, або емоційне самопочуття (веселе, подавлене і т.д.), і афекти (ярість, жах, розпач і т.п.). У силу певного відношення до об'єкта пізнання знання одержують різну значимість для особистості, що знаходить своє найбільш яскраве вираження в переконаннях: вони перейняті глибокими і стійкими почуттями. А це є показником особої цінності для людини знань, що стали його життєвим орієнтиром. Почуття, емоції суть компоненти структури свідомості. Процес пізнання торкається всіх сторін внутрішнього світу людини - потреби, інтереси, почуття, волю. Щире пізнання людиною світу містить у собі як образний відбиток, так і почуття.

Свідомість не обмежується пізнавальними процесами, спрямованістю на об'єкт (увага), емоційною сферою. Наші наміри перетворюються в справу завдяки зусиллям волі. Однак свідомість - це не сума множини складаючих його елементів, а їх інтегральне, складно-структуроване ціле.

У основі всіх психічних процесів лежить пам'ять - спроможність мозку запам'ятовувати, зберігати і відтворювати формацію.

Рушійною силою поводження і свідомості людей є потреба - стан нестійкості організму як системи, його потреби, у чомусь. Такий стан викликає потяг, пошукову активність, вольове зусилля. Коли потреба знаходить свій предмет, то потяг переходить у бажання, бажання. Воля - це факт свідомості, його практичне виявлення. Воля - це не тільки уміння хотіти, бажати, це психічний процес, що виражається в діях, спрямованих на задоволення потреби. Якісні зрушення в характері потреб - це основні віхи в еволюції психіки від її елементарних форм до вищого рівня свідомості. Для регуляції поводження у тварин немає ніяких підстав, крім біологічної корисності. У людини виникають соціально обумовлені потреби і запити до життя і цілком нові ідеальні спонукальні сили - спрага пізнання істини, почуття прекрасного, моральне насолода, прагнення зробити подвиг в ім'я блага народу, людства й ін. Причина вчинку лежить у потребах людей. Ціль є відбита у свідомості потреба. Але потреба - це не кінцева, а похідна причина людських учинків. У виникненні потреб, прагнень і бажань визначальну роль грає зовнішній світ. Він обумовлює поводження людей не тільки безпосередньо, але й опосредковано - через складну мережу минулих учинків, думок, почуттів, і не тільки своїх, але й інших людей.

Людські почуття - це факт свідомості, відбиток світу і вираження відношення людини до задоволення або незадоволення його потреб, інтересів, відповідності або невідповідності чого-небудь його уявленням і поняттям. Ніщо в нашій свідомості не відбувається поза емоційним фарбуванням, що має величезний життєвий зміст. Емоційний стимул змушує організовувати наші думки і дії для досягнення визначеної цілі.

У понятті „свідомість” фіксуються два суттєві моменти: відношення і знання. Людина – свідома істота, бо вона має здатність зі знанням ставитися до світу, до своєї діяльності з його перетворення відповідно до власних потреб. У самому слові „свідомість”, якою б мовою воно не звучало, відображається складна й суперечлива структура цього явища. Наприклад, українською мовою „свідомість” означає – „з відомостями про світ”, російською – „зі знаннями” („со-знание”), німецькою – „знання про буття” тощо.

Як правило під свідомістю розуміють найвищу, властиву лише людині і пов’язану з мовою функцію мозку, яка полягає в узагальненому оціночному й цілеспрямованому відображенні дійсності, перетворення її в образи і поняття.

Передумовами виникнення свідомості є:

· поява життя на Землі;

· еволюція форм відображення живих істот.

Природничі науки свідчать про те, що з появою перших живих організмів виникає найпростіша форма відображення ^[1] – подразливість (1 етап), або загальнобіологічна форма відображення, властива всім живим організмам – від амеби чи інфузорії-туфельки до людини. Це не що інше як реакція – відповідь організму на вплив навколишнього середовища, необхідний спосіб саморегулювання живих систем.

Подальший розвиток і ускладнення живих організмів стало причиною виникнення нової, більш досконалої форми саморегулювання – чутливості (2 етап) (наприклад, згортання пелюсток квітів перед дощем, линяння ссавців і птахів навесні та восени).

Поява вищих тварин, тобто таких, що мають центральну нервову систему й розвинуті півкулі головного мозку є ознакою виникнення психіки (3 етап)– як вищої форми саморегулювання. І врешті-решт, виділення з тваринного світу людини супроводжувалося становленням вищої, притаманної лише їй форми відображення зовнішнього світу – свідомості (4 етап), специфічно людської форми саморегулювання життєдіяльності.

Свідомість нерозривно пов’язана з мовою. Саме наявність другої сигнальної системи, тобто здатність до мовлення, є одним з найголовніших факторів виникнення свідомості. Також необхідним фактором є суспільство. Для розвитку свідомості людина повинна жити серед людей, постійно спілкуватися з ними, займатися різними видами діяльності, спрямованими на перетворення умов навколишнього середовища навколо людини.

У філософії та інших галузях науки проблема свідомості має щонайменше чотири аспекти.

Перший аспект – це проблема відношення свідомості до відображуваної дійсності. Свідомість розглядається тут як вторинна щодо матерії. У її межах вирішуються найважливіші філософські питання про сутність свідомості, про суб’єктивне та ідеальне, про соціальну природу свідомості людини та її творчої діяльності.

Другий аспект – це проблема виникнення свідомості. Тут свідомість розглядається як результат прогресивного розвитку (еволюції) живих організмів.

Третій аспект проблеми свідомості полягає у відношенні свідомості й діяльності мозку, тобто це психофізіологічна проблема, найменш розроблена природничими науками. Вона привертає до себе чимдалі більшу увагу нейрофізіологів, психологів та філософів, адже свідомість є властивістю високоорганізованої матерії, людського мозку.

Четвертий аспект проблеми пов’язаний з вирішенням питання про роль свідомості у перетворенні світу. Свідомість розглядається тут як суб’єктивна реальність, якій притаманні активність і відносна самостійність.

Виділяють наступні властивості свідомості:

1) універсальність – свідомість прагне відобразити все багатоманіття світу і відображення самої себе. самосвідомість

2) об’єктивність - прагне зафіксувати речі такими якими вони є

3) предметність – впливає на цю особливість наш досвід і наші інтереси.

4) телеологічність – телеос (мета, ціль). завжди ставити ціль.

5) активність – людина не пристосовується до світу, а змінює його.

6) як "знаряддя" – інструмент досягнення наших потреб.

Поиск по сайту: