Своєрідність філософії українського духу

Провідною ідеєю українського менталітету, що практично репрезентує загальнолюдсь­кий ідеал, є ідея необмеженої свободи, ви­знання рівного права кожної людини в суспільстві. Ця настанова, як своєрідний принцип індивідуальності, сформувалась у глибинах са­мого способу життя предків. Праця на родючих землях сприяла ут­воренню малих соціальних спільностей українців, де самоцінним вва­жався індивід з його толерантним ставленням до іншого індивіду. Індивідуалізм, з урахуванням особливостей психіки українців, спри­яв розвитку творчого духу, здійсненню особистого вибору рішень за внутрішньо прийнятим ідеалом. Тип творчого індивідуалізму вияв­ляється у здатності й бажанні брати на себе відповідальність за вибір і результати діяльності і за життя суспільства. Творчий інди­відуалізм - це ініціативність, самостійність, наполегливість, уміння володіти і керувати собою. Творчий індивідуалізм українця - це особиста незалежність і шанування свободи кожної людини як чо­гось священного і недоторканого. Історичний взірець такого суб'єкта свободи - вільнолюбний козак і козаччина в Україні.

Ідея необмеженої свободи українців іноді ставала на шляху ство­рення власної держави: у XIII ст. вожді Болоховської землі, захища­ючи незалежність общинників від зазіхань Данила Галицького, при­єдналися до союзу з татарами. Волелюбність визначає всі інші риси світогляд­ної ментальності українців, у тому числі екзистенціальність. Для українця характерне прагнення до самопізнання, заглибленість у себе, прагнення до усамітнення, уявлення окремої людини мікрокосмосом, важливий внутрішній, духовний світ людини, як його справжній світ, зв'язаний з особистісними якостями. Відома й глибока емоційність українця, що йде від зацікавленого, сердечного ставлення до природи рідного краю, до землі - лагідної, доброї, щедрої, родючої, породжує світ буття, точніше - є й світ мого буття. Рідна природа, рідний край, рідна земля - не абстрактні поняття для українця, а Батьківщина, ненька - Україна, що переживається глибокими почуттями. Таке ставлення до землі рівнозначне ставленню героя стародавньогрецької міфології Антея до Богині Землі - своєї матері, яка дає. йому непереможну силу.

Антеїзм – важлива особливість ментальності українського філо­софського світогляду. Глибока емоційність, ніжне ставлення до рідної природи - відображені в історії матеріальної та духовної культури України. Жага необмеженої свободи, необмеженої волі, закоханість у природу рідного краю втілені у тисячолітні звичаї і традиції. Усна творчість донесла народні повір'я, вірування в живі істоти, що ото­чують людину (водяні, русалки, лісовики тощо). Без пісень, танців, ігор не обходилась жодна подія. Ро­мантичний дух української нації втілений у філософії серця: кордоцентризм - ще одна грань української ментальності, що фор­мувалась у глибинах стародавньої культури, шліфувалась у Словах, Посланнях, Повчаннях, Молитвах. Особливості української менталь­ності так чи інакше властиві всій історії філософії України.

Виникнення філософської думки в Україні пов’язане із появою такої історичної спільності людей як український народ. Геніальною пам’яткою українського народу є „Вересова” книга – характеристика українського народу показує, що зародки української філософії зумовлені духом віри, любові та надії, а вінцем цього духу є свобода. Особливого розвитку філософська думка України набуває у Київській Русі. К.Р. – перша східно-словянська держава, яка розвитком своєї культури продемонструвала приклад закономірного переходу від міфологічного до релігійного і від релігійного до філософського рівня світогляду. Філософія доби К.Р. мала християнський характер. На початку 12 століття з'явилася „Повесть временних літ” Нестора – літописця. Тут ми можем знайти терміни філософ та філософствувати. Філософське звучання має „Слово про закон і благодать”, „Слово о полку Ігоревим” має філософське тлумачення єдності, патріотизму, і сили духу, а також образний характер твору. Із становленням феодального ладу християнський характер української філософії змістився. Проповідувалась зверхність віри над знаннями, вищою метою пізнання проголошувався Бог, а єдиним методом пізнання – божественне одкровення. Людина тлумачилась як істота, опоганена „первородним гріхом”, тіло якої є вічним джерелом гріха, а душа визнавалася безсмертною.

До ранніх філософських гуманістів належить Юрій Дрогобич, Станіслав Оріховський, Павло Русин. Ю. Дрогобич у своїх поглядах на людину, світ, історію звеличував силу знання та людського розуму. С.Оріховський вважав, що кожна людина має самодостатню цінність і від неї самої залежить чи стане вона гідною високого призначення чи перетвориться на тварину. Він один із перших у європейській думці став заперечувати божественне походження влади та держави, виступав проти підкорення світської влади релігійній, стверджував, що королівська влада дана не Богом, а виникла внаслідок договору між людьми. Важливу роль у розвитку філософської культури тогочасної України відіграла Острозька академія. Філософія як окрема дисципліна в Острозькій академії ще не значилась, але читався курс логіки, яка називалась тоді діалектикою. Іван Вишенський вважав, що завдяки самопізнанню людина стає спроможною подолати свою земну форму і увійти у внутрішній духовний контакт із вищим буттям. У Києво-Могилянській академії вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Видатні професори Києво-Могилянської академії розуміли філософію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей даних людині Богом, а також як дослідницю життя і доброчесності. Оригінально у філософії Києво-Могилянської академії представлено вчення про матерію і форми. Згідно з цим вченням в основі всього існуючого в світі лежить певний субстрат, що завдяки привнесенню форми перетворюється у ту чи іншу річ.

Поиск по сайту: