Погляди на державу і право Арістотеля

Юнаком відправився Арістотель (384-322 рр. до н. е.) до Афін. Там він вступив в Академію Платона. Вчився, після закінчення залишився в ній викладати. Після смерті Платона подорожує до Малої Азії. Три роки виховує учня, майбутнього Олександра Македонського. Повернувшись до Афін, відкриває свою школу "Лікей". Учні, що навчалися в ліцеї, були ліцеїстами. Свої основні політико-правові вчення, думки, ідеї Арістотель виклав у трактатах "Політика", "Етика", "Афінська політика" та ін. Він заявив: "Платон мені друг, але більший друг - істина".

Арістотель розрізняв два види справедливості: 1. Що зрівнює (сфера застосування цього принципу - галузь цивільно-правових угод, відшкодування збитку, покарання). 2. Що розподіляє (розподіл загальних благ по достоїнству, пропорційно до внеску того чи іншого члена суспільства).

Держава - продукт природного розвитку, вища форма спілкування. Людина за своєю природою істота політична. Приватна власність корениться в природі людини, в ЇЇ природній любові до себе. Громадянин - це той, хто може брати участь у законодавчій і судовій владі даної держави.

Арістотель назвав правильні форми держави: 1. Монархія. 2. Аристократія. 3. Політія (править більшість в інтересах загальної користі). Неправильні форми держави: 1. Тиранія. 2. Олігархія. 3. Демократія. Самою правильною формою він вважав політію (суміш олігархії і демократії), найгіршою - тиранію. Але Арістотель різко критикував крайню демократію. На його погляд, демократія повинна бути поміркованою.

Кращою є держава, в якій багато рабів. У такій державі позбавлені громадянських прав ремісники, торговці, матроси. Земля в такій державі поділяється на дві частини. Одна - в загальному користуванні всієї держави. Інша - в приватному володінні громадян. Війна - це полювання на рабів.

У цілому право, як політичне явище, Арістотель назвав "політичним правом". Воно поділяється на природне й умовне волеустановлення. Природне право - те, яке скрізь має однакове значення і не залежить від його визнання чи невизнання. Умовне право те, яке спочатку могло бути будь-яким, але оскільки воно окреслене, ця невизначеність припиняється. Під умовним правом мається на увазі все те, що в подальшому стало позначатися як позитивне право. До умовного права Арістотель відносить установлення закону і загальних угод. Він говорить так само про писаний і неписаний закони. Під неписаним законом, що теж відноситься до умовного (позитивного) права, маються на увазі правові звичаї (звичаєве право).

Відступ закону від права означає перехід від політичних форм до деспотизму і виродження закону. Політичне правління - це правління закону, а не людей. Будь-який закон у своїй основі припускає свого роду право. Законодавець "кращої держави" повинен прагнути того, щоб забезпечити громадянам дозвілля і мир, повчав Арістотель.

Із середини IV ст. до н. е. грецькі міста-держави (поліси) починають втрачати свою незалежність, їх завойовують спочатку Олександр Македонський (336-323 рр. до н. е.), а в II ст. до н. е. - Рим. У такій складній ситуації для Греції починається третій період розвитку політико-правових вчень (друга половина IV-II ст. до н. е,). Найбільш яскравим представником був Епікур (341-270 рр. до н. е). Криза полісів, утрата незалежності Грецією, невпевненість громадян у своєму майбутньому впливали на політико-правові вчення. Незважаючи на таку складну ситуацію, Епікур відстоював рабовласницьку демократію. Він вважав, що закони і держава існують не природно, а встановлені.

Справедливість не існує сама по собі. Це договір про те, щоб не заподіювати шкоди і не потерпати від інших, укладений при спілкуванні людей і завжди стосовно тих місць, де він укладається. Право і держава - суть продукти договору, результат угоди.

Природа розвивається за власними законами, без втручання богів. Доля людини - його відповідальність за розумний вибір свого способу життя. Головна мета державної влади - забезпечення безпеки людей, подолання ними страху і щоб вони не спричиняли шкоди один одному. Справжня безпека досягається тихим життям і віддаленням від юрби. Закони, передусім, потрібні для захисту "мудрих" від "юрби".

Епікур був супротивником крайньої демократії, виступаючи за помірковану.

Стоїки виступили проти політико-правових вчень Епікура. Засновником стоїцизму вважається Зенон (336-264 рр. до н. е). Термін "стоя" (колонада, галерея) - назва портика в Афінах, де збиралися учні і де викладав свої ідеї засновник школи Зенон Китійський.

Стоїки підтримували вчення Платона й Арістотеля. Правові вчення стоїцизму поділяють на три періоди: 1. Древній. 2. Середній. 3. Новий (римський).

Головними теоретиками давньої Стої (ІІІ -ІІ ст. до н. е.) були Зенон, Клеанф, Хрісіпп. Середньої (ІІ-І ст. до н. е.) - Панетій, Посідоній. Нової (II ст. н. е.) - Сенека, Епіктет та імператор Марк Аврелій.

Стоїцизм створив вчення про долю. Доля - це "природний закон" (загальний закон), що має божественний характер і зміст. Держава природне об'єднання, а не штучне, умовне чи договірне утворення. Стоїки виступили проти родини, індивідуального шлюбу, за спільність дружин. Вони також виступили проти судів, храмів, шкіл, торгівлі, грошей. Вільними є тільки мудреці та царі. Вони виступили за кращий державний лад, суміш демократії, царської влади і аристократії. Державні закони, що відповідають загальному природному закону, повинні неухильно дотримуватися і виконуватися.

Під впливом стоїків сформувалася політико-правова концепція Полібія (200-120 рр. до н. е.) - останнього великого мислителя стародавньої Греції. Він написав роботу "Історія" у 40 книгах. У ній розповідається про шлях римлян до світового панування. Розвиток суспільства трактується як нескінченний рух по колу, у ході якого форми правління змінюються, переходять одна в іншу і знову повертаються.

Круговорот - це послідовна зміна шести форм держави: 1. Монархія. 2. Тиранія. 3. Аристократія. 4. Олігархія. 5. Демократія. 6. Охлократія (панування черні і юрби) - найгірша форма держави.

Розвиток держави повертається тим самим до свого початку і, повторюючись, проходить через ті самі варіанти. Перебороти круговорот цих шести форм здатний лише мудрий законодавець. Для цього йому необхідно встановити змішану форму держави, що поєднувала б елементи монархії, аристократії, демократії. Кожна влада повинна служити протидією іншій. Але загалом Полібій схилявся до аристократичної форми правління.

Таким чином, антична політико-правова ідеологія Стародавньої Греції зробила великий внесок у розвиток і розробку теоретичних проблем щодо держави, громадянських прав і свобод, права в цілому.

Поиск по сайту: