Соціальне прогнозування

Людство завжди націлене в майбутнє і передбачення прийдешнього завжди було його віковічною мрією. Необхідність в цьому диктується не безпредметною зацікавленістю, а життє­вою необхідністю. Річ у тім, що людям притаманна доцільна діяльність і її мислене продовження (надія). Для досягнення певної мети необхідно узгодити цілі і засоби дії та передбачи­ти їх наслідки.

Передбачення - це знання про прийдешнє, про те, чого ще не має, але воно можливе. Ще в архаїчні часи люди придумали мантику (грецькою - "мистецтво віщування") як засіб визна­чення чогось наперед. Проте лише з розвитком наукових знань про світ і суспільство стало можливим прогнозування майбу­тнього - його передбачення на підставі досягнень наукової тео­рії і практики. Мова йде не про вгадування того, що може на­стати, а про використання сучасних знань, законів і закономірностей світу. На цій підставі прогнозуються зміни як оточуючо­го нас середовища, науки, техніки тощо, так і самого суспільст­ва.

Наприкінці ХХст. на Заході з'явилася футурологія (лати­ною - "вчення про майбутнє"). Нею займається багато дослідни­цьких організацій, наукових об'єднань та установ. Головна мета цього руху, як зазначив перший президент Римського клубу (найважливішої футурологічної організації) А.Печчеї, передба­чити й усвідомити труднощі людства.

В останній час оптимістичні надії футурології на досягнен­ня благополуччя завдяки прогресивним соціальним теоріям чи високим технологіям, робототехніці і кібернетиці і т.п. згаса­ють і з'являються похмурі пророцтва про загибель цивілізації внаслідок безконтрольного розвитку науки і техніки та занепа­ду релігії, моралі, культури взагалі.

У прогнозуванні панує закономірність: чим далі в часі здій­снюється передбачення, тим менш конкретним і точним воно стає. Щоб запобігти тому, майбутнє поділяють на:

- безпосереднє, з прогнозом на 20-30 років (воно най­більш точне);

- найближче, що сягає більшої частини століття і має не­високу вірогідність;

- віддалене, яке бачиться за межами століття і судження про нього є гіпотетичними.

Соціальне прогнозування є найскладнішою частиною науко­вого передбачення. Адже, коли відомий закон існування яко­гось явища природи, то не так важко визначити не лише його теперішній стан, а й майбутні зміни. У соціальному прогнозу­ванні це робити набагато складніше. Тут, в основному, прояв­ляються статистичні, вірогіднісні закони, оскільки прогнозу­ється майбутнє людського життя, в якому переплітається безліч інтересів, цілей, надій як окремих індивідів, так. і соціальних груп, народів.

Від соціального прогнозування чекають відповідей не лише на запитання "що станеться в майбутньому?" а й "коли цього чекати, в яких формах воно здійсниться і на скільки вірним е прогноз?" Це дуже складне завдання і тому напрацьована знач­на кількість різноманітних методів, спеціальних методик і під­ходів, які можна об'єднати в декілька груп.

1. Екстраполяція (латиною - "змінювати за межами"). Це, коли в майбутньому очікуються наявні в даний час стабільні характеристики і тенденції відповідного об'єкта. Наприклад, якщо в ньому спостерігається прискорення, то передбачається його продовження. Для екстраполяції необхідні глибокі і всебі­чні знання об'єкта.

2. Експертні оцінки. Їх проводять групи фахівців шляхом інтуїтивно-логічного вирішення проблеми. Узагальнена думка експертів вважається найбільш вірогідною. Необхідно, щоб со­ціальні об'єкти оцінювали різноманітні фахівці: економісти, політологи, соціологи, правознавці, психологи, історики, філо­софи та ін.

3. Моделювання. Тут досліджується не об'єкт, а його мо дель (латиною -"взірець"). Моделювання буває предметне, ма­тематичне, імітаційне, комп'ютерне та ін. Воно надає можли­вість проводити різноманітні експерименти, створювати екстре­мальні умови існування моделі, формувати різноманітні ситуа­ції для перевірки й життєздатності. Тоді, відповідно до резуль­татів, робляться висновки щодо майбутнього об'єкта, що моде­лювався.

4. Історична аналогія (грецькою - "подібність") е вияв­ленням закономірностей і тенденцій зміни системи і розрахун­ком таких умов її подальшого розгорнення, які відкидають ви­падковості.

5. Сценарії майбутнього. Це результат використання бага­тьох методів і технологій наукового передбачення. Він являє собою багатоваріантний прогноз з різноманітними, нерідко про­тилежними висновками і пропозиціями. Як правило, він носить описовий характер і розгортається у різних футуристичних тео­ріях та вченнях.

Таким чином, розгорнення культури, цивілізаційні процеси є способом і умовою існування людства. Вони досить суперечли­ві і бувають загрозливими для його існування. Використання наукових досягнень у передбаченні майбутнього - один із най­кращих шляхів соціального розвитку.

Контрольні запитання:

1. Що таке культура? Який її зміст?

2. Як культура реалізується в житті людей?

3. Розкрийте сутність цивілізаційного процесу.

4. Що таке монадологічний підхід до пояснення цивілізації?

5. Охарактеризуйте методи соціального прогнозування.

Поиск по сайту: