Давньоіндійська філософія

/

Історія індійської культури сягає глибини віків. Актив­ну участь в її творенні брали арії — кочові племена, які, за археологічними та етнографічними свідченнями, вийшли, ймовірно, з півдня України. Вже в II тис. до н. е. на тери­торії Індії склались дрібні державні утворення. Давньоін­дійське суспільство було кастовим, світоглядом його була міфологія, викладена у Ведах -- збірниках гімнів¹. Веди освячували кастовий лад і проголошували панування кас­ти жерців (брахманів) над всіма іншими кастами, в тому числі військовою аристократією — кшатріями. Звідси на­зва ведійської міфології — брахманізм². Основний мотив ведійської літератури — панування духовного над мате­ріальним, брахманів над іншими кастами.

У середині І тис. до н. е. в давньоіндійському суспіль­стві сталися відчутні соціально-політичні зміни: розвива­лися ремесла і торгівля, зростали міста, замість дрібних держав виникали великі державні об'єднання. Домінуюче становище в суспільстві перейшло до кшатріїв: війни спри­яли усвідомленню ними своєї соціальної значущості, що спонукало їх взяти владу в свої руки. Все це зумовило зміни й у світоглядній сфері: брахманізм поступився міс-

¹ Веди на санскриті — мові аріїв — означають знання. Порів­няйте українське «відати» — знати, «відьма» — знахарка.

² На території України донедавна існував такий звичай, як «(б)рах-манський великдень». Рахмани, за уявленнями українців, ведуть праведне життя, але не знають Христа. Цей етнографічний факт свідчить про контакти наших народів у глибині віків.

Історичні типи філософії

цем релігійним течіям — джайнізму і буддизму, що по­стали як ідеологічний протест проти кастової природи брах­манізму, складності його обрядів. Джайнізм і буддизм бу­ли світоглядами, зрозумілішими і прийнятнішими для про­стих людей.

Одночасно зі змінами соціальних відносин і світогляд­них ідей формуються основні школи індійської філософії. Як і в інших країнах, філософія в Індії виникає у зв'язку з кризою міфології. Але перехід від ранньокласового до розвинутого класового суспільства відбувався в Індії по­ступово. Тому і в сфері ідеології не було різких стрибків: більшість філософських систем зберігає міфологічні те­ми, розвиває їх. Творцями більшості філософських шкіл були жерці-аскети, чим пояснюються такі особливості ін­дійської філософії, як проповідь аскетизму та містичного споглядання, пасивність і самозаглиблення. Ці особливос­ті зумовлені не специфікою духу індусів, а соціальними умовами розвитку індійського суспільства.

Серед багатьох шкіл індійської філософії чітко окрес­люються два їх типи: ортодоксальні, класичні (даршан) і неортодоксальні, некласичні (настіка). Ортодоксальні ви­знають безумовний авторитет Вед. Неортодоксальні, хоч і запозичують з Вед деякі ідеї, не визнають їх святості.

Ортодоксальні, класичні (даршан) філософські шко­ли. До них належать веданта, міманса, вайшешика, санкх'я, ньяя і йога. Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога, духовну субстанцію. Спочатку брахман поставав як особа Бога, згодом він трансформувався в духовну субстан­цію, основу всього сущого. Так, уже в Упанішадах (комента­рях до Вед) відзначається: «Те, чим породжуються ці істо­ти, чим живуть народжені, в що вони входять, вмираючи, те й намагайтеся пізнати, то і є Брахман». Брахман породжує, відтворює і підтримує все суще. Але він є безособовим началом. Носієм принципу індивідуальності є атман, який облаштовує світопорядок, є внутрішнім правителем. Ці два космогонічні начала чимось нагадують матерію і форму Арі-стотеля. Але ця аналогія приблизна¹.

Сутність людини також включає атман і брахман. Ме­та людського життя полягає в тому, щоб подолати низку нескінченних перевтілень і злитися з космічними атма-

¹ Спроба передати зміст понять брахман, атман чи китайського дао європейськими мовами наштовхується на певні труднощі, оскіль­ки вони є такими структурами (моделями) первнів світу, які не влас­тиві європейській релігійно-філософській думці, їх зміст можна осяг­нути тільки з контексту відповідної культури.

філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції

ном і брахманом, розчинитися в них. Існує декілька схо-^х дин, які ведуть до осягнення брахмана. Вищою з них є ме­дитація, заснована на практиці йоги. Завдяки злиттю з космічним брахманом атман людини долає безкінечність перевтілень — сансару, яка породжена кармою — відпла­тою за попереднє життя. Такою постає загальна конструк­ція світу й місця людини в ньому у веданті й мімансі, які найбільше наближені до Вед.

Вайшешика визнає дев'ять субстанцій — землю, воду, світло, повітря, ефір, час, простір, душу і розум. Перші чоти­ри складаються з атомів. Атоми різняться між собою кіль­кісно і якісно. Внаслідок їх сполучення і роз'єднання, якими керує світова душа, відбувається виникнення і зникнення речей.

Санкх'я вважає основою світу матерію (пракриті) і ат­ман — принцип індивідуальності й духовності. Ньяя і йо­га відомі не так онтологічними побудовами, як методологі­ями, які застосовують й інші школи. Ньяя основну увагу приділяла теорії пізнання і логіці, розробила вчення про силлогізми. Йога сформулювала сукупність правил (мето­дологію) регулювання фізіологічних і психічних процесів людини, завдяки яким, на думку її прихильників, настає прозріння і досягається істина.

Неортодоксальні, некласичні (настіка) філософсь­кі школи. До них належать буддизм, джайнізм і чарвака-локаята. Буддизм — світова релігія, морально-етичне вчен­ня зі значними філософськими вкрапленнями. Як і біль­шість шкіл індійської філософії, вважає, що життя — це страждання. «Чотири благородні істини» Будди проголо­шують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. При­чиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, пра­вильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажан­нями. На цьому шляху досягається нірвана — стан не­зворушності й спокою, який перериває сансару — безкінеч­ність народжень.

Цікавою є онтологічна конструкція буддизму. Він є одним з небагатьох вчень, що заперечують субстанційну модель світу і розглядають суще як процес, безперервне становлення. Все суще складається з психічних і матері­альних елементів (дхарм), які постійно перебувають у ста-

5О

Історичні типи філософії

ні буття—небуття, в стані пульсації між цими полюсами. На цій підставі буддизм заперечує існування душі як окре­мої сутності.

Джайнізм виник водночас з буддизмом, має спільні з ним мотиви. Вважає, що перервати карму (долю, проклят­тя) сансари можна аскетичним життям.

Чарвака-локаята — єдина матеріалістична школа Дав­ньої Індії. Основою світу вважає п'ять елементів — воду, вогонь, землю, повітря і (іноді) ефір. Кожний з них склада­ється зі своїх атомів, які незнищенні й незмінні. Заперечує ведійське вчення про карму і сансару, існування Бога і ду­ші, її моральному вченню притаманний відхід від устале­них традицій індійської культури.

Загалом онтологічні схеми найвпливовіших шкіл (ве-данта, міманса) являли собою логізацію міфу — переве­дення міфологічних образів у логічні абстракції. В деяких школах (вайшешика, санкх'я, чарвака-локаята) зроблено перші наївні узагальнення про речовинну будову світу і навіть висунуто ідею атомізму. Індійські мислителі дуже мало уваги приділяли державі, праву, соціальній пробле­матиці. Провідне місце відводили етичним вченням.

В їх етичних вченнях домінують дві думки: життя — це страждання, а подолання страждань можливе через вте­чу від світу. Ці мотиви, ймовірно, породжені незначною цінністю життя окремої особи в східних деспотіях. Вони своєрідно відобразили соціальний стан індійських мисли­телів. В Індії, на відміну від Китаю, де конфуціанці були придворними філософами, мислителі були аскетами, жили осторонь важливих соціальних подій. Цим зумовлена і відсутність ідей щодо раціональної перебудови суспільст­ва, занурення в себе. Розум не застосовано до вдоскона­лення соціальної сфери, йому залишалось лише регулю­вати психічні процеси.

Поиск по сайту: