Натуралістична (наукова) антропософія

На сьогодні немає єдиної наукової теорії походження людини. Існуючі концепції на основі різних гіпотез нама­гаються пояснити появу людини на Землі. Найусталені-шою, а отже й найпоширенішою, є еволюційна концепція, з утвердженням якої в XIX ст. почалося інтенсивне науко­ве осмислення проблеми антропогенезу.

Еволюційний процес, як правило, поділяють на три стадії.

1. Космічна еволюція. Розпочалася приблизно 10 млрд років тому. За цей час Космос, а отже й Сонячна система, змінювалися, створюючи умови для зародження життя. Утвердженню такого різновиду еволюції сприяли досяг­нення шотландського вченого-геолога Джеймса Геттона (1726—1797) та французького астронома, математика, фі­зика П'єра Симона де Лапласа (1749—1827). Геттон сфор­мулював теорію еволюції геологічних формацій Землі, по­казавши її геологічну історію як повторення циклів руй­нування одних континентів і виникнення інших, через вияв схожості сучасних і давніх геологічних процесів. С. де Ла­плас запропонував свою космогонічну гіпотезу походження Сонячної системи.

2. Біологічна еволюція. Розпочалася приблизно 3— 4 млрд років тому. Зумовила існування нині на Землі що­найменше двох мільйонів біологічних видів (1,5 мільйона тваринного й 500 тисяч рослинного походження), одним з яких є людина. У дослідженні цього процесу велика за­слуга французького природодослідника Жана-Батиста Ла-марка (1744—1829). Він створив достатньо цілісну концеп­цію еволюції живої природи. Згідно з нею види тварин і рослин постійно змінюються, ускладнюються в своїй орга­нізації під дією зовнішніх чинників і своєрідного внутрі­шнього прагнення всіх організмів до вдосконалення. Прого­лосивши принцип еволюції загальним законом живої при­роди, Ламарк, однак, не з'ясував її причин. Зробив це

Філософія людини

філософська антропологія

відомий англійський дослідник Чарльз Роберт Дарвін (1809—1882). У своїй знаменитій праці «Походження ви­дів шляхом природного відбору» (1859) він подолав одно­лінійний детермінізм Ламарка, показав, що еволюція в ор­ганічному світі здійснюється під впливом трьох основних чинників: мінливості, спадковості та природного відбору. Мінливість є основою утворення нових ознак у будові та функціях організмів. Спадковість закріплює ці ознаки та особливості. У процесі природного відбору в боротьбі за виживання зникають організми, які не здатні пристосува­тися до нових умов існування. Завдяки цьому єдиному процесу організми в результаті еволюції нагромаджують все нові пристосувальні ознаки, що врешті-решт і зумов­лює появу нових видів.

3. Культурна еволюція. Розпочалася 2—3 млн років потому. У процесі цієї еволюції з'явилася людина. Теорія природного походження Дарвіна не могла розкрити сут­ність культурної еволюції, оскільки не брала до уваги або виключала такі моменти, як якісна відмінність розуму лю­дини від тварини, роль праці в процесі антропогенезу та вплив соціального фактора на цей процес, що відіграли істотну роль в антропосоціогенезі, оскільки сприяли зміц­ненню соціального досвіду людини, її навичок, умінь, засо­бів мислення.

Для розуміння природи культурної еволюції суттєве значення має мутаційна теорія еволюції голландського вче­ного Хуго де Фріза (1848—1935). Згідно з нею нові види виникають стрибкоподібно в результаті великих одинич­них мутацій у генному спадковому апараті. Ідея стрибко­подібного розвитку життя, зокрема й антропогенезу, набула розвитку в сальтаціоністських концепціях, представники яких, спираючись на найновіші досягнення молекулярної біології, біології розвитку, палеонтології та інших наук, на­дають вирішального значення в еволюції випадковим яви­щам, зокрема глобальним катастрофам.

Такі точки зору добре узгоджуються з теорією самоор­ганізації систем. В її основу покладено принцип самоорга­нізації як рушійної сили розвитку будь-яких відкритих систем, що обмінюються із середовищем речовиною та енер­гією. Перехід одного якісного стану в інший у цих систе­мах відбувається як стрибкоподібний процес, який перево­дить відкриту нерівноважну систему, що досягла свого кри­тичного стану, в якісно новий стійкий стан з вищим рівнем складності та впорядкованості. При цьому вибір кінцевого стану системи після стрибка (флуктуації) є випадковим.

У космічній еволюційній концепцій Т. де Шардена ан­тропогенез розглядається в контексті космогенезу -- по­стійної взаємодії двох якісно відмінних світових енергій: механічної та психічної. Перша зумовлює розширення, дру­га — концентрацію. В процесі космогенезу відбувається зростання психічного через його концентрацію і примно­ження форм його вияву. До того ж, на думку Шардена, у Всесвіті діють фізичні константи (стала сильних і слаб­ких взаємодій, стала Планка, граничність швидкості світ­ла тощо), які в комплексі зумовлюють його наявний стан, який уможливив появу людини.

У своїй знаменитій праці «Феномен людини» Шарден доводить, що перехід до «феномена людини» відбувався не лише через морфологічні зміни і природний відбір, як у Дарвіна, а визначався, крім цього, ще й внутрішніми силами самого організму ното заріепз, трансформацією її свідомості, зокрема появою рефлексивної здатності, що по­лягає в усвідомленні своєї свідомості. Тварина, на думку дослідника, знає дещо про світ, але вона не знає, що саме вона знає. Людина усвідомлює свою свідомість, і це робить її перебування у світі новою формою буття, підносить про­цес еволюції до нового рівня. Істотною властивістю люд­ського життя, за Шарденом, є і його здатність використо­вувати для свого розвитку випадковості. Життя розвива­ється, зазначав він, через гру шансів, але впізнаних і схоплених, тобто психічно відібраних шансів.

Заслугою вченого є й те, що він у межах еволюційної концепції, яка має загалом нелінійний характер, обґрун­тував єдність біологічної та соціальної природи людини. Т. де Шарден вибудував такий ланцюг еволюції людини: австралопітек — пітекантроп — синантроп — пото заріепз.

З огляду на сучасні досягнення природознавства цей ланцюг дещо доповнений і має такий вигляд: рамепітек (найдавніший предок людини, що жив на території від Індії до Африки близько 15—14 млн років тому) -- сіва-пітек (проживав на території Азії приблизно 10—9 млн років тому) -- австралопітек (жив на території Африки 5—4 млн років тому) — зінджантроп (людина вміла, що жила на території Африки приблизно 2 млн років тому) — пітекантроп (жив 1,9—0,65 млн років тому) — синант­роп (400 тис. років тому) — неандерталець (рання форма ното заріепз, жив приблизно 130—50 тис. років тому) -ното заріепз (40—35 тис. років тому).

Антропогенез не слід розглядати як єдиний, чітко озна­чений лінійний процес. До того ж слід мати на увазі, що,

Філософія людини

філософська антропологія

по-перше, у процесі еволюції постійно виникали нові роз­галуження, більшість яких досить швидко зникала, по-друге, у кожний період часу існувало багато паралельних еволю­ційних ліній, що походили від спільного нащадка. Нареш­ті, походження людини пов'язане із зародженням життя на Землі, що лишається поки що таємницею. Тому розгля­нуті точки зору є лише гіпотезами. Існує гіпотеза й про позаземне (космічне) походження людини. Згідно з нею земна людина є продуктом «селекційної діяльності» на Землі вищої цивілізації; еволюційний процес живого у зе­мних умовах неодноразово коригували штучно.

У наукових розробках проблеми антропогенезу ще ба­гато невідомого, не з'ясованого до кінця, не проаналізова­ного, а отже, такого, що підтримується однією групою вче­них і водночас заперечується іншою. І це зрозуміло, оскіль­ки йдеться про найдивовижніше творіння — людину.

Поиск по сайту: