Філософія права: поняття і предмет

Філософсько-правова проблематика привертала до се­бе увагу мислителів ще давнього світу. Геракліт, Демокріт, Фукідід і Гіппій, Антіфонт і Алкадімант, Епікур та багато інших неодноразово звертались до проблем свободи, права, закону. Щоправда, тривалий час питання права, праворо-зуміння розглядалися фрагментарно як окремі аспекти більш загальних тем. І лише згодом вони стали самостій­ними об'єктами дослідження, здебільшого як вчення про природне право. Наприкінці XVIII ст. завдяки ініціативі німецького юриста Г. Гуго з'явилося в науковому вжитку поняття «філософія права». Оскільки воно прижилося в юридичній науці, то й сама філософія права вважалась її складовою. На думку Гуго, юриспруденція повинна охоп­лювати юридичну догматику, філософію права й історію права. Філософія права, згідно з його розумінням, є «час­тиною метафізики голої можливості (цензура й апологе­тика позитивного права за принципами чистого розуму), частиною політики доцільності певного правоположення (оцінка технічної і прагматичної доцільності за емпірич­ними даними юридичної антропології)».

Філософія права — розділ філософії, що займається вивченням змі­сту права, його сутності й поняття, форм існування й цінності, ролі у житті людини, держави, суспільства.

Розробляючи філософську частину вчення про право, Гуго заперечував основні ідеї метафізичного вчення про

філософія права

право Канта, під впливом якого він перебував. Філософія, історія права в його інтерпретації є антираціоналістични-ми, позитивістськими, спрямованими проти природно-правових ідей розумного права.

Самостійною філософською дисципліною філософія пра­ва стала завдяки зусиллям Гегеля, який у 1820 р. видав знамениту «Філософію права», що дотепер не втратила сво­єї значущості. Наука про право, за Гегелем, є частиною філософії. Тому вона мусить розвинути із поняття ідею, що репрезентує розум предмета, або спостерігати власний іманентний розвиток самого предмета. Звідси випливає й визначення предмета філософії права: «Філософська нау­ка про право має своїм предметом ідею права — поняття права і його реалізацію».

Гегель ставить перед філософією права завдання осяг­нути думки, що покладені в основу права, «осягнути те, що є, оскільки те, що є, є розум». Тобто його тлумачення пред­мета філософії права зумовлено його ж ідеями про тотож­ність мислення і буття, розумного і дійсного.

Підходи Гуго й Гегеля щодо змісту філософії права набули подальшого розвитку у філософсько-правових концепціях неогегельянства (Ю. Біндер, В. Дільтей, Р. Кронер, Б. Кроче, К. Паренц), неотомізму (Ж. Мари-тен, Ж. Дабен, Й. Меснер, А. Ауер), екзистенціалізму (В. Майхофер, Е. Фехнер, Г. Кон, К. Коссіо), неопозитиві­зму (Г. Харт, О. Вайнбергер, П. Колер, М. Пришінг, П. Штрассер) тощо.

Філософське праворозуміння справило відчутний вплив як на окремі філософсько-правові підходи і концепції, так і на юридичну науку загалом. З іншого боку, юриспруден­ція, юридичні теоретичні положення про право, проблеми його становлення, удосконалення і розвитку визначають вектори філософських досліджень правової тематики. Подібним взаємовпливом і взаємодією філософії та юрис­пруденції відзначаються майже всі сучасні підходи до пра­ва незалежно від системи, до якої вони належать, — юри­дичної науки чи філософії.

Оскільки філософсько-правові концепції XX ст. роз­виваються зусиллями філософів і юристів, це зумовлює пе­вну розбіжність між ними щодо розуміння предмета, цілей і завдань філософії права.

Так, серед загальних проблем теорії права німецького правознавця А. Кауфмана перебувають такі питання, як лю­дина у праві, право як міра влади, співвідношення природ­ного права і правового позитивізму, права і моралі, подолан-

Філософія і суспільство

ня правового релятивізму, онтологічна структура права то­що. Французький професор права Г. Шварц-Ліберман фон Валендорф вбачає сенс філософії права в аксіологічному підході до позитивного права, оскільки філософія, на його думку, за своєю суттю є встановленням ієрархії цінностей щодо навколишнього світу.

Австрійський дослідник Г. Луф як основні проблеми філософії права виокремлює: поняття і сутність права, дже­рела права, дію права, співвідношення права і моралі, при­родне право, справедливість тощо. Іспанські правознавці П. Бельда і Х.-Ф. Лорка-Наваретт, вказуючи на важли­вість дослідження сутності права, особливу увагу зверта­ють на необхідність аналізу принципів природного права, що зумовлені природою людини, та на з'ясування зв'язку природного права з позитивним.

У філософсько-правовій концепції німецького мисли­теля К. Роде філософія права, за своєю суттю, постає як історія філософії права, в якій він виокремлює три основні етапи: філософію права античності, християнську філосо­фію права і філософію права Нового часу — від Макіавел-лі до сучасних авторів.

У контексті екзистенційного підходу до права (В. Май-хофер, Е. Фехнер, К. Коссіо) основне завдання філософії права полягає в розумінні й тлумаченні права як екзистен­ційного явища, в його розрізненні й співвідношенні з офі­ційним законом (позитивним правом). У цьому аспекті екзистенційне право постає як справжнє (автентичне) пра­во (як вияв «справжнього існування», екзистенції), а за­кон (позитивне право) — як щось несправжнє, відчужене від людини, а отже, як таке, що суперечить його екзисте-нційній сутності, як знеособлена об'єктивована форма ви­яву «недійсного існування».

У неопозитивістській концепції (О. Вайнбергер, П. Ко-лер, П. Штрассер та ін.) філософія права охоплює аналіз структурних проблем права, загальні юридичні поняття й основні теоретичні проблеми правової науки, теорію спра­ведливості та юридичне вчення про методи.

З точки зору представників неотомізму (Ж. Маритен, Ж. Дабен, Й. Месснер) філософія права має вивчати приро­дне право, яке онтологічне притаманне людині з часів її творення Богом, тобто яке походить від вічного закону, що є джерелом усіх інших законів і загальним законом сві-тобуття. Природне право розглядається ними як ідеаль­ний порядок людських дій, а тому йому мусить відповіда­ти позитивне право і його застосування на практиці.

філософія права

Отже, предметну сферу сучасної філософії права ви­значають проблеми природи і сутності права, його специ­фіка та особливості, співвідношення права з іншими соці­альними нормами, питання сенсу, місця і значення права в системі філософського вчення про світ, людину, форми і норми соціального життя, про методи пізнання, систему цінностей тощо.

Буття права передбачає й охоплює правову визначеність й упорядкованість світу людського буття, праворозуміння і правовий підхід до основних відносин, форм, інститутів і установ у суспільному житті людей. Тому предметна сфе­ра філософії права традиційно охоплює й проблеми філо­софії держави. Держава, як відомо, встановлює, підтримує і втілює в життя норми права, забезпечує їх загальнообов'яз­ковість можливістю застосування відповідного державно­го примусу. Щоправда, сфера філософського правоаналізу не обмежується лише законодавчою, правозахисною діяль­ністю держави. До філософсько-правового інтересу нале­жать такі проблеми, як право і держава, людина — суспіль­ство -- держава, правові форми реалізації функцій дер­жави, держава як правовий інститут, нація -- право -держава, правова держава як реалізація ідей домінування права тощо.

Основний сенс предметного калейдоскопа філософії пра­ва формулюють як проблему розрізнення і співвідношен­ня права та закону. Вона репрезентує предметну сферу і теоретичний простір, у межах якого вся проблематика пра­ворозуміння (від поняття права до правового розуміння закону і держави) може бути адекватно осмислена і розгор­нута у філософське вчення.

Проблема розрізнення і співвідношення права і закону має визначальне значення для будь-якого теоретично по­слідовного праворозуміння. В онтологічному аспекті роз­різнення права і закону (у різних його варіантах), дає змо­гу розкрити об'єктивні сутнісні особливості права, наяв­ність яких у законі дає змогу охарактеризувати його як правове явище — як явище, що відповідає сутності права, як зовнішній вияв і реалізація правової сутності.

У теоретико-пізнавальному аспекті ця концепція по­стає необхідною гносеологічною моделлю теоретичного осяг­нення знань та істини про закон у формі певного поняття права. В аксіологічному аспекті вона розкриває об'єктив­ну природу і специфіку цінностей права, що як особлива форма належного, мета і ціннісне начало визначає цінніс­но-правове значення конкретного закону і держави.

Філософія і суспільство

Отже, концепція розрізнення права і закону забезпе­чує процес переходу від простого, буденного розуміння пра­ва як суб'єктивної владної давності у формі закону до істинного знання про право, його об'єктивні особливості, природу й сутність та адекватні й неадекватні форми йо­го вияву, і на цій підставі окреслює предметну сферу фі­лософії права.

Як самостійна теоретична загальнонаукова дисциплі­на (подібно до теорії держави і права, соціології права, іс­торії правових і політичних вчень тощо) філософія права виконує певні загальнонаукові функції методологічного, гно­сеологічного, аксіологічного характеру. У взаємозв'язку з іншими видами і засобами вивчення права вона є найви­щою духовною формою пізнання права, осягнення й утвер­дження його сенсу, цінності та знання в життєдіяльності людини і людства загалом.

Поиск по сайту: