АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Філософські проблеми антропогенезу

Читайте также:
  1. III. Проблеми соціальної, стратифікації.
  2. Буття Бога у філософській інтерпретації
  3. Виникнення неокантіанства та його розвиток. Філософські погляди В.Віндельбанда, Г.Ріккерта та Е.Касірера.
  4. Виявлення і формулювання проблеми
  5. Глобальні проблеми людства
  6. Глобальні проблеми сучасності
  7. Глобальні проблеми сучасності
  8. Головні проблеми досліджень у філософії техніки
  9. Екологічні проблеми і шляхи їх розв'язання
  10. Економічний розвиток та економічне зростання. Проблеми економічного зростання для різних країн
  11. Етичні проблеми початку XXI ст.
  12. Загальна характеристика біорізноманіття України, його сучасний стан, тенденції зміни та проблеми збереження

Проблема людини є однією з найактуальніших у філо­софії. Однак лише в сучасній філософії виник окремий напрям — філософська антропологія.

Філософська антропологія напрям, завданням якого є систем­не вивчення й обгрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності.

Нерідко термін «філософська антропологія» тлумачать у ширшому значенні --як філософське вчення про лю­дину, або філософію людини. У такому сенсі вживається він і в цьому посібнику.

Щоб збагнути сучасний стан філософії людини, необ­хідний історичний екскурс розв'язання проблем людини. Кристалізація філософського розуміння людини, особливо на початкових етапах розвитку філософії, відбувалася на основі міфів, легенд, переказів і закладених у них ідей, образів, понять, а також своєрідного діалогу між міфологі­єю та філософією, що тільки «спиналася на ноги» у своє­му розвитку.

У філософи Давньої Індії, наприклад, людина мислилась як частина світової душі, а людське життя розуміли як пев­ну форму нескінченного ланцюга перероджень. Це відпові­дало концепції коловороту життя (сансари), яка була найваж­ливішою складовою Упанішад — текстів, які водночас ви­ражали міфілогічний, релігійний і філософський світогляди.

У вченні про переселення душ межа між живими істотами (рослинами, тваринами, людиною і богами) є дуже умовною, рухливою, непостійною. Тільки людині притаманне праг­нення до свободи, до вивільнення від пристрастей і принад емпіричного буття з його законом сансари — карми.

У давньогрецькій філософії спочатку людина не існує сама по собі, а є складовою системи певних відносин, що тлумачаться як абсолютний порядок і Космос. Людина в такому контексті мислилась як частина Космосу, як мік­рокосм, що був відображенням макрокосмосу (частина Ко­смосу в межах людського сприйняття), який розуміли як живий організм. Такі погляди на людину обстоювали пред­ставники Мілетської школи.

Безпосередньо антропологічна проблематика знаходить свій вияв у діяльності софістів і в творчості автора філо­софської етики Сократа, які вводять людину в буття як головну дійову особу. «Мірило усіх речей — людина» — основоположний принцип софістів.

Платон стояв на позиціях антропологічного дуалізму душі і тіла, хоча душу вважав субстанцією, яка й робить людину людиною, а тіло розглядав як ворожу їй матерію. Тому від якості душі залежала й загальна характеристи­ка людини, її призначення і соціальний статус.



У концепції Арістотеля людина розглядається як іс­тота соціальна, державна, політична. На його думку, той, хто не здатний до спілкування, оскільки вважає себе істо­тою самодостатньою і не відчуває потреб в чомусь, уже не є елементом держави. Він стає або твариною, або божест­вом. Арістотель звертає увагу ще на дві відмітні ознаки людини — її розум і мову. «Лише людина з усіх живих істот володіє мовою», — зазначав він. Тому соціальність, розумність, і мова є тими основними характеристиками, що виокремлюють людину з-поміж живих істот.

У середньовічній філософії людину трактували перед­усім як частину світового порядку, встановленого Богом. Вона здебільшого розглядалася як єдність божественної і людської природи, яка знаходила свій вияв в образі Христа.

А. Блаженний, наслідуючи Платона, вважав, що люди­на є протилежністю незалежних душі й тіла, але тільки душа робить людину людиною. Вона є її іманентною суб­станцією.

Ф. Аквінський у тлумаченні проблеми людини спирався на вчення Арістотеля, трактував людину як проміжну істоту між тваринами й ангелами. Він обстоював єдність душі і тіла, вважав, що душа визначає сутність людини. Людина, на

Філософія людини

філософська антропологія

його думку, є особистісною єдністю душі і тіла. Душа — не­матеріальна субстанція, але вона виявна тільки в тілі.

Незважаючи на деякі розбіжності, філософська куль­тура християнства, відкривши внутрішній духовний світ людини, зробила крок уперед в осягненні людини порівня­но з античною філософською класикою.

Філософія Нового часу, хоча й не звільнилася повністю від релігійного впливу, проблему людини вирішує не в мі­стичному світлі, а в реальних земних умовах, утверджую­чи її природний потяг до добра, щастя, гармонії. Цій філо­софії органічно притаманний гуманізм і антропоцентризм, вона часто пронизана ідеєю автономії людини, вірою в її безмежні можливості. У Новий час до визначальних ознак людини було віднесено те, що вона силою свого розуму створює знаряддя праці, щоб збільшити власну продуктив­ну спроможність. Набуває поширення механістичний погляд на людину як своєрідну машину (Р. Декарт, Ж.-О. Ламетрі, П.-А. Гольбах, Д. Дідро, К.-А. Гельвецій). Людський організм (на який впливає свідомість і відчуває на собі зворотний вплив) — це самостійна заводна машина на зразок годинникового механізму. Ще однією відмітною рисою філософської атропології цього часу є тлумачення людини як продукту природи, цілком детермінованої її за­конами. За словами П. Гольбаха, вона «не може — навіть подумки — вийти з природи».

‡агрузка...

У німецькій класичній філософії проблема людини пе­ребувала у центрі філософських пошуків. Зокрема, І. Кант вважав питання «що таке людина?» головним питанням філософії, а саму людину — «найголовнішим предметом у світі». Він дотримувався позиції антропологічного дуа­лізму, але його дуалізм — це не дуалізм душі і тіла, як у Декарта, а морально-природний дуалізм. Людина, за Кан­том, з одного боку, належить природній необхідності, а з іншого — моральній свободі та абсолютним цінностям. Як частина чуттєвого світу явищ, вона підпорядкована не­обхідності, а як носій духовності — людина вільна. Відміт­ною рисою людини, за Кантом, є самосвідомість, яка й ви­різняє її з-поміж інших живих істот.

Гегель у своїй антропологічній концепції зосередився на вираженні становища людини як суб'єкта духовної діяль­ності і носія загальнозначимого духу і розуму. Особа, зазна­чив він, на відміну від індивіда, починається тільки з усві­домлення себе як істоти «нескінченної, загальної і вільної».

Незважаючи на те, що представники німецької класич­ної філософії додали до загальної характеристики людини такі нові риси, як «духовність», «духовна діяльність», ці риси не набули необхідного якісного виміру, оскільки їх антропологічні концепції, як і вся їх філософія, були про­низані виключно духом раціоналізму.

І лише в сучасній філософській думці з її яскраво ви­раженим прагненням наблизитися до окремо взятої жи­вої людини, з відкриттям глибинної людської ірраціональ­ності внутрішній світ людини, її духовність набувають необхідної оцінки. Першим, хто насмілився перервати пі­сні тріумфу, які розспівував чистий інтелект, за словами Е. Фромма, був 3. Фрейд. Він показав, що розум — най­цінніша і найлюдськіша властивість людини — сам під­дається змінному впливу пристрастей, і тільки їх розумін­ня може звільнити розум і забезпечити нормальну працю. У творах Фрейда відображено глибоку діалектику соціа­льного і біологічного (природного) в людині. Він розкрив силу біологічних бажань, їхню відносну самостійність, зда­тність до сублімацій, тобто можливість «перемикати» вла­сну енергію як на суспільне корисну працю, так і входити в конфлікт із соціальним, з нормами культури і, за певних умов, здобувати над ними перемогу, а за їхнього гальму­вання (приглушення) бути джерелом неврозів.

Двоїстість, суперечливість людської природи формує її цілісність через єдність внутрішнього душевного життя. Цей складний синтезуючий процес у поєднанні з активною зовнішньою свідомою діяльністю і формує людину. Без нього, за словами М. Бердяева, вона була б лише поєднанням окре­мих шматків і уламків. Внаслідок цього творчого акту до­лається тваринна природа людини, реально зростає її свідо­мість, формується її невід'ємний атрибут — духовність.

Духовність міра людяності якданність, що занорінена у глибини внутрішнього життя людини і завдяки якій природна людська інди­відуальність може реалізувати себе як особу.

У новітній філософії з'являється ще одна важлива риса у тлумаченні специфічних особливостей людської приро­ди — її здатність до трансцендентування. Людину можна визначити як живу істоту, яка може сказати «Я», усвідом­лювати сама себе як самостійну величину, — зауважував Е. Фромм. Тварина живе серед природи і не трансценден-тує її, вона не усвідомлює себе і не має потреби в самото-тожності, як це властиво людині1. Цю думку підтримує і

1 Фромм Э. Пути из больного общества // Проблема человека в западной философии. — М., 1988. — С. 477—480.

Філософія людини

філософська антропологія

М. Шелер, стверджуючи, що тільки людина — оскільки во­на особистість — спроможна піднятися над собою як жи­вою істотою і, виходячи з одного центру ніби потойбік про­сторово-часового світу, зробити предметом свого пізнання все, зокрема й саму себе1.

Тому тільки людина має здатність піднятися над со­бою, ідеально відмовитись від своєї емпіричної природи і, піднявшись над нею, аналізувати, оцінювати її. Тільки ду­ховне начало в ній, принципово відмінне від усіх емпірич­них якостей (зокрема, й інтелектуальних), що виходить за межі її емпіричної природи взагалі, є те щось, що властиве самій лише людині і що визначає її справжню своєрід­ність. Такі погляди поділяли М. Гайдеггер, М. Бердяев, В. Соловйов, С. Франк, М. Шелер, Ж.-П. Сартр та багато інших філософів.

Отже, філософи на різних етапах розвитку філософії прагнули розгадати природу людини, віднайти в ній своє­рідне щось, завдяки чому людина є людиною. Водночас зміст, розуміння цього сутнісного чинника інтерпретува­лися по-різному, що цілком закономірно з огляду на різні епохи, в яких жили філософи, і на надзвичайно складний та суперечливий об'єкт вивчення — людину. Тому доціль­ними є виокремлення не якогось одного, а кількох невід'єм­них ознак людського, зокрема:

наявність розуму (ця концепція найпоширеніша і досить стійка. Від Арістотеля до І. Канта, від Г. Гегеля і К. Поппера вона майже не зазнала суттєвих змін);

соціальність (людина є істотою, буття якої через не­обхідність (потреба добування їжі, захисту і відтворення собі подібних, набуття власне людських якостей) пов'яза­не з соціальною організацією);

- цілеспрямована діяльність (людина є істотою, що свідомо творить. Тварина діє завдяки властивій їй струк­турі інстинктів, а людина реалізує себе через цілеспрямо­вану діяльність із створення необхідних умов для задово­лення її біологічних, соціальних і духовних потреб перед­усім створенням знарядь праці);

здатність творити символи, насамперед слово (за­вдяки слову людина спілкується, полегшує і поліпшує про­цес суспільної діяльності — трудової, соціальної, політич- _ ної, духовної);

духовність як міра якісності особи, її людськості (те, що надає людині неповторної унікальності з-поміж

1 Шелер М. Положение человека в Космосе. — С. 63—65.

усього живого на планеті; те, що властиве тільки їй. Ця визначальна якість є не зовнішньо сформованим фено­меном, а надбанням активності самої людини, самоспря-мованої на задоволення своїх внутрішніх природних потреб).

Наведені ознаки взаємопов'язані й характеризують людину як складну діяльну цілісність, що своєрідно по­єднує свої складові в руслі концепції некласичної пара­дигми «все в усьому» (принцип Маха). Аналізувати та­ку цілісність можна тільки через осмислення всієї пов­ноти її сутнісних форм та умов існування в синергічному аспекті.

Завершуючи розгляд природи, сутності людини, слід звернути увагу на співвідношення понять «людина», «ін­дивід», «особа», «індивідуальність», які іноді вживають як взаємозамінні, тотожні. Ці поняття є однопорядкови-ми, але не ідентичними.

Найбільш загальним поняттям є «людина».

Людина — поняття, що відображає загальні риси люд­ського роду, тобто характеризує родову істоту.

Індивід — окремий представник людського роду, окре­мо взята людина (немовля — індивід з його антропологіч­ними властивостями, або одиничне від сукупності).

Особа -- людський індивід, узятий в аспекті його со­ціальних якостей (погляди, цінності, інтереси, моральні пе­реконання тощо), тобто це людина, що пройшла процес со­ціалізації.

Індивідуальність — неповторний, самобутній спосіб буття конкретної особи як суб'єкта самостійної діяльнос­ті, індивідуальна форма суспільного життя людини на про­тивагу типовості, загальності.

Вона виражає власний світ індивіда, його особливий життєвий шлях. Виявляється в рисах темпераменту, ха­рактеру, у специфіці інтересів, якостей інтелекту, потреб і здібностей індивіда. Людина стає індивідуальністю, коли її особистість збагачується одиничними та особливими, неповторними властивостями.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.016 сек.)