АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Проблема свідомості в історії філософії

Читайте также:
  1. II частина. Проблема спеціальних здібностей у сучасній диференційній психології
  2. II. Проблема источника и метода познания.
  3. III. Проблема субстанции.
  4. IV. Проблема соціальної справедливості і соціальних гарантій.
  5. XX век как литературная эпоха. Проблема периодизации.
  6. Абсолютна ідея у філософії Г.В.Ф. Гегеля .
  7. Альтернативні моделі розвитку. Центральна проблема (ринок і КАС). Азіатські моделі. Європейська модель. Американська модель
  8. Антропогенное влияние на природу. Экология как проблема.
  9. Антропологическая проблема в русской философии
  10. Апочаткування позитивістської філософії у XIX ст. та її відношення до метафізики. Погляди О.Конта та Г.Спенсера.
  11. Безопасность как проблема дипломатической практики
  12. Бессознательное как философская проблема.

Кожна епоха формує власне уявлення про свідомість, зміст якого значною мірою залежить від домінуючого сві­тогляду.

Так, в архаїчному суспільстві, коли світ ще не знав по­ділу на матеріальний і духовний, а характеризувався як

видимий і невидимий, свідомість (те, що ми сьогодні так називаємо) зводилася до сфери невидимого, на яке впли­вали матеріально-практичними діями. Люди вірили, що душу можна нагодувати звичайною їжею.

В античному світі, де визначальним був космоцент-ричний світогляд, вже не існувало таких уявлень про ду­ховне, але воно мислилось як особливий витвір зовніш­нього буття (матерії), тобто витоки свідомості перебували за межами людини. Демокріт вважав, що ми бачимо речі (навколишній світ) завдяки своєрідному «витіканню» з кожної речі найтонших атомів. Платон пояснював буття речей через існування до них ідей, а відтак те, що ми сприй­маємо у мисленні, є не що інше, як добуття.

У середньовічну епоху, коли домінувало геоцентричне світобачення, свідомість тлумачили як щось середнє між вищим рівнем — нерефлективним блаженством, або не-усвідомленим життям нашого «Я» в Бозі, та нижчим рів­нем — мовчазним життям нашого тіла. Починаючи з Пла­тона, Августина, свідомість розглядається як щось вторин­не, а тому ненайкраще, несправжнє, невисоке, що є в духовному досвіді людини. Вторинність пояснювалася кіль­кома чинниками:

— тим, що завдяки свідомості людина розуміє, що во­на покарана, а тому не може тривалий час перебувати у стані «Божої благодаті» (нашого життя у Бозі), і це зму­шує її страждати, у свідомості «Я» живе подвійним жит­тям («життям у тілі» та «життям у Бозі»);

— завдяки свідомості людина усвідомлює свою кінеч-ність, вічність відходить від неї, акт свідомості вже знає час, а час — це плинність, смерть, яка присутня скрізь і постійно нагадує людині про себе. Звідси -- трагізм і пе­чаль свідомості через незворотність часу;

- свідомість нагадує людині, що вона не лише природ­на, а й духовна істота. Порівнюючи у свідомості стан екстазу свого буття в Бозі зі станом тілесних потреб, людина почи­нає соромитися своїх природно-тілесних властивостей і за­хоплень, а сором — свідчення відлучення людини від віч­ності і Бога, свідчення свідомості.

І тільки у Новий час з його антропоцентричним світо­глядом, коли людина вивільнилася з-під опіки і влади над­природного й була проголошена початком і причиною всьо­го, що відбувається з нею у світі, свідомість перестає бути другорядним поняттям і набуває нового якісного виміру. Вперше було вжито Р. Декартом і термін «свідомість» як особлива здатність душі. Він вважав, що свідомість — це



И

Філософське розуміння світу

інтелектуальна діяльність суб'єкта, який проектує світ. Вона відкрита тільки сама собі, тобто самосвідомості.

Свідомість Декарт подав у формі «я мислю», тобто фак­тично звів її до мислення, або до когнітивних актів. Ця традиція, яка зводила свідомість до мислення і в кінцевому підсумку до розуму, в формі раціоналізму запанувала в усій класичній філософії. Так, у Гегеля свідомість людини — це суб'єктивна форма існування духу, культури, яку він звів до знання. Різні форми культури (мистецтво, релігія, нау­ка) постають у нього лише як форми вияву істини, тобто фактично зводяться до знання. Отже, він не вийшов за рам­ки когнітивної інтерпретації свідомості.

Філософи-матеріалісти акцентували на вирішальній ролі матеріальних факторів у формуванні й функціону­ванні свідомості. Згідно з їхнім вченням свідомість ви­никла природним шляхом: матерія, розвиваючись від ниж­чих до вищих форм, витворила живі істоти, а з ними і психіку, на основі якої пізніше сформувалася свідомість людини. Французькі матеріалісти, зокрема, трактували сві­домість як відображення людиною навколишньої дійс­ності. Окремі матеріалісти розглядали свідомість як щось подібне до речовини, яку виділяє мозок. Вони вважали, що коли існує тільки матерія, то все суще повинно мати матеріальний характер. Звідси випливав висновок, що на­ші поняття, ідеї також матеріальні, тобто займають (в мозку) певний простір, мають причинні зв'язки та ін. Та­ка позиція має назву «вульгарний матеріалізм». Наспра­вді наші поняття позбавлені ознак матеріальних речей. Так, властивості атома залежать від його місця серед ін­ших атомів, його можна розщепити за допомогою сили; а поняття «атом» не має місця, і змінити його за допомо­гою матеріальної сили неможливо. Поняття мають не ма­теріальну, а ідеальну природу. Між ними існують не ма­теріальні, а змістові та логічні зв'язки.

‡агрузка...

Нове слово в матеріалізмі сказав марксизм, який поєд­нав у цьому питанні попередній матеріалізм і гегелівську концепцію. Для Маркса свідомість людини — це засвоєна нею культура суспільства, яка створена працею поколінь. Він наголошував на суспільному та історичному характе­рі свідомості. Людина, за Марксом, не «відображає» дзер­кально світ у свідомості (як це спрощено трактував Ле­нін, повертаючись до французького матеріалізму), а сприй­має його у формах, витворених культурою. Тубілець Африки і європеєць по-різному сприймають світ тому, що свідомість (засвоєна культура) у них різна. Таким чином,

Свідомість

взагалі не існує свідомості, яка «копіює світ». Є свідомість людини конкретної культури, що відтворює світ у формах цієї культури.

Однак марксистське розуміння свідомості має суттєві недоліки: 1) Маркс схилявся до когнітивної традиції; 2) підкреслюючи суспільно-історичний характер свідомос­ті, він фактично не брав до уваги специфіку свідомості кон­кретного індивіда. Тобто у свідомості індивіда Маркс вба­чав тільки вияв суспільної свідомості.

Вирішальний крок у подоланні когнітивної інтерпре­тації свідомості зробив Ніцше. Декартівське «я мислю» він замінив на «я хочу (волію)». Хоча філософ спеціаль­но не досліджував проблему свідомості, однак він вплинув на інших мислителів, що займалися нею. В руслі філосо­фії життя оригінальну концепцію з креном у біологізм створив 3. Фрейд. В ній він розглянув механізм взаємо­дії свідомого і несвідомого. Найбільш плідно у XX ст. до­сліджував проблему свідомості Е. Гуссерль. Він схилявся до когнітивної інтерпретації свідомості, але піддав аналізу всі її акти, в тому числі й не когнітивні.

Концепції свідомості, що існували в історії філософії, умовно можна поділити на два типи: індивідуалістські та колективістські.

Індивідуалістські розглядали як вихідне (абсолютне) свідомість окремого індивіда, а суспільні форми свідомості (форми культури) — мораль, релігію, мистецтво, право — як похідне, таке, що створене індивідуальною свідомістю.

Колективістські концепції, навпаки, вихідним вважа­ли суспільні форми свідомості, наявну культуру, а індивіду­альну свідомість розглядали як щось похідне. До індивіду­алістичних концепцій схилялися філософи Нового часу (як емпірики, так і раціоналісти), а також І. Кант, позитивісти, представники філософії життя, феноменології. Колективіст­ська традиція яскраво представлена у Гегеля і Маркса.

Щодо ідеологічної орієнтації колективістська тради­ція тяжіла до тоталітаризму (підпорядкування особи за­галу), а індивідуалістська — до лібералізму, коли загаль­не розуміють як суму інтересів індивідів.

Виходячи з історико-філософських учень, філософсь­кої антропології та психології, розглянемо найважливіші моменти філософського вчення про свідомість. Передусім слід зазначити, що свідомість виявляє, репрезентує себе дво­ма способами: зовнішньо — у вчинках і словах людей та внутрішньо — через безпосереднє спостереження за влас­ними актами свідомості, у рефлексії.

Філософське розуміння світу

Зовнішньо (об'єктивно) свідомість виявляється в особ­ливому, відмінному від тваринного, відношенні людини до світу і до інших людей.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)