Сутність і проблемна сфера філософії економіки

- Кожна людина щоденно залучена у сферу екрномічно-го життя, економічних явищ, адже вона купує і продає, отри­мує доходи і.сплачує податки, керує і підпорядковується управлінським рішенням, заощаджує і прагне матеріаль­них статків, виробляє і споживає. Економічна діяльність, праця є одвічною долею людства, Вона не лише створює матеріальний достаток, задовольняє вітальні потреби, а й розвиває творчі сиди, здібності, внутрішній світ людини, на­дає йому особливого спрямування.

Сутність економічних процесів, проблем у власне люд­ському вимірі, у контексті найрізноманітніших форм жит­тєдіяльності суспільства і особи розглядає філософія еко­номіки,; •

Філософія економіки — сфера філософського знання про сутність 'економічного буття людини в багатовекторному полі соціуму й гу­маністичному аспекті.

Філософський вимір економічного життя (економіки) значно ширший від його змістового кола — як самодостат­ньої умови існування й життєдіяльності людини. У ньому економічна сфера постає як особливий засіб самореалізації людини в процесі зміни нею зовнішнього і власного (внут­рішнього) світу, а економіка набуває статусу людиновимір-ної, універсальної єдиної матеріально-духовної сфери, в якій особистість реалізує себе як біосоціодуховна цілісність.

Філософія і суспільство

Самореалізація людини долає межі функціональної стру-к-турності економічного процесу, створює передумови для нових форм поєднання діяльності соціальних індивідів. У такому контексті самореалізація особи є головним ім­пульсом і мотивом, який долає задану розмірність еконо­міки, сприяє еволюції всіх соціальних форм.

Самореалізація як суб'єктивна орієнтація є особливим духЬвно-творчим процесом, забезпечує постійне наповнен­ня економічної сфери людськими силами. Вона є своєрід­ним енергетично-творчим джерелом економічного про­цесу, розвитку людських здібностей, які забезпечують еко­номічну діяльність людини.

Філософія економіки розглядає систему господарюван­ня як багатовимірний, суперечливий, об'ємний світ (світ суспільства і природи), який перебуває у постійному русі й розвитку. Специфіка філософського знання допомагає під­нятися над зовнішнім, буденним аналізом поверхневих явищ та їх властивостей, проникнути в сутність глибин­них економічних процесів, які неможливо збагнути ні до­свідом, ні практикою, оскільки вони виходять за межі ра­ціонального осягнення, але є буттєвими і за певних обста­вин достатньо відчутними. Завдяки цьому філософія економіки здатна розкривати багатшу за змістом і сутніс­тю економічну реальність. Філософський підхід дає змогу розглядати економіку як складну, відкриту, нелінійну сис­тему з її незворотністю, можливістю виникнення нових зв'язків і відношень, з'ясувати місце і роль поодиноких людських зусиль у цій системі, які за певних станів соці­ального середовища можуть суттєво впливати на макросо-ціальні процеси.

Визначаючи суспільну взаємообумовленість різних ти­пів розподілу і кооперування людської діяльності, перспе­ктиви її змін, філософія економіки вирішує методологіч­не і світоглядне завдання. Вона не лише задає систему координат, а й продукує найскладніші фрагменти загальної картини економічної реальності, виявляє необхідні орієн­тири, завдяки яким людська особистість здійснює перспек­тивне моделювання власної життєвої поведінки, створює необхідні й різноманітні умови для свого існування і роз­витку.

Факт економічної діяльності у філософській інтерпре­тації осмислюється у всій його глибині, позбавляється чи­сто об'єктивного сенсу і розкривається у сфері духу. Ду­ховна сфера господарювання охоплює настрої, переживан­ня, оцінки, світовідчуття, світорозуміння, світоусвідомлення,

філософія економіки

з чого й започатковуються філософська інтерпретація, осми­слення, світоглядне обґрунтування економічних проблем. Сукупно вони формують так звану філософію господарю­вання, в якій економіка постає в універсальній, всезагальній формі, як така, що ввібрала в себе весь світ. Тотожна дійс­ність економіки є найповнішою формою економіки, яку здатна осягнути тільки філософія економіки. Розкриваю­чи універсальність економіки, її всезагальну форму через її буття у світі й нескінченність її зв'язків із ним, філосо­фія економіки не механічно переносить філософські по­няття, категорії на сферу господарювання чи результати економічних моніторингів на інші сфери суспільного життя, а всебічно враховує сферу і специфіку власного функціо­нування.

Водночас філософія економіки дає філософське розумін­ня змісту багатьох основних економічних категорій («еко­номіка», «господарство», «виробництво», «праця», «гроші», «економічна людина», «свобода», «потреба» та ін.), які за своєю суттю і значенням виходять за сферу економіки. Пізнання їх змісту забезпечує формування загальних уяв­лень про природу господарської діяльності, окреслює її місце і роль у духовному бутті, моралі, життєвому світі людини, тобто сприяє осягненню людиновимірної сутності економіки.

Зміст та еволюція поняття «економіка»

Термін «економіка» функціонує у двох значеннях: 1) го­сподарство, сукупність засобів, об'єктів, процесів, які люди використовують для задоволення своїх потреб шляхом створення необхідних благ, умов і засобів існування за до­помогою праці; 2) наука про господарство та засоби його ведення, про відносини між людьми в процесі виробництва і споживання, обміну товарами і послугами. Походить він від грецького слова «ойкономія» (оселя, закон), що позна­чало правила ведення домашнього господарства, зокрема вміння глави сім'ї управляти дружиною, дітьми, рабами, власністю.

Найповніше виклав основні принципи ойкономії Аріс-тотель, вперше дослідивши такі явища, як розподіл праці, обмін, гроші, вартість тощо. Його концепція на тривалий час визначила характер економічного знання. Він відсто­ював ідею самодостатності (натуральності) господарства, але тільки в системі, об'єднанні домогосподарств-полісів

Філософія і суспільство

як аналога космосу, що вміщує в собі все суще. Поліс як гармонійне об'єднання домогосподарств в його вченні по­стає не лише основним економічним чинником, ай засот бом забезпечення морального вдосконалення, еамореаяіза-ції його громадян. Таке господарство він.називав природ­ним. Водночас Арістотель зауважив і факт виробництва продукції для обміну (ринку), що, на його:думку, є непри­родним, оскільки ринкові форми спрямовані не на самоза­безпечення і задоволення природних потреб,:а на мінову вартість і нагромадження грошей. А це розпалює бажання, пристрасті людей, спричинює руйнацію основного принци­пу життєдіяльності (помірності, міри), робить людей нена­ситними, оскільки обсяги грошового багатства, на відмін­ну від володіння необхідними для життя продуктами і не мають природної межі зростання. Форму економічної ді­яльності, спрямовану на нагромадження грошей, Арісто­тель називав «хрематистикою», яка, за його переконан­нями, спричинює порушення гармонійності відносин у си­стемі домогосподарство — поліс — космос.

Ідея самодостатності господарства, розумної міри у праг­ненні до матеріального благополуччя домінувала у свідо­мості людей докапіталістичного суспільства. З розвитком капіталістичних форм господарювання сформувався новий тип економічного мислення, для якого гроші є головним інструментом уявлення й аналізу багатства, а сам колово­рот багатства обумовлюється припливами і відпливами гро­шей. На арену суспільного буття виходить перша наукова форма економічного знання — політична економія.

Політична економія — економічне вчення про закономірності виробництва, розподілу й обміну матеріальних життєвих благусуспіль-стві на різних етапах його історичного розвитку.

Засновником політичної економії є британський уче­ний Адам Сміт (1723 — 1790), який акцентував увагу на тому, що багатство — це не гроші чи золото, а продукт праці, найважливіший феномен господарського життя і фа­ктор господарської діяльності. Політекономія надала пра­ці особливого значення й статусу, і в цьому її величезна заслуга.

Головними мотивами економічної діяльності людей, за А. Смітом, є потреби та обмін продуктами для їх задово­лення. В актах обміну виявляється принципово відмінна за своєю природою від потреб міра, що визначає рівноцін­ність і відмінність речей. Ця міра є об'єктивною, не зале­жить від настроїв, бажань людей: нею є час їхнього життя і

філософія економіки

час їхнБої'праці. Колбобіг товарів, грошей, багатств, стверджу­вав Сміт, відбувається завдяки вкладеній'у товари працЬ і на Поставлена'А. Смітом на наукову основу політеконо­мія вивела економічну науку на новий якісний рівень. Але наприкінці XIX ст. проявились деякі її вади, суперечності, які унеможливили вирішення актуальних для того часу економічних проблем. Зокрема,- за допомогою трудової те­орії вартості, яка була покладена в основу політекономії⁵, не вдалося пояснити природу економіки, її історичний,роз­виток, а також особливості економічного процесу/ 'У пошу­ках нових теоретичних підходів.до "вирішення шазрілих проблем економічна ^;наука наприкінці- XIX стл суттєво змінила свій предмет і свою назву. Термін «політична еко­номія» поступився поняттю «економіка» '•, або «економіко».

Економіко — аналітичне вчення з проблем ефективного викорис­тання обмежених виробничих ресурсів (праця, капітал, земля, гро­ші, підприємницькі здібності, знання), управління ними з метою ви­робництва товарів і послуг, досягнення максимального задоволен­ня зростаючих матеріальних потреб людей.

Економікс повністю відкидає властиву для політичної економії соціально-моральну складову, натомість проду­кує своєрідний математизований міф про оптимізаційний пошук максимального продуктивного ефекту за обмеже­них продуктивних ресурсів, ^орієнтованість на облік не­ухильно зростаючих потреб населення. Вона налаштовує думати лише про раціоналізацію щоденних управлінсь­ких і самоуправлінських дій споживачів, виробників і будь-яких інших агентів,' які ухвалюють економічні рі­шення. Тобто, на відміну від політичної економії, для якої домінуючими є «праця» і «капітал»,«кономікс репрезен­тує нову економічну реальність•— суб'єкта, який ухвалює господарські рішення. • д с.ні >

- З точки зору нової економічної теорії, основною метою виробництва й обміну є одержання максимального'прибут­ку, найповніше задоволення всезростаючих потреб людей. Цю мотивацію уточнює дія закону, згідно з яким одержане індивідом від одиниці блага задоволення зменшується із зростанням кількості цих одиниць, що перебувають у його розпорядженні. Це означає, що всі потреби^мають тенден­цію до насичення'. Застосування закону спадання, (змен­шення) корисності дало змогу теоретикам економіко удо­сконалити аналітичний апарат аналізу поведінки еконо­мічного суб'єкта-. Оскільки корисна віддача від кожної наступної одиниці блага знижується, а труднощі, пов'яза-

Філософія і суспільство

ні з її добуванням, зростають (витрати праці у процесі виробництва, інших благ у процесі обміну тощо), неод­мінно має наступити час, коли подальше примноження благ спричинить не зростання, а зниження задоволення. Така ситуація може бути описана за допомогою матема­тичних засобів, причому можливе визначення точки мак-симізації корисності, до якої має прагнути економічний суб'єкт.

Деякі дослідники вказують на певну обмеженість новіт­ньої теоретичної економії, звертаючи увагу на її розчле­нованість на окремі «сегменти», «зони», що породжує різ­номанітні суперечності пізнання. Захоплення поверхне­вими взаємозв'язками і відношеннями, недооцінка глибинних сутнісних сфер економічного буття, унеможлив­лює, на їх погляд, бачення реальної цілісної економічної системи, а надмірна глобально-математична інтерпретація об'єкта пізнання відводить погляд від його економічної природи, спричинює сприйняття його як віртуальної реаль­ності, що пов'язано з ризиками отримання неправильного результату.

Загалом, зміна форм економічного знання від учення про самодостатність об'єднання домогосподарств (полісів) до теорії раціональної поведінки в ринковому середови­щі безпосередньо пов'язана зі зміною домінуючих типів господарської діяльності на різних етапах суспільного роз­витку.

Поиск по сайту: