Феноменологія

Розвиваючи суб'єктивістські традиції в нових історич­них умовах, феноменологія заявила про себе однією з найунікальніших течій у філософії XX ст., яка на основі виробленого нею оригінального методу аналізу свідомості намагалась розв'язати основні філософські проблеми бут­тя і пізнання. Раніше пояснити світ за допомогою аналізу структур свідомості намагались Декарт, Юм, Кант.

Феноменологія (грец. ргіаіпотепоп — той, що з'явився) — суб'єк­тивно-ідеалістична течія, яка зводить все суще до феноменів (явищ свідомості, даних з очевидністю) і описує їх за допомогою інтуїції.

Творцем і відомим представником феноменології був німецький мислитель Едмун Гуссерль (1859—1938).

У побутовій мові слово «феномен» вживається в значен­ні неповторного, незвичного явища, досягнення людини. У філософії феномен має дещо інше значення, яке можна з'я­сувати лише через співвідношення феномена з явищем. Яви­ще є виявом чогось, що відмінне від нього. Так, за грою кольорів при заході сонця фізик бачить певне заломлення променів у атмосфері. Він за явищем (грою кольорів) шу­кає сутність (закони заломлення світла). На відміну від фі­зика, художник та пересічна людина сприймають цю гру кольорів як самоданність, вони не роздвоюють його на яви­ще і сутність. Ця гра кольорів і є для них феноменом. Фено­мен — те, що дано в сприйманні і не більше. Для Гуссерля феномен — безпосередня даність, те, що дано з очевидністю. Якщо людині, наприклад, хтось розповідає про слонів у Аф­риці, то феноменом для неї є не слони, а мова, жести, інтона­ція розповідача, те, що дано з очевидністю.

Гуссерль висунув ідею розбудови філософії як строгої науки. На його думку, вимозі строгої науки не відповідає ні натуралізм (так він називає позитивістський напрям), ні історизм (філософія життя). Перший виходить з наївної ві­ри в існування світу, а це, на його думку, некритична позиція: строга філософія нічого не бере на віру, вона якраз і повинна обґрунтувати існування світу. Історизм же зводить філосо­фію до історичних форм, яких набувала філософія певної епохи. Якщо кожна епоха має свою філософію, то цим та­кож підривається ідея філософії як строгої науки.

Якщо філософія прагне бути строгою наукою, то вона повинна виходити з аналізу феноменів, з того, що дано з первинною очевидністю. А ними, на думку Гуссерля, є ак­ти свідомості. Традиція вважати очевидним саме акти сві­домості започаткована Декартом, який вважав, що в істин­ності предмета свідомості можна сумніватись (переконан­ня людини, що вона сприймає дерево, може бути хибним), але акт свідомості (саме сприймання) дається їй з очевид­ністю, він не підлягає сумніву.

У буденному житті і науковому пізнанні людина при­ймає існування світу як щось само собою зрозуміле. Таке прийняття світу Гуссерль називає природною настано­вою. Однак така настанова є, на його думку, наївною, не­критичною, оскільки вона не піддана сумніву і не з'ясо­вано її походження. Ця настанова на світ приховує від людини акти її свідомості, яка постійно функціонує в кон­такті зі світом.

Для того щоб повернути погляд від світу до свідомості, Гуссерль запропонував методологічну процедуру, назвав­ши її феноменологічною редукцією. Суть цієї редукції по­лягає в тому, що я «беру в дужки» віру в існування світу, припиняю дію тези про існування світу. Це не означає, що я заперечую існування світу чи сумніваюся в ньому. Про­сто я не беру до уваги це питання; повертаю погляд від світу до актів свідомості, в яких він дається. Мета цієї редукції полягає в тому, щоб відкрити діяльність свідомості, яка ано­німно супроводжує моє життя в світі. Іншими словами, фено­менологія зміщує увагу, наприклад, від дерева, яке я сприй­маю, до самого акту сприймання. Але якщо «береться в дуж­ки» існування світу, то під редукцію потрапляють і науки про світ (фізика, хімія та ін.), і людина як реальна істота з її реальною, тобто емпіричною (фактичною) свідомістю. Що ж тоді залишиться? На думку Гуссерля, внаслідок такої процедури відкривається сфера трансцендентальної сві­домості.

Історичні типи філософії

Як і в філософії Канта, у феноменології поняття трансцендентальний означає «не емпіричний», не індивіду­ально-психологічний. Трансцендентальна свідомість — не фактична свідомість конкретного індивіда, яку вивчають у психології, а свідомість як така, свідомість як сукупність певних правил функціонування, притаманних будь-якій конкретній свідомості. Вивчення трансцендентальної сві­домості і є, на думку Гуссерля, завданням феноменології.

Методом вивчення свідомості є інтуїція. В сприйман­ні даються факти, в інтуїції — сутності (ейдоси), тобто не одиничне, а загальне. Сам процес інтуїції Гуссерль так описує: якщо людині, наприклад, потрібно отримати ейдос сприймання (тобто, осягнути сутність сприймання, визна­чити його суттєві риси), то слід відштовхуватись від фак­тичного акту сприймання (скажімо, сприймання дерева) і далі в фантазії довільно варіювати його (уявляти сприй­мання різних предметів з різних позицій), стежачи за тим, що є незмінним у всіх цих варіаціях. Як би довільно не змінювати сприймання, йому завжди притаманна трива­лість (часовість) і спрямованість на просторовий предмет; неможливо сприйняти непросторовий предмет. Ці особли­вості — тривалість процесу сприймання та просторовість його об'єкта — і є ейдосом сприймання.

Ейдоси (сутності) у Гуссерля первинні стосовно фактів, вони апріорні, незалежні від фактів. У цьому феноменоло­гія близька до платонізму, у якому також ідеї, сутності передують реальним речам і роблять самі речі можливи­ми. Подібно до цього, у Гуссерля відкриті в інтуїції ейде­тичні (загальні) структури свідомості є передумовою функ­ціонування реальної свідомості. Ейдос сприймання є, на­приклад, передумовою фактичних актів сприймання. Отже, Гуссерль приєднується до раціоналістичної традиції, згід­но з якою закономірності процесу пізнання слід шукати в структурах свідомості (розумі), а не у сфері фактів. За до­помогою феноменологічної редукції та інтуїції він прагне розкрити апріорні структури свідомості, тобто структури, які завжди притаманні свідомості й завдяки яким вона реально функціонує.

Аналіз актів свідомості свідчить, що їм, на думку Гус­серля, властива інтенціональність — націленість, спря­мованість на предмет. Так, сприймання завжди є сприй­манням якогось предмета (дерева, будинку, людини). Уяв­лення, бажання, ненависть, оцінювання тощо мають свої предмети. Іншими словами, структура акту свідомості пе­редбачає предмет, причому цей предмет не входить в акт

Сучасна світова філософія

свідомості як його частина. Дерево, яке людина сприймає, не є частиною акту її сприймання, так само як і число, яке вона мислить, не є частиною акту мислення. Інтенціональ­ність означає націленість, спрямованість свідомості на пред­мет, «виходження» свідомості до предмета.

Ідея інтенціональності свідомості була впроваджена у філософію вчителем Гуссерля, німецьким філософом Францом Брентано (1838—1917), який, однак, обмежився трактуванням інтенціональності як націленості свідомос­ті на предмет. Гуссерль же значно розширив це поняття, надав йому значення «конституювання предмета (сущо­го)». На його думку, певні типи актів свідомості (сприй­мання, уявлення, оцінювання та ін.) спрямовані на певний вид предметів. У сприйманні даються просторові речі, у мисленні — ідеальні предмети, у вірі — цінності, у фанта­зії — казкові витвори тощо. Кожному типові актів свідо­мості притаманні свої «правила» (апріорні схеми), за яки­ми даються (тобто конституюються) саме їх предмети. Ана­ліз відношення відповідності (кореляції) певних актів свідомості і типів сущого, яке в них дається, Гуссерль на­звав інтенціональним аналізом.

Особливе місце у феноменології посідає інтенціональ-ний аналіз сприймання, оскільки з нього виходять всі ін­ші акти свідомості. Сприймання відбувається за внутріш­ньо притаманними йому правилами (апріорними схема­ми), які можна виявити тільки при аналізі фактичного сприймання. Будь-яке сприймання передбачає просторо­вий предмет, який можна визначити як субстрат і якості, тобто як сукупність (єдність) якостей. Отже, сприйманню людиною предмета задана схема «субстрат і якості», вона апріорі визначає предмет сприймання як єдність якостей. Далі предмет дається у відношенні до інших предметів, тобто задається схема «субстрат і відношення». Першу «схе­му» Гуссерль називає внутрішнім, другу — зовнішнім го­ризонтом сприймання. Скажімо, дерево як суще дано в горизонталі інших сущих (дерев, будинків та ін.). Загаль­ний зовнішній горизонт, в якому дане суше — це світ.

Світ є передумовою, загальною «схемою» сприймання будь-якого предмета (сущого). Суще сприймається тільки в світі. Причому світ у Гуссерля — не сукупність сущого, не щось об'єктивне, а просторовий горизонт сприймання всього сущого зумовлений місцем свідомості, перспективою, в якій даються предмети.

Крім просторового, Гуссерль вводить часовий горизонт. Будь-який акт свідомості ґрунтується на попередніх ак-

Історичні типи філософії

тах, визначається ними, тобто перебуває у «живому» зв'яз­ку з попереднім досвідом і передбачає (визначає) наступ­ні акти свідомості. Іншими словами, свідомість будується на основі живого зв'язку минулого, сучасного і майбутньо­го. І кожне сприймання відбувається в часовому горизон­ті. Тому будь-яке суще дане, з одного боку, в «просторово­му» світі (зумовлено позицією свідомості в бутті), з іншо­го —-в часовому горизонті (в горизонті внутрішнього досвіду свідомості).

Свідомість у феноменології не є чимось сущим (не має характеристик предметного утворення), вона не є субстанці­єю, як вважали Декарт і Гегель. Вона завжди спрямована на світ, існує в світі, в конкретній ситуації, обмежена своїм місцем у світі і своїм часовим досвідом. Свідомість має певні онтологічні параметри, її можна визначити як пев­ний вид буття, що характеризується місцем (центром, з якого твориться світ) і часом.

Таке розуміння суб'єкта (свідомості) Гуссерлем доко­рінно відрізняється від концепції попередньої класичної філософії, в якій трансцендентальний суб'єкт вважався аб­солютним, тобто не мав онтологічних параметрів, причет­ності до буття, був позбавлений конкретних буттєвих ви­мірів. «Класична філософія виходить з необхідності пояс­нення світу з позиції певного «абсолютного» спостерігача, що перебуває поза світом. Цей гносеологічний суб'єкт кла­сичної філософії (і науки) не залежить ні від яких часо­вих і просторових змін... Для Гуссерля мислення завжди відбувається в певному місці і на основі попереднього до­свіду свідомості»¹. Отже, свідомість у Гуссерля завжди спря­мована на предмети (інтенціональна).

Зміни у філософському розумінні відношення людини і світу, зафіксовані феноменологією, є паралельними змі­нам позицій суб'єкта в мистецтві, навіть у науці, які відбу­лись наприкінці XIX — на початку XX ст. Художник, пи­сьменник класичного періоду, зображуючи світ, прагнули до об'єктивності, намагалися винести суб'єкта-творця за межі твору. Так, в класичному романі можна прочитати щось на зразок: «Була весна, цвіли квіти, співали птахи, але герой цього не помічав». То хто ж це бачив: Бог, автор чи хтось анонімний, хто передав свої враження? Передба­чалось, що такий стан речей існував незалежно від того,

¹ Рубенис А. А. Телеологизм гуссерлевской концепции сознания // Проблема сознания в современной западной философии. — М., 1989. — С. 100.

Сучасна світова філософія

сприймав його хто чи ні. Сучасний роман визнає тільки «живе свідчення» (той, хто пережив, ділиться своїми вра­женнями), а не «об'єктивні» запахи і кольори.

Теорія відносності засвідчила, що окремі її положен­ня мають сенс також тільки в перспективі домислення су­б'єкта до реальності. Так, одночасність подій (наприклад, вибух зірок у Космосі) має сенс тільки з огляду на спосте­рігача (визначається місцем його перебування). Без цього вона позбавлена сенсу, тобто не має об'єктивного значення.

Усе це дає підстави для тверджень, що в культурі (філо­софії, мистецтві, науці) відбулось певне зміщення у розу­мінні відношення людини і світу. На зміну суб'єктно-об'єктного протистояння приходить буттєва позиція лю­дини в світі, яка стала домінуючою в екзистенціалізмі.

Концепція «трансцендентальної свідомості» Канта є су­б'єктивною, але вона не замикається на окремому суб'єкті (не є соліпсизмом). Згідно з Кантом, кожна свідомість тво­рить світ за однаковими правилами і світ усім даний одна­ково.У Гуссерля ситуація принципово відмінна. Свідомість у нього хоча є трансцендентальною (тобто передбачає всеза-гальні правила творення), але вона вписана в конкретне буття (в просторовий і часовий горизонт). І тому створений нею світ є її суб'єктивним світом і не більше. Отже, свідо­мість виявилась замкненою в нею створенім світі. Кожна свідомість має свій світ. Це позиція соліпсизму. Гуссерль, вслід за Лейбніцом, називає таку свідомість монадою. Але соліпсизм не влаштовував філософа, оскільки феноменоло­гія претендувала на істину для всіх.

Для подолання соліпсизму, який виявився в тому, що Я замкнуте в створеному ним світі, Гуссерль створив кон­цепцію інтерсуб'єктивності. Сутність цієї концепції по­лягає в конституюванні «іншого Я» (аііег Е§о). Знаючи себе і свою ситуацію в бутті, Я конституюю (тобто за ана­логією із собою стверджую) існування іншої свідомості, іншого Я. Світ, створений нами двома, будується на на­шій перспективі в бутті, це наш інтерсуб'єктивний світ. Якщо ж певна нація чи культура розбудовує свій світ, то його Гуссерль називає «життєвим світом».

В останніх працях Гуссерль зробив спробу застосувати свою феноменологічну концепцію до подолання європейсь­кої кризи, про яку говорили всі філософи, починаючи з Ніц-ше. На відміну від інших мислителів, він вбачав причину кризи в натуралістичній (об'єктивістській, спрямованій на факти) особливості європейської науки. «Фактичні науки продукують фактичних людей (тобто людей, позбавлених

Історичні типи філософії

внутрішнього духовного світу. — Авт.)... В життєвій скру­ті цій науці нема нам що сказати», — пише він. Фактична об'єктивістська наука зумовила втрату довір'я до розуму і, врешті-решт, втрату сенсу життя.

Гуссерль вважав, що європейці прониклись оманливим довір'ям до натуралістичної науки і почали вважати світ, яким він постає в науці, справжнім світом. Насправді світ науки — це штучно витворений світ ідеальностей. З нього вилучена людина як суб'єкт. Початок такій науці поклав Галілей, який запровадив виключення суб'єктивних якос­тей і математизацію сущого. І філософія, яка повинна була турбуватись про сенс життя, йдучи за наукою, прониклась оманливим натуралістичним світоглядом.

Насправді конкретна людина живе не в світі, сконстру­йованому наукою, а в «життєвому світі», тобто у створеному культурою світі (європейський, китайський, індійський та інші «життєві світи»). «Життєвий світ» — це практичний світ нашого життя, речі в якому дані нам з очевидністю. Він є справжнім світом, саме він повинен хвилювати мислителів, а не штучний світ науки. Наука є лише штучним інструмен­том для успішної діяльності в цьому світі.

У концепції «життєвого світу» Гуссерль в руслі ідей фі­лософії життя (Ніцше, Бергсон) стверджує первинність жит­тя щодо науки. Однак він не переходить на позицію ірра­ціоналізму, характерну для цих мислителів. Він вірить, що на основі феноменологічного дослідження «життєвого сві­ту» можна створити універсальну філософію, яка відновить довір'я до розуму, притаманне філософії, починаючи із Дав­ньої Греції. У такий спосіб, на його думку, може бути подола­на криза європейського буття. Подолання кризи ним мис-лилося через здійснення нового проекту філософії.

Феноменологію Гуссерля іноді називають філософією для філософів, а самого Гуссерля вважають Кантом XX ст. І для цього є певні підстави: феноменологія розробила оригінальну методологію дослідження свідомості, яка спра­вила величезний вплив на подальший розвиток філосо­фії. На засадах феноменології ґрунтується, зокрема, екзи­стенціалізм. Вона дала поштовх для розвитку філософсь­кої антропології, аксіології та інших філософських дисциплін. Творчість таких мислителів XX ст., як М. Ше-лер, М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр, М. Мерло-Понті була б не­можливою без ідей, заданих феноменологією.

На відміну від попередньої філософії, яка вивчала тіль­ки об'єктивну свідомість (свідомість, якою вона закарбу­валась у формах науки, культури -- Кант і Гегель), Гус-

Сучасна світова філософія

серль розробив філософську методологію аналізу живої, діючої свідомості, подолавши об'єктивізм, за який так гостро Керкегор критикував усю попередню філософію.

Феноменологія аналізує не тільки пізнавальні, раціо­нальні акти свідомості, чим обмежувалась попередня фі­лософія, а весь спектр свідомості -- акти віри, містичні акти та ін. Філософія завдяки феноменології значно роз­ширила предметну сферу свого дослідження (Джеме, як відомо, також розширив сферу досвіду, але він не виро­бив відповідної методології).

У філософській традиції феноменологія посідає особли­ве місце. З одного боку, Гуссерль тяжіє до класичного раціо­налізму (Декарт, Кант), з іншого — на основі свого методу досліджує феномени, які виходять за межі раціоналізму, і закладає основу некласичної ірраціоналістичної традиції.

Поиск по сайту: