Свідомість в контексті відношень людини до світу і до власного тіла

Людина, на відміну від тварини, досягає своїх цілей за допомогою знарядь праці. А це означає, що вона знає вла­стивості речей (наприклад, що камінь твердіший від дере­ва). При цьому її знання стосуються не лише речей, вико­ристання яких засноване на задоволенні біологічних по­треб. Опосередковано, через залучення до праці, вона знає всі речі. Тварини також можуть використовувати речі як знаряддя, але таке використання зумовлене задоволенням безпосередніх біологічних потреб. Завдяки праці речі у людини відокремлюються від потреб і існують об'єктивно самостійно. Людина формує здатність уявляти речі самі по собі, незалежно від власних біологічних потреб.

Таким чином, свідоме відношення людини до світу (умовно — «технологічний вимір» свідомості) виявля­ється як вміння оперувати речами, або як об'єктивне знан­ня речей. Розглянемо найпростіший акт свідомості - сприймання. Я, наприклад, щось сприйняв і визначив цей чуттєвий образ як «дерево» (тобто підвів його під понят­тя «дерева»). А поняття «дерева» у мене змістовно по­в'язане з такими поняттями, як «будівельний матеріал», «горюча речовина» та ін. Отже, поняття задає схему мож­ливих дій із предметом, яку я засвоїв у процесі вихован­ня. Таким чином, моє свідоме сприймання дерева полягає у включенні його до контексту технологічної (естетич­ної, екологічної тощо) культури, засвоєної мною. В осно­ву цього сприймання покладено не біологічні потреби, а форми культури.

Другий вимір свідомості (умовно — «соціальний») є ви­яв свідомості у ставлені людини до інших людей. На від­міну від тваринного світу, в якому панує право сильного, людські відносини регулюються певними нормами — мо­ральними, правовими, релігійними, політичними тощо. Тут свідомість постає як вольовий вчинок, здійснений особою на основі знання норм. А воля, згідно з Кантом, діє автоном­но. Це означає, наприклад, що моральним є вчинок, який людина вільно обрала сама, а не здійснила за зовнішнім примусом. Бути свідомим у «соціальному вимірі» означає

Свідомість

знати соціальні норми (знати, як буде оцінено її вчинок) і обирати між різними варіантами дій. Я, наприклад, хочу мати певну річ, знаю способи, якими можна заволодіти нею (купити, випросити, вкрасти), знаю суспільні оцінки кож­ного з цих способів і добровільно обираю між ними. Свідо­мість саме й полягає у знанні, вільному виборі та усвідом­ленні відповідальності за вибір. У відносинах між людьми свідомість можна визначити насамперед як відповідаль­ність (перед іншою людиною, суспільством, державою). Ни­зький рівень свідомості (моральної, правової, політичної) громадян означає низький рівень відповідальності. Звідси випливає, що людина, яка через психічне захворювання не несе відповідальності за власні вчинки, не є підсудною. У неї відсутній «соціальний вимір» свідомості, що, до речі, може не позначитися на «технологічному вимірі» свідо­мості такої особи.

У «соціальному вимірі» свідомості дещо осібним є від­ношення людини до самої себе. Свідомість виявляє (репре­зентує) себе не лише у ставленні людини до інших людей, а й у її ставленні до самої себе. На відміну від тварини, в якої психіка органічно поєднана з тілом, у людини «Я» (свідомість) дистанціюється від тіла. «Я» усвідомлюю своє тіло як щось відмінне від моєї свідомості, усвідомлюю йо­го біологічні потреби. При цьому «Я» не зливаюся з тілом, а ніби перебуваю «поруч» з ним. Це дає мені змогу контро­лювати свої біологічні потреби, задовольняти їх у межах культурних норм. Зокрема, у певних межах «Я» можу та­мувати голод, не спати. За нормального стану «Я» паную над тілом (контролюю його потреби і спосіб їх задоволен­ня). За ненормальної ситуації (алкогольна, наркотична за­лежність, деякі стани психіки — настрої, паніка) тіло па­нує над свідомістю. Так, за алкогольної та наркотичної за­лежності дистанція між свідомістю і тілом «зменшується», свідомість поступово втрачає свою автономію (свободу) й перетворюється на додаток до тіла, внаслідок чого людина деградує до тваринного буття.

Таким чином, свідоме відношення людини до світу, до інших людей і до самої себе — це відношення, опосеред­коване формами культури. Схематично свідомість можна подати як відношення:

(Я) => {знання, норми культури} =» (світ, інші люди, власне тіло)

Дещо інший вигляд має свідомість у рефлексії (внутріш­ньому спостереженні). Найдетальніше в цьому аспекті її

Філософське розуміння світу

розглянуто у феноменології Гуссерля. Для мене моя свідо­мість постає як потік переживань: я щось сприйняв, при­гадав, захотів тощо. Цей потік розташовується в певній послідовності завдяки усвідомленню мною часу: я усвідом­люю, що це переживання було раніше, а те — пізніше. Од­нак свідомість є щось більше, ніж зафіксовані в часовій послідовності переживання (акти свідомості). Існує щось, що надає єдності моїм переживанням, що дає змогу подати свідомість як певну органічну духовну єдність, як духовну монаду. Феноменологія виділяє два полюси, які «стягують» мої переживання, надають їм єдності. Це «Я» і світ. Ко­жен акт свідомості має форму: я сприймаю (пригадую та ін.) щось, що знаходиться у світі.

Єдності моїм переживанням надає те, що це мої пере­живання, що це я переживав. Моє «Я» присутнє в кожно­му переживанні й «стягує» їх у щось єдине. Якби не було цього центру об'єднання, переживання існували б осібно, кожне само по собі. Про важливу функцію «Я» в упоряд­куванні переживань свідчать деякі психічні захворюван­ня, за яких хвора людина приписує свої переживання ін­шій, а переживання інших людей вважає власними.

Важливою рисою діяльності «Я» є свобода. Мої пере­живання не запрограмовані ні зовнішнім світом, ні моїм тілом. Я сам довільно визначаю: мислити мені, фантазу­вати, сприймати чи пригадувати. На свободі свідомості особ­ливо акцентують екзистенціалісти, зокрема Сартр.

Іншим центром об'єднання переживань є світ. Кожен акт свідомості спрямований на певний предмет. Не існує безпредметного акту свідомості (переживання): я думаю про щось, люблю щось, хочу чогось, сприймаю щось та ін. При цьому кожен предмет даний мені в горизонті (кон­тексті) світу. Світ як анонімний горизонт властивий кож­ному предмету свідомості. Цей світ Гуссерль називає ще «життєвим світом», тобто світом, сформованим певною культурою. Таким чином, моє сприймання (пригадування, бажання) стосується предмета, який дається мені в гори­зонті культури. На підставі цього аналізу можна зробити висновок, що «Я» і світ культури («життєвий світ») утво­рюють два важливі полюси свідомості. Свідомість постає як діяльність «Я» в горизонті (тобто способі, формі) куль­тури. Отже, із внутрішнього аналізу свідомості випливає такий же висновок, як і з зовнішнього.

З огляду на те, що свідомість є взаємодією двох полю­сів — «Я» і культури, стає зрозумілою природа індивіду­алістичних та колективістських концепцій свідомості.

Свідомість

Концепції, які акцентують на «Я», на свободі його діяль­ності, схиляються до індивідуалістичних (лібералістських у політичній ідеології) концепцій. Ті, що розглядають «Я» як робота, якому культура задає програму, тяжіють до про­тилежного погляду, а в політиці — до тоталітарної ідео­логії.

Постає питання: яка з цих концепцій є істинною? Прин­ципової відповіді на нього не існує. Свідомість не можна розглядати як предмет, що функціонує незалежно від його визначення. Якщо європейці визначили себе вільними гро­мадянами, зробили свободу абсолютною цінністю, то для них у функціонуванні свідомості «Я» є визначальним. І, звісно, для них концепція Гегеля і Маркса є неістинною. Там, де домінує ціле, світ культури над «Я», колективістсь­ка модель є істинною. Коли йдеться про свідомість, то пи­тання про істинність чи неістинність певної концепції пе­реростає в проблему вибору певного типу свідомості. Перед українцями, зокрема, стоїть проблема вибору європейсько­го чи азійського типу свідомості. Для європейського вибо­ру необхідно відповідним чином визначити нашу свідо­мість.

Поиск по сайту: