IV. Проблема соціальної справедливості і соціальних гарантій

При аналізі поняття соціальної політики варто зупинитися на характеристиці її принципів. До них можна віднести такі принципи:

1) Комплексність і цілісність. При розробці соціальної політики потрібно займатися не тільки вже виявленими потребами, але і з метою прискорення соціального розвитку необхідно піклуватися про потреби, що знаходяться в схованому стані, виявляючи їх. Це необхідно тому, що потреби формуються динамічно й увесь час ростуть. Причому, варто орієнтуватися на зростання потреб не тільки в своїй, але й в сусідніх країнах теж. Таким чином, оскільки відбувається постійний процес перетворення схованих потреб у реальні, при розробці соціальної політики треба виходити не стільки зі статичного стану потреб у даний момент, скільки з передбачуваного їхнього обсягу і бажаного ступеня їхнього задоволення наприкінці передбачуваного терміну.

2) Принцип соціальної справедливості, що одночасно можна розглядати і як мету і як засіб соціальної політики. Причому, його ні в якому разі не можна ототожнювати з рівністю. (Ще Платон і Аристотель вважали справедливим саме нерівність, оскільки люди відрізняються між собою саме соціальною нерівністю, яка виступає як об'єктивна, справедлива характеристика соціальних відносин).

Соціальну справедливість необхідно розглядати також як категорію суспільної свідомості. Тут мається на увазі та обставина, що розуміння соціальної справедливості включає і соціально-моральну оцінку індивідами, соціальними групами ступеня відповідності (чи невідповідності) їхньої ролі, внеску в розвиток суспільства тому, яке становище вони займають у цьому суспільстві, які мають доходи, права і тощо.

Отже, соціальна справедливість - один з найважливіших видів соціальних відносин, що встановлюють ту міру нерівності і рівності в суспільстві, яка відповідає, з одного боку, справедливому (тобто обумовленому трудовим чи іншим внеском) розподілу доходів і інших засобів стимулювання індивідів, соціальних груп за результатами їхньої діяльності і, з іншого боку, – прийнятим у суспільстві соціально - економічним, політичним і іншим цінностям, ідеалам.

Виходячи з цього, принцип "від кожного по здібностях, кожному по праці" - основний для визначення соціальної справедливості. Якщо добробут одного вище добробуту іншого і є результатом таланта, плідної праці - це справедливо. «Зрівняльність» - вища несправедливість, яка нанесла багато шкоди нашому суспільству за роки соціалізму.

Основні категорії, які використовують для трактування соціальної справедливості –«соціальні гарантії» і «соціальний захист».

Соціальні гарантії - це система соціальних, економічних і правових засобів, що забезпечують гарантованістю найважливіших умов життєдіяльності людей, реалізацію їхніх інтересів.

Обсяг і інтенсивність реалізації соціальних гарантій залежить від:

1) наявності в суспільстві відповідних товарів і послуг, покликаних задовольняти відповідні потреби;

2) від специфіки соціальної політики, прийнятих в суспільстві критеріїв соціальної справедливості (наприклад, в ринковому суспільстві практично неможливо забезпечити усім право на працю).

Соціальний захист (для нашої держави) - система мір, що забезпечує в умовах переходу до ринку достатній, а в рамках ринкової економіки гідний рівень життя населення.

Варто враховувати, що поняття соціальної справедливості в принципі відносно. Протягом людської історії панували різні погляди на рішення проблеми справедливості.

І сьогодні серед представників різних соціальних груп (робітників, учителів, підприємців і ін.), чи різних політичних партій (комуністів, соціалістів, демократів і тощо) панують зовсім різні уявлення про те, що є справедливим, а що ні.

Соціальна політика реалізується в чотирьох основних типах:

- консервативному;

- ліберальному;

- соціалістичному;

- соціал-демократичному.

I. Основні риси соціальної політики консервативного типу:

- ліквідація чи зменшення ролі держави в регулюванні економічної і соціальної сфери;

- скорочення соціальних програм;

- заохочення діяльності недержавних організацій соціального забезпечення і захисту (фонди, страхові компанії і тощо.)

II. Основні риси соціальної політики ліберального типу:

- помірне втручання держави в соціальну сферу;

- регулювання споживчого попиту;

- розширення сфери дії трудового права;

- розширення системи соціального страхування;

- регулювання ринку праці;

- активна і динамічна політика доходів.

III. Основні риси соціальної політики соціалістичного типу:

- монополія держави в реалізації соціальної політики і соціальної захищеності (звідси і проблеми, тому що держава просто не в змозі все охопити).

IV. Основні риси соціальної політики соціал-демократичного типу:

- дуже близький до політики лібералів. Різниця полягає лише у визначенні цілей: ліберали проводять свою політику "з метою протистояння соціалізму", а соціал-демократи - "з метою руху до демократичного соціалізму".

З урахуванням тієї обставини, що Україна вибрала (судячи з прийнятої Конституції) шлях ліберально-демократичного, соціал-демократичного розвитку (це названо: "соціальна держава"), визначимо принцип ліберально-демократичного підходу до справедливості:

- рівні цивільні права для всіх, тобто неможливість дискримінації людей різних рас, національностей, статі тощо;

- справедлива оплата праці за єдиним принципом, що припускає не тільки неможливість різної оплати однакової роботи, але і зіставлення "вартості" робіт з урахуванням їх складності, необхідного рівня освіти і кваліфікації виконавців.

- забезпечення соціального захисту для незаможних і необхідних соціальних гарантій для всіх членів суспільства (у житлі, медичному і побутовому обслуговуванні, освіті й ін.) з врахуванням того, що подальший добробут людини залежить уже від його власних зусиль.

Отже, ефективна соціальна політика є могутнім засобом активізації трудової діяльності, розвитку особистості, стабілізації соціально-політичного і духовного життя суспільства.

Поиск по сайту: