III. Проблеми соціальної, стратифікації

В соціології існує велика безліч концепцій соціальної структури суспільства. Донедавна у вітчизняному суспільствознавстві панувала марксистсько-ленінська теорія, у якій ведуче місце приділялося соціально-класовій структурі суспільства, ядром якої було ленінське вчення про класи. Головною ознакою класу, по Леніну, є відношення до засобів виробництва. Боротьба класів служить рушійною силою суспільного розвитку. У радянському суспільстві виділялося два класи, робітників і селян, за якими були закріплені промислова і сільськогосподарська власність, і соціальний прошарок –інтелігенція, що не мала власності. Основним класом, відповідно до марксизму, був робітничий клас.

Саме поняття "клас", можливо, і підходило для визначення соціального устрою минулих суспільств, коли власник засобів виробництва займався процесом виробництва. Але ця категорія вже “не працює” у сучасному, індустріальному, суспільстві через широке акціонування, а також вимикання основних власників акцій зі сфери керування виробництвом і заміною їх менеджерами. Це означає, що відносини власності виявилися розмиті, втратили свою визначеність.

Тому на зміну поняттю "клас" прийшло інше - страта.(з лат. "strata" - шар). А теорія, що вивчає систему соціальних нерівностей у суспільстві, називається теорією стратифікації.

Стратифікація – це структурування нерівності між різними соціальними прошарками суспільства. За основу нерівності беруться різні ознаки:

політичні, економічні, расові, релігійні й ін. Таким чином, суспільство, відповідно до теорії стратифікації, поділяється на різні прошарки на підставі таких ознак, як: доходи, освіта, побут, обсяг влади тощо.

Кожне суспільство має свою систему соціальної стратифікації, що поділяється на два основних типи:

Закрита стратифікація - тверді границі страт," заборони" переходу з однієї страти в іншу (класичний приклад — кастова система в Індії);

Відкрита стратифікація — не знає формальних обмежень переходу з однієї страти в іншу (приміром, заборони змішаних шлюбів тощо)

Через те, що в первісному суспільстві нерівність була незначною, стратифікація там була майже відсутня. У сучасних складних суспільствах нерівність дуже сильна і вона серйозно "розділяє" людей за рядом підстав (рівень доходу, влада тощо.).

Основи сучасної теорії стратифікації були закладені М.Вебером, що створив теорію про соціальний статус.

Соціальний статус - це місце особистості, яке вона займає в суспільстві відповідно до віку, статі, походження, професії, родиного стану тощо, тобто в системі соціальних відносин.

Соціальний статус може бути;

- природжений, тобто завдяки тим властивостям, що не залежать від індивіда і даються йому від народження (стать, колір шкіри, соціальний стан батьків тощо);

- досяжний, тобто придбаний завдяки особистим успіхам (освіта, кваліфікація тощо).

Теорія про соціальний статус дає відповідь на питання, чому людина попадає у відповідну ("бідну" чи "багату") соціальну групу, але не відповідає на запитання про причини соціальних нерівностей у суспільстві.

Теорія стратифікації тісно пов'язана з теорією соціальних нерівностей, що є невід'ємним атрибутом усіх суспільств.

Отже, відповідно до теорії стратифікації, соціальна нерівність – це нерівність статусів, що випливає з:

1) здібностей індивідів виконувати ту чи іншу соціальну роль (наприклад, бути компетентним, щоб керувати; мати відповідні знання і навички, щоб бути лікарем, чи юристом тощо);

2) і з можливостей, що дозволяють індивіду досягти того чи іншого соціального стану (володіння власністю, капіталом, походження тощо).

Дати єдину сукупність критеріїв належності до якого-небудь прошарку неможливо. Тому у кожнім суспільстві виділяють три стратифікаційні структури: економічну, професійну, політичну.

Так, наприклад, власник, що володіє великим капіталом (економічна структура), може не володіти ніякою політичною владою і навпаки. Таким чином, стратифікаційна система багатопланова. складається з декількох нашарувань, що можуть не збігатися один з одним.

У сучасній західній соціології використовується 7-класова вертикальна стратифікація:

1) вищий клас професіоналів, адміністраторів;

2) технічні фахівці середнього рівня;

3) комерційний клас;

4) дрібна буржуазія;

5) техніки і робітники, що здійснюють керівні функції;

6) кваліфіковані робітники;

7) некваліфіковані робітники.

Профіль соціальної стратифікації, так само як і дані соціальної мобільності, свідчать про ступінь стабільності суспільства: надмірне витягування профілю, його по тоншення, спроможне призвести до серйозними соціальних катаклізмів, повстань, що гальмують розвиток суспільства. Потовщення (насамперед за рахунок усікання верхівки конуса соціальної піраміди) - явище, що повторюється в історії всіх суспільств. Важливо, щоб воно здійснювалося не за рахунок неконтрольованих стихійних процесів, а шляхом свідомого проведення державної політики.

У соціології є різні методи підходу до рішення питання про сутність, джерела, перспективи розвитку соціальної стратифікації.

Функціональний підхід (Т.Парсонс, ЮДэвід, У.Мур) розгляда стратифікацію як необхідне, неминуче й універсальне явище, зв'язане з різноманіттям функцій, ролей у суспільстві (суспільству необхідні лікарі, робітники, підприємці тощо). Ієрархія функцій визначає ієрархію соціальних груп. Винагорода здійснюється відповідно до ролі. Стратифікація забезпечує ефективне існування суспільства.

Конфліктний підхід (К.Маркс, М.Вебер) розглядає соціальну стратифікацію не як необхідну і неминучу, оскільки вона "випливає" з конфлікту боротьби соціальних груп. Остання ж зумовлена наявністю антагоністичних класів, зв'язаних із ставленням людей до власності. (Це по Марксові, а Вебер виділяє нерівності: майнова і статусна нерівність, влада).

Еволюційний підхід ( Герхард, Ленскі) як би синтезує дві попередніх: стратифікація не завжди була необхідною і корисною, на ранніх ступінях розвитку суспільства ієрархії майже не було. Надалі вона з'явилася внаслідок природних потреб, частково на основі конфлікту. В індустріальному суспільстві нерівність базується на консенсусі цінностей між тими, хто привладі і рядовими членами суспільства.

Розходження в підходах пояснює і наявність різних схем соціальної структури суспільства.

В У к р а ї н і, складні процеси соціальної диференціації почалися з кінця 80-х років. Хоча і раніше суспільство було поляризованим, однак, в умовах державної форми власності ця поляризація була, як би "відкритою", тому що дійсними розпорядниками державної власності були вищі шари партійної, господарської номенклатури.

З розвитком ринкових відносин, початком перебудови процес диференціації придбав "нормальний", закономірний характер.

З огляду на постійно мінливий характер нашого суспільства варто говорити і про постійно мінливу його соціальну структуру, відмирання старих соціальних прошарків, їх трансформації, виникнення нових. Враховуючи це реальна, але все-таки приблизна, соціальна структура сучасного українського суспільства може виглядати так:

- вища політична еліта різної природи(партійна, дипломатична, військова, юридична, господарська, культурна);

- середні шари правлячого апарата (зав. відділами);

- низові працівники апарата керування;

- ведучі господарські керівники об'єднань, підприємств, фірм, банків;

- господарські керівники середнього рангу;

- низове начальство (майстри, бригадири);

- фахівці, службовці;

- робітники різної кваліфікації;

- члени колгоспів;

- кооператори, люди, що живуть за рахунок сімейних фірм і особистих підсобних господарств;

- люди, що живуть за рахунок інших видів індивідуальної трудової діяльності (кустарі);

- пенсіонери, інваліди;

- люди, що живуть за рахунок сезонної зайнятості;

- люди, що живуть за рахунок дрібного бізнесу ("челноки");

- декласовані елементи ("бомжі");

- люди, що знаходяться в місцях покарання тощо.

Безумовно, ця класифікація не повна і знаходиться в процесі постійної зміни.

Поиск по сайту: