Комунікативна філософія

На початку ХХ століття найбільш відомим представником цієї течії став релігійний філософ М.Бубер (1878-1965). Він вважається засновником «діалогічний персоналізму» який став своєрідним поєднанням екзистенціалізму, філософської антропології, класичного персоналізму та діалектичної теології. Концепція «діалогічного принципу» М.Бубера фундаментально віддзеркалюється в праці «Я і Ти» (1923). Філософ, аналізуючи міжособистісні стосунки, намагається осмислити двоїстість людського «Я», відчуженість особистості від природного та соціального світу, екзистенціальну провину індивіда.

М.Бубер розрізняє два основних світи, обумовлених ставленням індивіда до навколишньої дійсності. Перший світ базується на відношенні «Я-Воно». В ньому людина сприймає оточуючи її предмети та інших людей як безособові об’єкти. Другий світ базується на відношенні «Я – Ти» і передбачає становлення не відчужених, одухотворених зв’язків між людиною та її оточенням. За допомогою виділення цих світів Бубер намагається розкрити специфіку людського буття.

Світ людських відносин, на думку філософа, складається із трьох сфер життя: 1) фізичної (Космос), яка свідчить про взаємозв’язок людини з природою; психічної (Ерос), яка вказує на зв'язок з іншими людьми; №) поетичний (Логос), яка передбачає зв'язок людини з духовними сутностями. Всі сфери життєдіяльності людини в своїй цілісності складають буття, в якому відбувається існування людини, діалог між людьми, між індивідом і навколишнім світом, між особистістю і Богом.

Завдання філософії М.Бубер вбачає у спростуванні ілюзій, розкритті людині її власного ставлення до самої себе, до інших людей, до Бога; у зміні способу життя через виявлення діалогічної природи людського буття; в усуненні можливих перешкод, що стоять на шлях формування щиросердних відносин між людьми.

Ґрунтовному тлумаченню особливостей комунікації сучасного людства присвячена і філософська концепція Юргена Габермаса, котра є теорією комунікативного досягнення взаєморозуміння. У праці „Філософський дискурс модерну” він простежив шлях, яким філософія практики замінила самосвідомість на працю і потім «була схоплена у полон» парадигми продуктивності. Головними визначальними моментами досягнення комунікативної згоди є, за Габермосом, такі: а) спільність взаємного розуміння за умов приєднання до одного й того ж знання (eins wissen); б) взаємна довіра щодо висловлюваних намірів; в) відповідність висловлюваних намірів до загальних норм.

Найбільш цінним та актуальним у сучасних умовах глобалізації є положення Ю.Габермаса про небезпечність перетворення міжособистісного спілкування на об’єкт управління чи товар, а також маніпулювання думками й поведінкою людей через засоби масової комунікації. Адже, підкреслює Ю.Габермас, саме тоді, коли суспільні комунікативні структури перебувають під владою засобів масової інформації, поглинаються ними, це призводить до формування фрагментарної та некритичної буденної свідомості, домінування „спотвореної комунікації”, яка і є ядром людського відчуження. Відчуження, властиве спотвореній комунікації, вважає Ю.Габермас, не обмежується окремими сферами людського буття, а набуває фундаментального характеру. Це найбільш радикальна форма відчуження, оскільки вона володіє тією сферою, де відчувається спілкування.

Інший авторитетний дослідник комунікативної теорії, К.-О.Апель, вважає, що визначальним принципом, на підставі якого можливо інтегрувати людей у „комунікативну спільноту”, є відповідальність. Запропонована ним „етика відповідальності” базується на положенні про відповідальність як діалогічний принцип, що виходить з факту існування людей у світі поруч одним з одним і один для іншого. Великі сподівання в цьому відношенні покладаються на нову „макроетику”, засновану на почутті власної відповідальності.

К.-О.Апель, як і Ю.Габермас, виходить із того, що ідеальна комунікація, ідеальний дискурс – той, в якому може брати участь кожна людина, що вміє говорити і діяти. Кожна людина може сумніватися в тих чи інших положеннях, та ніхто не повинен мати (як внутрішніх, так і зовнішніх) примусів.

Мотивом, який спонукає Ю.Габермаса і К.-О.Апеля до здійснення парадигмального повороту, є усвідомлення того, що притаманний Модерну ідеалізм „філософії свідомості” потребує подолання за допомогою нової соціально-філософської теорії, а саме філософії «комунікативної дії». На думку Ю.Габермаса. сучасна самосвідомість людської цивілізації має вийти за горизонт ідеалістичної „філософії свідомості” і на місце індивідуального суб’єкта пізнання якому протистоїть від нього незалежний предмет, що пізнається, поставити колективного суб’єкта (співтовариство), який здатний робити предметом своєї рефлексії все, що він уважає.

Філософська концепція Ю.Габермаса орієнтує не на схиляння перед традицією й не на гіпертрофування ролі розуму, а на переосмислення всієї культури Модерну на підвалинах комунікативної філософії інтеракції. Філософія «комунікативної дії» пропонується сьогодні як найвища і найавторитетніша інстанція, яка гарантує досягнення єдності, взаєморозуміння у демократичному дискурсі. Сама ж комунікативна інтеракція проголошується „домівкою інтерсуб’єктивності” або, за висловом самого Ю.Габермаса, „життєвим світом” людини.

Сутність філософського проекту „комунікативної дії” Ю.Габермаса схематично можна подати так: гегелівська концепція Розуму і полярна до неї ніцшеанська концепція «філософії життя» неспроможні в тому сенсі, що обидві вони залишаються вірними «філософії свідомості», яка віджила свій вік.

Правильний напрям виходу з кризової ситуації, що склалася в філософії, Ю.Габермас вбачає у культурологічних дослідженнях З.Фрейда, які присвячено проблемі комунікації. У цих дослідженнях ініціатор „комунікативної дії” вбачає наріжний камінь нового вчення – „метапсихології” („метагерменевтики”), яка дасть змогу суспільствознавцям Заходу науково зрозуміти причини прихованих хвороб соціальної системи загалом. Всебічний розвиток психоаналітичного вчення З.Фрейда, на думку Ю.Габермаса, здатний закласти надійні підвалини ефективних соціально-практичних програм звільнення індивіда, угрупувань, націй від „ідеологічної сліпоти”, підвищення їх компетентності у формуванні загальноприйнятих норм і цінностей.

В умовах глобалізації та інтеграції заслуговують на особливу увагу філософські концепції М.Бубера, Е.Фромма, К.-О. Апеля, Ю.Габермаса які базуються на принципах діалогічного спілкування, власної відповідальності особистості, досягнення комунікативної згоди. Саме в цих проектах філософи намагаються обґрунтувати нові підвалини солідарності людей як обов’язкової умови їхнього морально-духовного життя та знайти механізми подолання конфліктів людства за допомогою аргументації, справжньої, неспотвореної нічим комунікації, а не сили.

Поиск по сайту: