Комунікативна професіограма фахівця

Основою професійного самовизначення майбутнього фахівця є набуття ним знань про професію, самопізнання та самооцінка індивідуальних особливостей, зіставлення знань про себе та про професійну діяльність.

Одним з дійових засобів отримання інформації про сучасні професії є професіографія – технологія вивчення вимог, які ставить професія до особистісних якостей, психологічних здібностей, психолого-фізичних можливостей людини. Найважливішим джерелом інформації про професії є професіограма – опис переліку особливостей професії або спеціальності.

Навчальний процес у вищих закладах освіти передбачає оволодіння студентами вміннями здійснювати професійно-трудову, навчально-творчу діяльності, організовувати такий процес; враховувати сукупність даних про зміст професіограми майбутнього спеціаліста, особливості організації його спілкування та діяльності, максимального наближення процесу підготовки до сучасних вимог виробництва.

Складовими професіограми молодого фахівця є такі групи якостей:

· підготовленість у морально-етичному плані;

· широкий загальнонауковий кругозір та володіння основами філософії, що безпосередньо стосуються певної спеціальності;

· розвинене теоретичне мислення;

· уміння, навички самоосвіти та систематичного підвищення кваліфікації;

· стійкі та динамічні якості, пов’язані зі специфікою професії (культура спілкування, контактність, комунікативні здібності, психологічна сумісність, якості характеру, емоцій та волі);

· розвинені вміння самовиховання та підготовленість до керівництва іншими людьми, виховання їх у колективі та через колектив;

· розвинені вміння та потреба вести дослідну роботу, особливо в колективі, в якості учасника комплексної роботи.

Подана професіограма стосується молодих спеціалістів будь-якої галузі народного господарства. Специфіка фахівців-аграрників знайшла конкретне висвітлення у кваліфікаційних характеристиках, котрі є обов’язковими компонентами навчальної документації зі спеціальностей, якими оволодівають студенти сучасних вищих аграрних закладів освіти України.

Продемонструємо складові професіограми на прикладі визначення особливостей професії інженера-механіка.

Сьогодні функціонування технічних пристроїв і операції людини з ними уже розглядаються у взаємозв’язку, що призвело до формування поняття
«людина-машина». Професійна діяльність фахівця будь-якої галузі повинна виступати в єдності трьох її аспектів: предметно-дійовому, фізіологічному та психологічному. У системі ж «людина-машина» функціонування машини й діяльність людини мають бути пов’язані єдиним контуром регулювання. При цьому головна увага повинна приділятися специфіці механізмів відображення дійсності людиною та регуляції її діяльності. Тому основними функціями в майбутній професійній діяльності інженера-механіка в системі
«машина-людина» є такі: діагностико-проектувальна, конструктивно-розрахункова, конструктивно-творча, організаційно-технологічна, органі­заційно-комунікативна, контрольно-стимулююча. Для виконання кожної із цих функцій в майбутній професійній діяльності інженер-механік повинен володіти відповідною системою знань. Так, діагностико-проектувальна функція потребує від інженера-механіка вміння проводити кінематичний аналіз механізмів; уміння визначати показники якості роботи механізму, машинного агрегату; уміння визначати напружно-деформований стан стрижневих, пластинчатих та оболончатих конструкцій та їх конструктивних елементів; уміння визначати стан рівноваги конструкцій та конструктивних елементів; уміння визначати технологічність виробу; уміння визначати режими роботи електротехнічного обладнання й систем електропостачання; уміння визначати основні теплофізичні параметри технологічних процесів; уміння визначати технологічні характеристики процесів обробки матеріалів із застосуванням електричного розряду та висококонцентрованих потоків енергії; уміння визначати технологічні характеристики процесів обробки матеріалів із застосуванням анодного розчинення, коливань ультразвукової частоти або їх комбінованої дії; уміння проводити діагностику параметрів виробів, роботи машин та їх механізмів; уміння виконувати економічний аналіз технологічних рішень; уміння проектувати типові деталі та вузли машин; уміння проектувати геометричні параметри заготовки, які забезпечують виготовлення деталі за заданими параметрами; уміння проектувати механічну передачу; уміння визначати технічний рівень та якість об’єктів проектно-конструкторських та проектно-технологічних розробок; уміння визначати експлуатаційну придатність виробу.

Конструктивно-розрахункова функція вимагає вміння проектувати номінальні розміри, допуски розмірів та посадки з’єднань механізмів, виробів, а також допуски, форми, розташування поверхонь та параметрів шорсткості проектування різних видів машин; уміння використовувати технічну документацію, довідкову літературу, стандарти, методики, нормативні матеріали у процесі конструювання вузлів машин та типових деталей; уміння використовувати обчислювальну, комп’ютерну техніку та наявне програмне забезпечення при виконанні розрахунків; уміння використовувати закони механіки та методики для розрахунку систем машин, обладнання та устаткування; уміння виконувати параметричні розрахунки машин, обладнання та устаткування; уміння конструювати та розраховувати інструменти для виготовлення машин, обладнання та устаткування; уміння виконувати креслення деталей технологічного обладнання та устаткування; уміння виконувати необхідний перевірочний або проектний розрахунок конструкції; уміння розраховувати з’єднання деталей машин; уміння розраховувати типові деталі та вузли машин; уміння виконувати розрахунки параметрів технологічного процесу.

Конструктивно-творча функція вимагає уміння створювати проекти машин, механізмів та їх вузлів; уміння створювати варіанти технологічних рішень; уміння розробляти комплекс технологічних операцій; уміння конструювати варіанти з’єднань деталей машин; уміння конструювати приводи машин; уміння конструювати програмне супроводження інноваційних проектно-конструкторських та проектно-технологічних розробок; уміння розробляти документацію та рекомендації для реалізації проектів; уміння створювати комп’ютерні моделі оптимізації параметрів при розробці виробів, устаткування, пристроїв, приладів та технологій їх виробництва; уміння розробляти елементи моделі фахівця – випускника ВНЗ; уміння розробляти план особистісного професійного самовдосконалення.

Організаційно-технологічна функція вимагає уміння здійснювати вибір технологічних схем формоутворення деталей; уміння впорядковувати документацію; уміння здійснювати підготовку виробництва виробів; уміння організувати упровадження у виробництво нових технологічних процесів; уміння організовувати процес прийняття інформації (операторами); уміння організовувати процес оцінки та переробки одержаної інформації; уміння організовувати власне професійне самовдосконалення; уміння організовувати процес реалізації технологічних рішень; уміння забезпечувати оптимальний режим роботи обладнання; уміння організовувати експлуатацію та ремонт засобів виробництва; уміння забезпечувати виконання заходів охорони праці та безпеки життєдіяльності у виробничих умовах; уміння організовувати випробування нових технологічних процесів.

Контрольно-стимулююча функція вимагає уміння здійснювати контроль параметрів виробів, роботи машин та механізмів; уміння здійснювати контроль якості матеріалів; уміння здійснювати контроль стану виробництва та виконання виробничих процесів; уміння організовувати контроль за якістю засвоєння навчального матеріалу та за успішністю слухачів у навчальній та навчально-методичній діяльності; уміння здійснювати самоконтроль власної поведінки; уміння здійснювати контроль за поведінкою членів колективу; уміння контролювати та стимулювати процес реалізації операторами прийнятих рішень; уміння стимулювати розвиток професійної компетентності працівників; уміння стимулювати почуття відповідальності у членів виробничого колективу; уміння стимулювати процес оптимізації прийняття рішень операторами.

Організаційно-комунікативна функція вимагає уміння організовувати особистісну діяльність кожного члена колективу; уміння організовувати роботу в колективі; уміння забезпечувати мотивацію праці членів колективу; уміння організовувати взаємини у виробничому колективі на рівні співтворчості; уміння організовувати членів колективу на роботу у сфері удосконалення виробництва; уміння забезпечити профілактику виробничих конфліктів; уміння стимулювати інтерес до професійного самовдосконалення.

Кожний вид професійної діяльності висуває перед людиною свої вимоги. Фахівець повинен знати стан і перспективи розвитку своєї та суміжних галузей; володіти сучасними методами оцінки праці, сучасними методами своєї діяльності; мати чітке уявлення про предмет наукової методології, завдання цієї галузі, методи прогнозування тощо.

Важливим компонентом формування особистості спеціаліста є спілкування. Переважно це багатопредметне спілкування (за змістом контактів), бо в ньому домінують такі види контактів: навчальні, науково-теоретичні, виробничі. У змістовному аспекті – це і діяльнісне спілкування (пов’язане з певними організаційно-технічними процесами, у ході яких люди вступають у взаємодію), і когнітивне (обмін знаннями, способами їх інтерпретації та застосування для аналізу конкретних життєвих явищ), і мотиваційне (передача іншій людині настанов, переконань, готовність до дій, локальних спонукань). За засобами, що використовуються для встановлення взаємодії, спілкування є вербальним, тому що воно базується на мовленнєвих засобах та прийомах передачі інформації. Доповнюється вербальне спілкування невербальними засобами: мімікою, жестами, контактом очей, пантомімікою, пластикою тіла тощо.

За типом зв’язку спілкування у процесі підготовки спеціаліста має певні особливості, воно буває одно- та двоспрямованим (лекції, практичні заняття, семінари тощо). Двоспрямована взаємодія – це діалог, що передбачає різні позиції учасників спілкування, обмін думками, почуттями, станами.

Визначення професійно значущих умінь є важливою складовою в розробці загальної професіограми фахівця будь-якої галузі. Ознайомлення майбутніх спеціалістів із професіограмою фахівця та використання її елементів у навчально-виховному процесі у ВНЗ різного спрямування є одним з перших етапів якісної професійної підготовки особистості студента до майбутньої професійної діяльності та ефективним засобом самовдосконалення власної особистості.

Поиск по сайту: