Історія і сучасні проблеми української термінології. Теоретичні засади термінознавства та лексикографії

Українська термінологія вже упродовж двох століть привертає до себе увагу багатьох учених, фахівців, ентузіастів національного відродження, адже українська мова є рівноправною серед інших мов і цілком придатною для створення наукового стилю. Інша справа, що через історичні обставини та політичні спекуляції вона не завжди мала право вільно й беззастережно виконувати свої прямі функції, обслуговуючи різні сфери людського життя.

Особливістю нашого часу, який межує не лише зі століттями, а й тисячоліттями, є те, що нарешті після багатьох років поневірянь та утисків українська мова знову посіла гідне місце в усіх сферах життєдіяльності, зокрема в науковій галузі. Як писав колись І. Огієнко, «українська мова здатна бути мовою науки, як і всі інші мови…».

Звернемося до історії і сучасних проблем української термінології. Детальне дослідження історії формування української термінології дозволяє виокремити певні періоди.

Першим періодом є формування зародків термінології (з давнини до кінця ХVІІ ст.). Витоки термінології на базі власномовного матеріалу сягають тих часів, коли в межах побутово-повсякденного мислення формуються стихійні зародки наукового спостереження та експерименту.

Першим шаром примітивних термінів були назви об’єктів рослинного й тваринного походження. З виникненням ремесел розширюється набір назв засобів і продуктів матеріального виробництва.

Другим шаром первісної термінології була суспільно-політична й правнича. Така термінологія засвідчена в «Руській Правді» (ХІ – ХІІ ст.).

Значний шар військової термінології знаходимо в козацьких літописах. В осередках Київської писемної школи ХІ – ХІІ ст. – Софійському соборі, Печерському та Видубицькому монастирях, братських школах при них і Києво-Могилянській академії – закладалися підвалини термінотворення.

Цей перший період можна кваліфікувати як донауковий, у ньому лише започатковується українська термінологія.

Другий період, що триває упродовж ХVІІІ ст., характеризується виникненням початків нового опрацювання термінології, напр., у творчості архієпископа Г. Кониського. Саме він створив основу філософської концепції українського термінознавства й виокремив його ознаки. Визрівання поглядів Г. Кониського пов’язано з європейською та Віденською школами. Чимало в галузі філософської термінології зробив Г. Сковорода.

Третім є період з початку ХІХ ст. до 1919 р. Вступають у дію молоді українські сили. У 1872 р. виникає об’єднання українських науковців, працювала етнографічна експедиція П. Чубинського, були видані
В. Антоновичем і М. Драгомановим «Исторические песни малорусского народа». Формується об’єднання «Київська громада», що видає, усупереч Валуєвському циркуляру, популярні книжки для народу.

У роки послаблення цензури (1874 – 1875 рр.) вийшло 23 % українських книжок від загальної кількості видань. Самодержавство завдало українській культурі нового удару, коли 1876 р. вийшов Емський указ царя, у якому заборонялися видання українською мовою, не дозволялося пересилати із-за кордону україномовну друковану продукцію, були заборонені вистави українською мовою, українські тексти під нотами, заперечувався український правопис. Було закрито центр української наукової роботи –
«Південно-Західний відділ Географічного товариства» в Києві. Його діячі – П. Чубинський, П. Житецький та ін. – вислані за межі України, а деякі, напр., М. Драгоманов, Ф. Вовк, емігрували за кордон, бо не бачили перспектив для легальної роботи в Україні. Українська граматика зустріла присуд цензора: «Наивно было бы надеяться на дозволение печатать грамматику того языка, который не должен существовать».

Формально Емський указ було скасовано лише в 1905 р. Сім академіків Імператорської Академії наук на чолі з О. Шахматовим дійшли висновку, що «малоруська людність повинна мати також право, як і великоруська, говорити публічно й друкувати своєю рідною мовою». Таке рішення Академії було обумовлено, крім іншого, і тим, що в Галичині відбувся «неприродний зріст малоруської літератури, яка значною мірою була ворожою Росії».

Певну діяльність у галузі термінознавства вели культурно-просвітницькі організації – громади, що існували у 60 – 90-х рр. ХІХ ст. у Києві, Харкові, Одесі, Полтаві та в ін. містах. Вони видавали літературу українською мовою, запроваджували недільні школи, гуртки з вивчення історії й літератури, збирали український фольклор, етнографічні матеріали. Після 1876 р. громади були розігнані, а їх учасники заслані.

Організатор Київської «Старої громади» приват-доцент університету М. Драгоманов змушений був виїхати до Женеви, де упродовж 1889 –
1893 рр. видавав українські збірники під назвою «Громада». У цих збірниках, де публікувалися статті на історичну, літературознавчу, публіцистичну, наукову тематику за участі членів забороненої Київської «Громади»
С. Подолинського, М. Павлика, належна увага приділялася термінологічним розвідкам.

У 1861 – 1862 рр. видавався в Петербурзі щомісячний журнал «Основа», єдине періодичне видання в Росії, що обстоювало право на розвиток української національної культури. У цьому журналі, крім публікацій творів Т. Шевченка, Л. Глібова, С. Руданського та ін., друкувались і праці термінологічної тематики. Такою була, напр., стаття М. Левченка «Заметки о русинской терминологии». Автор її, обстоюючи створення україномовної термінології, проаналізував переклад 128 іншомовних термінів і запропонував до них відповідники із живої народної мови. Напр.: алкоголь – винець, полюс – бігун, фабрика – виробня, граматика – мовниця, математика – численниця, квадрат – двукрат, куб – трикрат, астрономія – зірниця, орбіта – обіжниця.

За основу перекладу автор брав первинне значення терміна у мові-донаторі, напр.: орфографія (від грец. правопис) – писовня, тобто автор дбав про те, щоб наблизити термінологію до розуміння широкими колами читачів, у тому числі й неосвічених. Це, звичайно, позитивна сторона намагань автора. Але при цьому українська наукова мова втрачала зв’язок з науковими мовами інших розвинених культур – німецькою, французькою, англійською, тобто прирікалася на автаркію – замкненість, окремішність розвитку. А це може зашкодити входженню україномовних дослідників у культурний простір інших країн.

Другий недолік пропонованих авторам відповідників-термінів полягає в недостатньому врахуванні їхніх мовних властивостей. Напр., зірниця, що, на думку М. Левченка, є відповідником до терміна астрономія, є невдалим через його омонімічність до загальновживаного слова, що має три значення: 1. Ранішня чи вечірня зірка (поет.). 2. Зоря (Уже зірниця на небі ясно зайнялась – Т. Шевченко). 3. Відсвіт блискавки (Спалахнула далека зірниця – Леся Українка).

У 1862 р. у журналі «Основа» опубліковано статтю П. Єфименка «По поводу заметки г. Левченка о русинской терминологии», який підтримав і подав власні українські відповідники до іншомовних термінів. Серед них: автограф – самопис, аксіома – самоправда, аналогія – подобенство (тут вжито калькування грецьких слів), алея (фр. аller – іти) – хідник. У цей період друкуються термінологічні словники.

У 1902 р. В. Василенко в Харкові видає словник «Опыт толкового словаря народной технической терминологии по Полтавской губернии». У цей словник уміщено назви виробів з дерева, обробки волосся, шкіри, ткацтва, гончарства, рибальства, сільськогосподарського виробництва. Терміни в цьому словнику тлумачаться російською мовою. Цьому ж авторові належить стаття «К вопросу о толковом словаре народной терминологии» (1902 р.), у якій він намагався сформулювати принципи відбору термінів і тлумачення їх.

Такими були спроби східноукраїнської громадськості, науковців у закладанні основ наукового термінознавства.

З 1892 р. у Львові починає діяти НТШ (Наукове товариство
ім. Т. Шевченка). Цей осередок українського культурництва збирає значні інтелектуальні та мистецькі сили. У НТШ співпрацювали І. Франко, М. Грушевський, І. Горбачевський, Є. Озаркевич, В. Левицький та ін. Значна роль у виробленні української термінології належить І. Франкові. Зокрема, значним є його внесок у розробку теоретичних засад. Він дбав про школу політичного мислення, про точне визначення поняття, про емоційну нейтральність. І. Франко був противником пуризму, бо це віддалювало одних слов’ян від інших. У збірці статей «В наймах у сусідів» Франко аналізує практичні аспекти опрацювання іншомовної термінології.

НТШ – це наукова інституція, де функціонували три секції: історико-філософська, філологічна, математично-природничо-медична. Головою НТШ був М. Грушевський. Починаючи з 1897 р., Товариство видавало «Записки НТШ». Мета НТШ – творити наукову українську мову. Першочергова проблема – створення національної термінології. Засадами такого творення стали: відповідність «духові мови»; термін власне український, короткий і вмотивований; синонімія небажана, хоч і можлива; орієнтація на всеукраїнське вживання; поєднання українського матеріалу з міжнародним; творення термінів не тільки для науки, але й для освіти. Останнє зумовлювало необхідність творення тлумачних словників термінології, які мали б доводити значення термінів до свідомості неспеціалістів.

У 1939 р. НТШ у Львові припинило свою діяльність.

Після повалення царату стався рішучий поштовх у розвитку української термінології – почався четвертий період. Розглянемо кілька етапів.

Перший етап (1918 – 1920 рр.). У період існування УНР відбувається стихійне видання словників у регіонах східної України. Усі ці словники створювалися винятково з пуристичних поглядів.

У 1918 р. вийшло 18 українсько-російських словників. За свідченням Михайла Жовтобрюха, видатного ученого-мовознавця, серйозною вадою цих словників є тенденційна заміна інтернаціоналізмів, що мають однакову форму з російською мовою, штучними витворами, діалектизмами, застарілою лексикою. Напр., у словнику фізичної термінології (О. Курило, Київ, 1918 р.) пропонуються такі відповідники-заміни: аміак – смородець, дюйм – цаль, молекула – дробина, електрика – громовина.

У серпні 1918 р. при Київському науковому товаристві створено термінологічну Комісію. Ця установа налагодила зв’язки з НТШ у Львові. У 1919 р. почала функціонувати орфографічно-термінологічна комісія при УАН. Тут було кілька секцій, працювало 50 осіб. Отже, діяли дві термінологічні установи: одна – на громадських засадах, друга – офіційна, державна.

Другий етап (1921 – 1933 рр.) характеризується тією обставиною, що розширилися й ускладнилися суспільні функції української мови. Упорядкування термінології виходить на одне із чільних місць культурного розвою. Цей етап вирізняється активним процесом українізації науки й державного управління на теренах Радянської України.

За 1921 – 1932 рр. видано 60 термінологічних словників, у тому числі
16 – Інститутом української наукової мови та ще 15 підготовлено Науково-дослідним інститутом мовознавства, створеним у 1930 р.

За висловом А. Вовка (США), 1922 – 1932 рр. – «золоте десятиріччя для українського мовознавства й української термінології» (1979, Нью-Йорк).

Третій етап (1934 – 1941 рр.) позначений припиненням процесу розвитку наукової термінології. Комісія Наркомату освіти на чолі з
А. Хвилею, що перевіряла термінологічну діяльність, дала негативну оцінку методологічній роботі, що, на думку Комісії, полягала в «буржуазній орієнтації на відмежування від російської мови».

Четвертий етап – час війни 1941 – 1945 рр., коли була припинена термінознавча діяльність, і час її поступового поновлення в 1946 – 1960 рр.

У 1957 р. було створено комісію АН України на чолі з академіком
Й. Штокалом. Завдяки зусиллям термінографів різних галузей було створено й видано 40 словників із природничих наук. Слід указати на тенденцію до калькування термінів з російської мови, як семантичного, так і структурного.

П’ятий етап (1961 – 1990 рр.). Це був час, коли проголошувалася ненаукова ідея щодо злиття націй під назвою «советский народ». Мовою міжнаціонального спілкування була російська.

Із здобуттям Україною незалежності розпочинається нинішній, п’ятий період розвитку термінознавства. Відбувається активна розробка теоретичних засад термінознавства та створення україномовних словників, проводяться міжнародні та всеукраїнські наукові конференції в Києві, Львові, Харкові, що спрямовані на вдосконалення термінознавчої роботи в наукових умовах.

Отже, є підстави сподіватися, що термінознавча робота набере тих темпів, яких вимагає розширення науково-інформаційного забезпечення суспільного виробництва. При цьому варто прислухатись до думки такого поважного авторитета, як М. Грушевський, який ще 1917 р. заявив, що у сфері термінологічної діяльності «принципу крайнього етнографізму, єдино правдивого в середині ХІХ ст., ми тепер повинні зректися».

Національна термінологія як складова частина наукової мови знаходиться на гребені свого третього національного відродження. На запити середньої і вищої освіти упродовж 1990-х рр. з’явилася низка термінологічних словників, які в тій чи іншій мірі заповнювали прогалину спеціальних назв і понять. Звичайно, не всі лексикографічні праці відповідали духові й завданням часу, але кожна з них по краплиночці додавала снаги нашій науковій мові.

За останні десять років з’явилося близько сотні різноманітних термінографічних праць різного статусу й ґатунку, які виходили в різних містах України. Крім словників, написано чимало роздумів з приводу термінологічної справи, які друкувалися як на сторінках періодики, так і на сторінках спеціальних журналів. Вийшла низка підручників, посібників, монографій.

Уся ця продукція є наслідком живого діалогу між фахівцями-ученими, спеціалістами різних сфер і філологами, що відбувається постійно на внутрішньовузівських і міжвузівських семінарах, термінологічних нарадах і конференціях як регіонального, державного, так і міжнародного рівня.

Уже давно побутує думка, що в Україні на сьогодні є кілька термінологічних центрів, основні з яких знаходяться в Харкові, Києві і Львові. Зокрема Львівський термінологічний центр, започаткований у свій час на кафедрі української мови Львівського національного університету
ім. Івана Франка, успішно функціонує як самостійна номенклатурна одиниця й установа при державному університеті «Львівська політехніка». Це Комітет науково-технічної термінології, який веде широку просвітницьку роботу, виконує державне замовлення на створення держстандартів, а також плідно працює в лексикографічному та організаційному напрямах. Так, під егідою центру за останні десять років з’явилися такі словники: «Російсько-український електрорадіотехнічний словник» (за ред. В. С. Перхача), «Російсько-український та українсько-російський словник з радіоелектроніки» (Б. Рицар, К. Семенистий, І. Кочан); «Російсько-український словник термінів і зворотів з технології нафти» (А. Зелізний,
Г. О. Літковець, З. В. Гуменецький, М. Ганіткевич); «Російсько-український словник з хімії та хімічної технології» (А. Зелізний та
М. Ганіткевич); «Російсько-український автошляховий словник»
(І. Фецович), «Англійсько-український словник-довідник інженерії довкілля» (Т. Балабан) тощо.

Сьогодні українську ситуацію в галузі термінологічного нормування ускладнює та обставина, що серед теоретиків і практиків термінотвору існують прихильники принаймні двох термінотворчих традицій, кожна з яких передбачає різний національно-культурний вибір: одні зорієнтовані на використання усіх наявних в українській мові способів і засобів, а інші віддають перевагу калькуванню з мови російської. Дискусії на численних термінологічних конференціях останніх років засвідчують, що чи не найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається також питання про те, як зберегти національний дух української термінології в умовах широких глобалізаційних процесів сучасності, хоча така проблема не дуже хвилює чисельних термінологів-русофілів.

Вибір з можливих термінних рядів найбільш цікавить термінологів-практиків, особливо українську науково-технічну інтелігенцію. У її середовищі точаться найгарячіші дискусії щодо відбору найприйнятніших назв спеціальних понять з ряду дублетних найменувань, а також щодо способів і засобів лексикографічного опрацювання й стандартування номінацій процесових понять, словотвірна структура яких, як відомо, найбільш відрізняється від аналогічних термінів інших слов’янських мов, насамперед російської.

Серед власне лінгвістичних проблем, пов’язаних з національно-культурною специфікою українських термінів, сьогодні можна виокремити принаймні шість:

· опрацювання критеріїв знеросійщення сучасних терміносистем, у зв’язку з чим потребує також опрацювання проблеми росіянізму в українській термінології;

· виявлення англіцизмів (американізмів) у різних терміносистемах і наукове обґрунтування доцільності їх ужитку;

· з’ясування ролі й місця інтернаціоналізмів і їх національних відповідників у різних терміносистемах;

· способи відбору назв опредметнених дій;

· способи відбору найменувань опредметнених ознак;

· орфоепічні й орфографічні проблеми.

Ці проблеми зумовлюють інші, напр., проблеми практичного термінознавства, насамперед термінографів, а також викладання основ наук у середній школі та різноманітних наукових дисциплін у школі вищій.

Росіянізми та англіцизми активно проникають до нової української літературної мови в ХХ ст.: росіянізми – починаючи з тридцятих років, англіцизми – після Другої світової війни. Їх роль і місце в різноманітних терміносистемах активно почали обговорювати зі здобуттям незалежності.

Українська технічна інтелігенція активно відкриває утворені від дієслів назви опредметнених дій із суфіксом -к(а): ковка, рубка, поліровка, штамповка. Такі росіянізми переважно замінюють іменниками на -ння (кування, рубання, полірування, штампування), хоч інколи використовують і похідні іншого структурного типу, зокрема безсуфіксні іменники: возгонка – узгін, гонки – перегони. Часто цю тенденцію доводять до абсолюту й намагаються замінити будь-які українські слова, утворені за допомогою суфікса -ка, що суперечить давній українській традиції використовувати цю морфему для називання дій, а не тільки її наслідків. Таке відштовхування від російської мови призводить до появи ряду немилозвучних слів, як, напр., з коренем роб: обробляння, розробляння, перероблення тощо. Наперекір рекомендаціям назва обробка побутує в науково-технічних текстах і вказує передусім на дії над металами. Чомусь у поле зору українських інженерів не потрапляє сільськогосподарський термін обробіток, що його можна було б у цьому разі використати. Замість розробляння стандартів можна сказати опрацювання стандартів. Проте цілком природними в сучасних українських текстах є деякі давно утворені назви дій з суфіксом -ка: оцінка, перевірка, поведінка.

Існує тенденція заміняти деякі назви найпростіших технічних засобів з суфіксом -ушк(а) на українські похідні іншої будови: ловушка – уловлювач. Але спроби вживати замість російської котушки позиченого з німецької мови слова шпуля не підтримано, хоч у тлумачному словнику української мови і шпуля, і шпулька подано без будь-яких стилістичних чи інших обмежень. Не вдається витіснити з технічної термінології поширеного терміна установка, хоч у сучасній літературній мові його можуть заступити агрегат, устаткування, пристрій, механізм і напівзабуте слово устава.

Англіцизми, себто слова й словосполуки, позичені з англійської мови або утворені за її взірцями, ринули в українську мову наприкінці ХХ ст. у зв’язку з розпадом Радянського Союзу й перетворенням світу з двополюсного на однополюсний. У науковій сфері вони найбільше вплинули на термінологію гуманітарних наук, менше – природничих. Англіцизми поповнили склад науково-технічних і спортивних термінів. Такі лексеми все більше стають конкурентами росіянізмів як основного джерела поповнення української лексики, у тому числі й наукової, чужомовними словами.

Англіцизм, як і будь-яке інше позичене слово, доречний, якщо він означає поняття, що з різних причин ще не назване засобами української мови або в ній відсутній рівновартісний відповідник. Масово проникаючи в нашу мову, коли в ній для позначення багатьох наукових понять існують питомі або позичені терміни, англіцизми витісняють їх. Крім зросійщення, в українського наукового мовного довкілля виникає нова загроза, яку
В. Радчук з гіркотою назвав укрлиш, тобто українська інглиш, український варіант англійської мови.

У літературознавстві запанувала нарація і похідні слова (наратор, наративний), хоч до цього цілковито обходилися термінами оповідь, оповідний, оповідач. Мовознавці широко застосовують концепт, бо термін «поняття» їх уже не влаштовує. Економісти не можуть обійтися без назв учасників ринкових відносин (брокерів, менеджерів, дистриб’юторів), які в наукових текстах можна замінити українськими відповідниками (посередник, управлінець, розподілювач). У політології розповсюджені англомовні назви виборців і похідних від англомовного відповідника українського слова вибори (електорат, електоральні настрої і навіть електор). Жоден футбольний репортаж не може обійтися без голкіпера, лайнсмена, хавбека чи рефері, хоч українська мова має рівноварті відповідники воротар, суддя на лінії, півзахисник, суддя. У журналістиці замість терміна засоби масової інформації понад міру поширений англіцизм мас-медіа, а інтерв’ю не може бути виняткове, тільки ексклюзивне. Замість давніших назв освітніх установ училище, технікум запровадили англіцизм коледж.

Представники наймолодшого й середнього покоління українських учених залюбки уводять у наукові тексти модні англомовні замінники загальновживаних слів: креативний замість творчий; латентний – прихований, неявний; варіабельний – змінний; інтеракція – взаємодія тощо. Почасти це данина моді й сподівання на приховування думки без достатньої глибини проникання в суть аналізованої проблеми, почасти своєрідний науковий жаргон, засіб упізнавання своїх, а нерідко ще й невміння перекласти українською англомовні слова чи словосполуки. В. Радчук уклав список слів-позичок, серед яких переважають англіцизми, що піддаються перекладу питомою або давніше позиченою лексикою (подано за абеткою): андеґраунд – підпілля; аплікант і аплікація – заявник і заява; бігборд – панно, стенд; бізнес-ланч – діловий обід; бренд – ґатунок; генерація – покоління; дайджест – оглядовий збірник; джек-пот – найвища сума виграшу; екзит-пол – опитування на виході; інтенція – намір, задум; маркетинг – збут, вивчення ринку; кастинг – конкурсний відбір; котон – бавовна; памперс – підгузник; плейєр – програвач; скейт-борд – дошка-самокат; прайс-лист – цінник; пресинг – тиск, натиск; провайдер – постачальник; промоція і промоушн – заохочення, сприяння, підтримка, допомога; респектувати – шанувати; рецепція – сприйняття; спічрайтер – складач промов; суїцид – самогубство та ін. А до варваризму імплементація, на думку вченого, можна підібрати понад 30 українських відповідників, серед них: упровадження, запровадження, утілення, утілення в життя, уведення, уведення в діло, виконання, здійснення, проведення в життя, перетворення в дійсність, перетворення в життя, реалізація, матеріалізація, справдження, звершення, вживляння, законодавче запровадження, законодавче утвердження, уведення в (законодавчу) практику, надання чинності, набуття чинності, узаконення, унесення змін (до закону), унесення поправок, перегляд (закону).

У наукових текстах термінологічне значення аналізованої лексеми необхідно чітко обумовлювати, бо інакше вона сприймається неоднозначно. Зрештою, найновіший двотомний англо-український словник М. І. Балли фіксує аж 4 значення іменника «дискурс» в англійській мові й відповідно чотири способи його перекладу: 1 ) лекція; промова, слово, доповідь; 2) трактат; міркування; 3) розмова, бесіда; 4) здатність доводити; обґрунтування.

Упорядники української науково-технічної термінології ще не виробили концепції, як позичати найменування найновіших технічних засобів, пов’язаних з комп’ютерними технологіями. Тим часом англомовні терміни макрос, опція, принтер, сайт, сервер, сервіс, файл, утиліта та багато ін., значну частину яких можна без втрат перекласти українською, щодня проникають у свідомість усе масовішого користувача комп’ютерної техніки.

Життя й побутування термінів у певній галузі знання тісно пов’язане з поняттям «термінознавство», на розгляді якого зосередимо нашу увагу.

Термінознавство як сучасна наука виникло в 30-их рр. ХХ ст. на стику лінгвістики, логіки, інформатики, психології та ін. наук. Термінознавством називають науку, що вивчає терміни, термінології й терміносистеми, закономірності їх створення та функціонування. Головною категорією в термінознавстві є поняття «термін». Як ми знаємо, терміни знаходять відображення у спеціальних словниках – термінологічних, які є різновидом лінгвістичних словників, у яких подано термінологію однієї або кількох галузей знань/діяльності. Нагадаємо, що розділ мовознавства, який розробляє теоретичні та практичні питання щодо укладання та використання словників різних видів, називається лексикографією. Одним з розділів лексикографії, що розглядає теоретичні та практичні питання щодо укладання й використання фахових термінологічних словників, є науково-технічна лексикографія (термінографія).

Укладання термінологічного словника починають з того, що з різних джерел відбирають терміни. Джерела можуть бути такими:

· монографії та статті відомих учених та фахівців-практиків;

· підручники для вищих навчальних закладів, що містять чіткі визначення понять і стандартизовані терміни;

· галузеві енциклопедії;

· вторинні документи:

а) реферати й анотації з реферативних журналів;

б) опис винаходів.

Після відбору термінів складають реєстр термінологічного словника – одиниці (слова, словосполучення, скорочення, символи, сполучень слів і символів), які слід визначити та описати.

Ідеографічний термінологічний словник відрізняється від традиційного термінологічного словника тим, що основою його структури є не алфавітний список термінів, а список понять. Кожна словникова стаття розпочинається номером і назвою поняття, а потім йдуть його синоніми та слова, з якими воно може сполучатися в певній тематичній групі, тобто дається уявлення про семантичне поле цього поняття.

За призначенням термінологічні словники поділяються на декілька груп:

1. Словники узусу. До цих словників, які мають функції реєструвальних, належить більшість існуючих термінологічних словників, що відтворюють стан термінології в певній галузі знання на теперішній час.

2. Регламентувальні словники. Вони можуть бути двох видів: словники стандартизованих термінів (тобто стандарти на терміни) і словники рекомендованих термінів.

Стандарт на терміни має такі частини: вступну, основну та абеткові покажчики. У вступній частині зазначають сферу поширення стандарту, надають відомості про неприпустимі синоніми та еквіваленти. В основній частині матеріал розташовано у двох графах: перша має назву «Термін», друга – «Визначення». У першій графі наведено номер терміна, власне стандартизований термін, його скорочена форма (якщо термін є словосполученням) та його еквіваленти європейськими мовами. Визначення понять розташовано у другій графі. До визначень можуть додаватися рисунки, схеми, графіки тощо (див. табл. 10).

3. Інформаційні словники Прикладом цієї групи словників є інформаційно-пошуковий тезаурус. Його використовують під час автоматичного оброблення інформації. Кожна словникова стаття починається терміном-дескриптором (лексична одиниця, яка слугує для опису). До нього наводяться синоніми, а також інші терміни, пов’язані з ним родо-видовими або асоціативними відношеннями. Наведемо фрагмент такого тезауруса:

д. Електросталь

с. Електродугова сталь

с. Сталь, виплавлена у дугових печах

р.-в. Сталь вакуумно-дугового переплаву

р.-в. Сталь плазмено-дугового переплаву

Довідка: д.– термін-дескриптор, с. – синонім, р.-в. – термін, пов’язаний з дескриптором родо-видовими відношеннями.

4. Систематизовані словники (класифікатори, рубрикатори, частотні словники та словники терміносистем).

Класифікатори – це системно й алфавітно впорядковані назви об’єктів науки й техніки та характеристики цих об’єктів (див. табл. 11).

Рубрикатор – це класифікація понять і об’єктів певної галузі. Він складається з переліку рубрик (див. табл. 12).

У частотних словниках (див. табл. 13)терміни розташовано в порядку частоти появи у певних текстових масивах.

За тематичним охопленням термінів є багатогалузеві, галузеві та вузькогалузеві словники.

За кількістю мов термінологічні словники бувають одномовними та перекладними (дво-, тримовні й багатомовні).

Розташовування термінів у термінологічних словниках може бути різним: за абетково-гніздовим (тобто в одному гнізді об’єднано спільнокореневі слова або сполучення термінологічного характеру), за статистичним (за спадом частоти появи терміна в текстах) та за тематичним принципами.

Усі спеціальні словники поділяють на два види: словники, що адресовано людині,й словники, що орієнтовано на роботу з комп’ютером. До перших належать одномовні та перекладні словники, частотні, а також рубрикатори й класифікатори. Для автоматичного оброблення тексту призначені інформаційно-пошукові тезауруси та різні типи власне електронних словників (основ, зворотів, афіксів).

Берегти українське мовне довкілля сьогодні означає не тільки шукати способів і засобів уникати російськомовних термінів. Великомасштабні глобалізаційні процеси висунули на перше місце у світовій комунікації мову англійську, яка не тільки збагачує словник українського науковця, але й витісняє з нього питомі слова. Так формується почуття меншовартості рідної мови, її неспроможності обслуговувати найвищі прояви людського духу, до яких, безсумнівно, належить і наукова сфера. Страх українського вченого перед українською мовою породжений невмінням чи небажанням засвоювати її засоби, щоб перекодовувати новітні наукові інформаційні потоки, що пливуть до нас не в рідномовній одежі. Мислення мовними кліше, відсутність опірності чужомовним словам і брак зусиль у пошуку відповідних українських мовних засобів вираження наукової думки знижує науковий потенціал українського ученого, робить його піддатливим до наукових схем та ідей, нав’язаних зовні.

Поиск по сайту: