А.О.Смирнов: історія психології як рушійна сила цієї науки

В академічній серії «Основи психології» у 1975 році було опубліковано ґрунтовне, значне за обсягом дослідження А.О.Смирнова «Розвиток і сучасний стан психологічної науки в СРСР». Цей том присвячено як дореволюційному періоду, так і епосі «будівництва соціалізму і комунізму».

Автор виражає свою схильність викладати прогресивні лінії становлення психології у дореволюційній Росії, зокрема через постаті І.М.Сєченова, якому було в той час надано статус непогрішимого, правовірного, еталонного мислителя; К.Д.Ушипського, над яким змилувалася доля, і його повернули із табору, «ворожого» щодо більшості вітчизняних педагогів і психологів. Ідею матеріалізму в психології «безпомилково» шукали у працях природослідників, які, проте, щонайбільше виражали позитивістський ухил у теоретичному думанні. Це були І.П.Павлов, В.М.Бехтерєв, О.О.Ухтомський, а також В.О.Вагнер, П.Ф.Лесгафт.

Смирнов подав ґрунтовну розвідку щодо проблем психології у працях К.Маркса, Ф.Енгельса, В.І.Леніна. Це були не офіційні належні інтерполяції, а спроби з'ясувати справжній внесок класиків марксизму у скарбницю наукової психології. Ці вчені, якою б не була їхня ідеологічна спрямованість, знали людину в її різних історичних іпостасях, мали феноменальну та енциклопедичну обізнаність насамперед з історичної психології людини, а також її відображення у філософській, науковій і художній літературі. Тому, обминаючи офіційні штампи, можна було знайти у класиків марксизму значні інсайти щодо природи людини як такої, її соціального визначення, історичного минулого та ідеалізованого майбутнього.

Показуючи шляхи розвитку радянської психології, Смирнов зосереджує свою увагу, зокрема, на ідейній боротьбі 20-х — початку 30-х років, аналізуючи внесок К.М.Корнінова, П.П.Блонського, М.Я.Басова та Л.С.Виготського зі спеціальним викладом культурно-історичної теорії останнього. Прослідковано наукові зрушення в теоретичних дискусіях цього періоду. Спеціальний розділ присвячено участі радянських психологів у Великій Вітчизняній війні — на фронті та в лабораторіях. Щодо 50 — 60-х років, зокрема, мова йде про дослідження фізіологічних механізмів психічної діяльності, принципу єдності свідомості й діяльності, а також розвитку психіки у тваринному світі як онтогенезі людини. Спеціальний розділ відводиться проблемам особистості, рефлекторної природи психічного, широкому колу досліджень на рубежі 60 — 70-х років.

Завершуючи свою ґрунтовну працю, Смирнов підкреслює не тільки появу нових галузей психології, а й розширення зв'язків з іншими науками. Все це дає підстави авторові сподіватися, на відкриття нових перспектив активної участі радянських психологів у побудові «досконалого суспільства» в СРСР, у формуванні ''нової людини».

Поиск по сайту: