Функціонування інтелекту можна охарактеризувати через ті ж інваріанти, які властиві і більш елементарним біологічним процесам

Що відрізняє пізнавальну адаптацію від біологічної? Пізнавальна асиміляція передбачає, що при кожній зустрічі пізнання із зовнішнім об'єктом обов'язково відбувається деяка пізнавальна структуризація(або відтворення структури) цього об'єкту відповідно до характеру наявної інтелектуальної організації індивіда. Кожна дія інтелекту припускає наявність тлумачення якоїсь частини реального світу, уподібнення її деякій системі значень, що входить у пізнавальну організацію суб'єкта. У разі біологічної та пізнавальної асиміляцій основний зміст процесу зводиться до “підтягування” реального процесу до шаблону структури, що є в індивіда на даний момент.

Акомодація в пізнавальному процесі полягає в здатності індивіда схоплювати основні властивості пізнаваного об'єкту, пристосування “інтелектуальних рецепторів” до реальних форм, які їм протистоять.

Ніколи в пізнавальному процесі не зустрічається ні “чиста” асиміляція, ні “чиста” акомодація. Інтелектуальні акти завжди передбачають наявність обох компонентів процесу адаптації.

Функціональні характеристики механізмів асиміляції і акомодації забезпечують спроможність пізнавальних змін з цілого ряду причин. Акти акомодації постійно поширюються на нові об'єкти довкілля. Це призводить до асиміляції нових об'єктів. Цей процес постійного внутрішнього оновлення, по Піаже, є важливим джерелом пізнавального прогресу.

Пізнавальний прогрес здійснюється повільно і поступово. Організм здатний асимілювати лише ті об'єкти, які могли бути засвоєні на основі, підготовленій минулою асиміляцією. Має бути в наявності вже готова система значень, достатньо розвинена, щоб сприйняти нові об'єкти.

Для немовляти існує недиференційована асиміляція і адаптація; об'єкт і його діяльність нероздільн| в переживанні, він не розрізняє свої дії, реальні події і реальні об'єкти. Це вихідний стан недиференційованого антагонізму між функціональними інваріантами Піаже назвав егоцентризмом. Ширшу популярність він здобув як егоцентрична позиція, яка передбачає наявність лише однієї точки зору і не включає в сферу усвідомлення людини навіть можливості існування інших точок зору.

Пізнання виникає в точці недиференційованої на стику “Я” і об'єкту, поширюється з неї на власне “Я” та на об'єкти. Іншими словами, інтелект починає своє існування з пізнання взаємодії людини і речі через поширення до полюсів цієї взаємодії – людини і предмету, організовуючи при цьому саму себе і організовуючи світ.

У процесі розвитку егоцентризм знову і знову з'являється в різних формах, хоча одночасно відбувається і протилежне явище – реалістичне пізнання самої себе і об'єктивування зовнішньої дійсності. Цей подвійний процес на всіх стадіях розвитку представляє нерозривне ціле.

Для Піаже ідеалом, до якого прагне інтелект, є та або інша форма рівноваги між парними інваріантами асиміляції та акомодації. Організм, який пізнає, на будь-якому рівні розвитку – це надзвичайно активна дійова особа, яка завжди зустрічає дії довкілля і конструює свій світ, асимілюючи його на основі схем, що є у нього, акомодуючи ці схеми до його вимог.

Поиск по сайту: