Становлення і розвиток нових психологічних шкіл

Межа століть ознаменувалася для психології першим поділом раніше єдиної психології на ряд шкіл. Однак у той момент це ще було пов ’язано з відмовою від єдиного підходу до розуміння предмету психологічної науки і методів дослідження психіки. Мова йшла, швидше, про різні аспекти у вивченні психіки, які ототожнювались головним чином зі свідомістю. При цьому у центрі уваги психологів залишалися переважно пізнавальні процеси, хоча різні школи відрізнялися одна від іншої розумінням місця даних процесів у загальній картині психічного життя. Головні ж розбіжності були пов’язані з визначенням змісту свідомості і меж її експериментального вивчення.

Структуралізм, очільником якого був американський учень Вундта Е.Тітченер, розвивав теоретичні постулати асоціанізму. Тітченер був переконаний, що саме елементи є основою структури психіки. А Вундт, своє завдання вбачав у досконалому вивченні цієї структури і зв’язків. Шлях до цього – це удосконалення методу інтроспекції, який можна поєднати з експериментальним дослідженням простих психічних актів.

Перші розбіжності серед психологів, виникли саме з питання про можливість експериментального вивчення вищих психічних процесів. Якщо дослідження Еббінгауза проходили ще в руслі традиційного ассоціанізму, то роботи Вюрцбургської школи уже виходили за рамки її теоретичних постулатів. Ця школа відома тим, що вперше почала експериментальне вивчення мислення. При цьому була спростована думка Вундта про те, що продукти аперцептивного зв'язку неможливо вивчити експериментально, так само як і його гіпотезу про образний характер мислення.

Роботи функціоналістів похитнули основні підвалини структурної психології й, що особливо важливо, методологію асоціанізму, на якій базувалися попередні школи, тому що доводили, що психіка - це не структура, що складається з незмінних елементів, а постійно мінливий потік свідомості. Приймаючи положення про те, що закони психічного життя неможливо вивчити об’єктивно, функціоналісти прийшли до висновку про необхідність описувати не закони, а функції психіки, котрі допомагають людині в реальному житті.

Французька психологічна школа, не заперечуючи основних положень традиційної психології, у центр своєї уваги поставила дослідження тих чинників, які визначають зміст психіки. Вони вперше стали серйозно вивчати роль соціального оточення у процесі становлення психіки, а також різноманітні форми відхилень від норми. Вивчення патологічних варіантів психічного розвитку, так само як і дані про особливості становлення психіки в різних культурах, стали важливими методами, що дають матеріал для розуміння об’єктивних закономірностей психічного життя.

Вже роботи французьких психологів показали необхідність врахування культури як чинника, що впливає на психіку людини. Ця тенденція найбільш повно втілилася у психології Дильтея, котрий вважав, що переживання, як свідомі так і безсвідомі, пов ’ язують окрему людину з духовним світом, втілені у предметах мистецтва. Ще одним суттєвим моментом концепції Дильтея стало усвідомлення тих методологічних проблем, які витікали з орієнтації психології тільки на природні науки. Усвідомлення того факту, що безпосередні методи вивчення духовного життя не можуть бути визнані в цій парадигмі об’єктивними, привело його до думки про необхідність відмовитися від пояснення психічного життя та перейти до його описання.

Поиск по сайту: