Перехід до експериментального вивчення мислення

Відомо, що асоціативна психологія зводила мислення до механічної динаміки тілесних образів. Цим самим якісна своєрідність розумових процесів практично заперечувалася. Водночас ряд експериментальних досліджень в області сприйняття, пам'яті й уявлень показував, що крім асоціацій у свідомості є щось відмінне від них, що вносить в тілесний зміст свідомості істотні корективи. Так, вже сприйняття не можна було трактувати як механічне об'єднання відчуттів, бо воно виступало як деяка єдність, що володіє новою якістю, відмінною від властивостей, що становлять дане сприйняття тілесних елементів або відчуттів.

В.Вундту довелося навіть асоціаціям приписати якусь творчо-синтезуючу функцію. Вплив мислення став ще очевиднішим в дослідах по заучуванню осмисленого матеріалу. Включеність розумових компонентів у перцептивні та мнемічні акти з необхідністю ставило в першу чергу питання про експериментальне вивчення проблеми мислення. Перші кроки до експериментального аналізу розумових процесів були зроблені на початку XX ст. представниками Вюрцбургської психологічної школи на чолі з О.Кюльпе.

В області теорії психологи Вюрцбургської школи спиралися спочатку на філософський позитивізм Е.Маха і Р.Авенаріуса, прихильників так званого неореалізму, що відроджував в новій формі ідеї суб'єктивного ідеалізму Дж.Берклі та Д.Юма. Пізніше під впливом експериментальних даних, вюрцбургські психологи переорієнтовувалися на теоретичні схеми Ф.Брентано і Е.Гуссерля, отримавши з їх вчень поняття про ітенціональні акти (Ф.Брентано) та інтенціональні переживання свідомості (Е.Гуссерль).

Разом з тим в теоретичних поглядах вюрцбургців зберігалися і елементи вундтівської психології, оскільки тілесні елементи і асоціативний механізм їх зв'язку повністю не усувалися із свідомості, а лише доповнювалися його зміненими компонентами і «детермінуючими тенденціями». З В.Вундтом Вюрцбургську школу зближує також інтроспективний метод, за допомогою якого вивчалося мислення. Хоча сам В.Вундт не допускав можливість застосування експериментального самоспостереження до власне розумових актів, О.Кюльпе, його колишній учень, визнав це обмеження неправомірним і запропонував замінити безпосередню форму інтроспективної на інтроспективну ретроградну або ретроспекцію. Вважалося, що при ретроградній формі самоспостереження усувається той спотворюючий вплив самого інтроспективного акту на психічні процеси, який властивий безпосередній формі самоспостереження. Окрім того, відкривається можливість виявлення особливостей протікання самих розумових процесів. Суть ретроспективного експерименту полягала в наступному. Досліджуваному пропонувалося виконати яке-небудь завдання, після завершення якого він повинен був описати свої стани і переживання, що виникли при вирішенні задачі. У дослідах могли використовуватися психофізичні методи, методи вимірювання реакцій, але частіше застосовувався асоціативний експеримент.

В дослідах по вивченню мислення основна роль експериментатора зводилася до реєстрації та редакції мовного звіту випробовуваного, тому метод ретроспективного звіту одержував назву методу редакції. За допомогою ретроспективного експерименту були проведені майже всі дослідження, виконані у Вюрцбургській школі.

Перші експериментальні дослідження в області мислення відкривають досліди К.Марбе (1901), А.Майера та І.Орта (1901), які були присвячені вивченню психологічних особливостей думки. Вони показали, що думки мають «позачуттєву», «змінну» природу, оскільки вони в термінах тілесних уявлень не описуються. З цієї причини К.Марбе визнав доцільним віднести проблему думки, а отже і мислення, до логіки. Аналогічних висновків дійшли А.Майер і І.Орт, якими було проведене «якісне дослідження асоціацій».

Нові факти в області мислення були встановлені А. Мессером, який першим серед своїх колег зв'язав змінні компоненти свідомості з мисленням і прямо назвав їх «думками», замість колишнього терміну «стану свідомості», введеного раніше А.Майером і І.Ортом. Окрім змінності думки, вважав А.Майер, іншими її відмінними ознаками є відношення її до предмету й усвідомлення в ній відношень.

Докладніше ці факти були вивчені К.Бюллером (1907). Досліди К.Бюллера полягали в заучуванні парних думок. У одному з варіантів дослідів випробовуваному спочатку давався один ряд пропозицій, потім інший ряд фраз з неповним значенням. Порядок пропозицій в смисловому відношенні не співпадав, тобто смислові частини були навмисно розведені. Від випробовуваного потрібно незавершені пропозиції одного ряду доповнити по значенню незавершеними пропозиціями іншого ряду.

У другій модифікації експерименту К.Бюллер пропонував одночасно два ряди з повністю закінченими пропозиціям. Перед випробовуваним ставилася задача об'єднати по значенню запропоновані пари пропозицій. У всіх приведених випадках виявлялося, що парні пропозиції, пов'язані смисловими зв’язками, запам'ятовувалися швидше, міцніше і в більшій кількості. Якісний аналіз експериментального матеріалу підтверджував раніше встановлений факт про незалежність мислення від асоціацій і уявлень. Той же аналіз дав К.Бюллеру підставу стверджувати не тільки відсутність тілесної опори в мисленні, але й відсутність будь-якого зв'язку мислення з мовою. К.Бюллер був переконаний, що мислення протікає без образів і слів. Одна і та ж думка, аргументували К.Бюллер і О.Кюльпе, може бути виражена різними словами, рівно як і різні думки можуть бути виражені одним і тим же набором слів. Звідси і робився помилковий висновок про незалежність мислення від слів і мови.

Ретельний аналіз самозвітів досліджуваних дозволив К.Бюллеру знайти деякі нові відмінні ознаки, які потім були поставлені в основу розподілу думок на усвідомлення правил, усвідомлення відносин та інтенцій, як спрямованості думки на об'єкт.

В той час, як дослідження К.Марбе, І.Орта, А.Майера, А.Мессера, К.Бюллера були пов'язані з виявленням істотних і відмінних ознак мислення, роботи їх співробітників Г.Уатта і Н.Аха були направлені на розкриття механізмів протікання розумової діяльності. Г.Уатт, вивчаючи особливості перебігу уявлень, дійшов висновку про визначальну роль завдання в організації розумових процесів. Під завданням він розумів переказ інструкції, що дається перед початком досліду випробовуваному, в самоїнструкцію.

Механізм розумової діяльності представлявся Г.Уатту таким чином. Пред'явлене завдання запускає в дію ряд репродуктивних процесів, з якими пов'язано появу в свідомості безлічі уявлень і асоціацій, велика частина з яких не має прямого відношення до завдання, поставленого в інструкції. Для того, щоб з величезної маси асоціацій і уявлень могли бути вибрані найадекватніші, потрібен спеціальний механізм. Таким механізмом, що виділяє і підсилює одні та пригноблює інші асоціації, якраз і є «завдання» або самоїнструкція. Саме вона додає мисленню скеровано вибірковий характер.

Робота по вивченню механізмів мислення була продовжена Н.Ахом (1905). Визначальним чинником, що організує й упорядковує розумові процеси, Н.Ах вказував особливі, відмінні від асоціацій акти, названі ним «детермінуючими тенденціями». Для опису механізму мислення Н.Ах окрім поняття про детермінуючі тенденції вводить ще два інших – «уявлення мети» і уявлення, що «співвідносяться». Під уявленням мети розумівся специфічний стан свідомості, викликаний інструкцією. Уявлення мети, а точніше, її значення, є джерелом детермінуючих тенденцій. Уявленнями, що співвідносяться, було прийнято вважати образи очікуваних подразників. Головна функція детермінуючої тенденції полягає у встановленні певного відношення між уявленням мети і уявленнями, що співвідносяться.

У найзагальнішому вигляді механізм мислення за Н.Ахом виглядає таким чином. Поступаючий подразник викликає у досліджуваного ряд репродуктивних тенденцій (безлічі варіантів реагування), але під впливом детермінуючої тенденції, витікаючої із значення уявлення мети (самоінструкції, задачі), особливу перевагу одержує лише одна з можливих репродуктивних тенденцій, тоді як інші всі усуваються.

Той же механізм був поширений Н.Ахом і на вольові процеси. Дія детермінуючої тенденції, що здійснює вибір репродуктивних тенденцій, згідно Н.Аху, не усвідомлюється. Як ілюстрація – власні досліди, проведені з випробовуваним у стані гіпнозу. Існування асоціативних механізмів Н.Ах не заперечував, але в той же час він різко їх протиставляв детермінуючим тенденціям, приписуючи останнім домінуюче значення в організації свідомості. Л.И.Анциферова справедливо підкреслює, що протиставляючи ці два механізми, Н.Ах не зумів показати принципову відмінність між ними, у зв'язку щодо питання про природу детермінуючих тенденцій, а отже, і про реальні механізми мислення взагалі, які залишилися не розкритими.

Підводячи підсумки основним досягненням Вюрцбургської школи, слід зазначити, що її представники внесли багато нових положень, що підривали основи асоціативної концепції. Ними було доведено, що мислення не зводиться до відчуттів, сприйнять і уявлень, спрямованість думки на об'єкт, встановлення в мисленні відношень, виборчий і цілеспрямований характер протікання розумової діяльності під впливом завдання та інструкції. Все це, за словами О.Кюльпе, було «абсолютно приховано від асоціативної психології».

Проте, поставивши ряд важливих проблем і питань, представники Вюрцбургської школи проте самі не зуміли задовільно вирішити їх через ті філософські і теоретичні основи, на які спиралася їх експериментальна програма.

Перш за все, великою перешкодою, що заважала науковому рішенню проблеми мислення, стало інтроспективне розуміння предмету і методу психології. Психологія визначалася як наука про факти безпосереднього досвіду, як наука про внутрішні стани свідомості. Основним знаряддям пізнання фактів суб'єктивного внутрішнього досвіду оголошувалася інтроспективна, самоспостереження. Приступаючи до досліджень мислення О.Кюльпе покладав на експериментальну інтроспективну великі надії. Прагнучи зробити самоспостереження адекватним завданням вивчення мислення, О.Кюльпе, як ми пам'ятаємо, замінив безпосередню форму інтроспективної на ретроградну, вважаючи, що тільки при ретроспективному самоспостереженні відкриється дійсний хід мислення. Але незабаром інтроспективне гасло Вюрцбургської школи сильно похитнулося і перш за все під тиском результатів і висновків, яких дійшли самі психологи цієї школи. Так, Н.Ах, вивчаючи механізми мислення довів, що ці механізми людиною не усвідомлюються, а, отже, в самоспостереженні виявлені бути не можуть. На цій підставі Н.Ах приходить до висновку про безплідність ретроспективного експерименту і необхідності переходу до опосередкованих, об'єктивних прийомів вивчення мислення. З критикою методу редакції виступав і інший представник Вюрцбургської школи К.Бюллер, а потім і сам О.Кюльпе.

Позиції суб'єктивної психології й інтроспективного підходу ще більше слабшали, коли схожі з дослідами Вюрцбургської школи дослідження, проведені в лабораторії Е.Тітченера, дали зовсім протилежні результати, що доводять повну відсутність якихось несенсорних елементів у свідомості. Виявилося так, що інтроспективний експеримент підтверджував теоретичні позиції тих, хто його проводить. Подібне положення природним чином викликало недовіру до інтроспективного методу і, більше того, через деякий час ним зовсім перестали користуватися при вивченні мислення. Із цього приводу Л.І.Анциферова пише: «Цей відхід, доконаний усередині Вюрцбургської школи в поєднанні з безплідними спробами перевірити теорію «змінної думки» завдав важкого удару по інтроспективному методу. Досягнувши свого апогею у Вюрцбургській школі, цей метод в ній же й у зв'язку з нею потерпів крах».

Інтроспективний підхід щодо свідомості викликав ряд грубих помилок і в теоретичних узагальненнях. Одна з них знайшла свій вираз у відриві мислення від його тілесної основи. Цей відрив неминуче вів до заперечення зовнішньої детерміації розумових процесів, до затвердження теологічного розуміння природи мислення, до перетворення мислення в самостійну духовну суть. Для ілюстрації достатньо послатися на той факт, що таку характеристику мислення, як думка, представники Вюрцбургської лабораторії розглядали не як властивість, яка визначається об'єктивно існуючими речами, а як функцію суто духовних актів –інтенцій і детермінуючих тенденцій. З властивостей самої свідомості виводилися й інші характеристики мислення. Самі детермінуючі тенденції також трактувалися як акти, що мають апріорну природу.

Перегляд теоретичних положень і експериментальних даних, одержаних у Вюрцбургській школі відбувається вже в рамках нових наукових напрямів, що виникають у світовій психології на початку XX сторіччя – біхевіорізмі, гештальт-психології, культурно-історичній психології та ін.

Отже, початком експериментального вивчення мислення завершується важливий етап в розвитку психології як науки. Характерним для нього було поступове розширення сфери внесення експерименту до різних проблем загальної психології. Хоча і в однаковій мірі, але експериментальними методами вивчалися майже всі основні психічні процеси – відчуття, сприйняття, уявлення, пам'ять, емоції, увага, воля.

Питання на семінар: Основні напрямки перших експериментальних досліджень. (Метод круглого столу).

1. Експериментальне вивчення асоціацій, пам’яті і мислення.

Питання на самостійну роботу:

1. Перші експериментальні лабора-торії світу.

2. Відкриття І.Прохазки.

3. Дослідження пам’яті Г.Еббін-гаузом.

4. Перші психологічні тести для вивчення процесів мислення.

Література:

14. Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології: ХVII століття. Епоха просвітництва: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2006. – 1000 с.; іл.

15. Бехтерев В.И. Объективная психология.М., 1991.

16. Вундт Б.В. проблемы психологии народов. М., 1998.

17. Гартли Д. Избранные сочинения. М., 1934.

18. Гоббс Т. Сочинения В 2 т. М., 1964.

19. Грат Н.Я. Основы експериментальной психологии. М.,1986.

20. Ждан А.Н. История психологии: от античности к современности.- М., 1999.

21. История традиций и научных школ в истории советской психологии ∕ Ред. А.Н.Ждан. М., 1990.

22. Кант И. Критика чистого разума ∕ Соч. в 6 т. М., 1964.

23. Локк Д. Избранные философские произведения: В 2 т. М., 1966.

24. Марцинковская Г.Д. История психологии.-М.: Изд. Центр «Академия», 2001.-554 с.

25. Павлов І.П. Умовний рефлекс ∕ Вибрані твори ∕.К., 1949.

26. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. История и теория психологии.- Ростов Н∕Д., 1996-т.1,2.

27. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Основы теоретической психологии.- М., 1997.

28. Пиаже Ж. Избранные психологические труды.М., 1994.

29. Солсо Р.Л. Когнитивная психология.-Спб., 1996.

30. Фромм Э. Душа человека.М., 1992.

31. Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции.-М., 1991.

32. Франкл В. Человек в поисках смысла.М., 1990.

33. Ярошевский М.Г. История психологии.-М., 1996.

Поиск по сайту: