ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

Наукові передумови виникнення гуманістичної психології. У 60-і рр. XX ст в американській психології виник новий напрям, що отримав назву “Гуманістична психологія”. Гуманістична психологія виникла як “третя сила”, що протиставляла себе двом існуючим напрямам – психоаналізу і бихевиоризму. Послідовники нової наукової школи мали намір “вийти” за межі дилеми “біхевіоризм – психоаналіз” і відкрити новий погляд на природу психіки людини.

Передумови виникнення. Серед ранніх попередників гуманістичної психології можна назвати Франца Брентано (критика механіцизму і прагнення розглядати свідомість як молярний феномен), О. Кюльпе і В. Джемса. У рамках гештальтпсихології також існувала тенденція розглядати свідомість як “законну” і плідну для психології сферу дослідження.

Ідеї, що лягли| | в основу гуманістичної психології, виникали також у рамках|у рамках| психоаналізу. Адлер, Хорні, Еріксон, Фромм протилежно поглядам Фройда також наполягали на тому, що людина, насамперед насамперед – істота, свідома і наділена свободою волі. Ці психоаналітики бачили суть|єство| людини в її свободі, спонтанності і здатності|здібності| самому бути причиною своєї поведінки. Людину характеризують не лише|не тільки| події минулих років, але і його цілі і надії на майбутнє. Ці теоретики відзначали у людини здатність|здібність| створювати власне “Я” і самому насолоджуватись своїм життям.

Загалом усі ці ідеї відображали|відбивали| своєрідний дух того часу – зростаюче незадоволення|незадоволеність| механістичним і матеріалістичним характером західної культури, ідеї добра, свободи світу|миру| і ненасильства, тісно пов'язані з контр культурою хіппі.

Основні положення гуманістичної психології. У доповіді асоціації гуманістичної психології вказувалося, що із самого початку гуманістична психологія займалася вивченням тих здібностей і можливостей людини, до аналізу яких не зверталися ні позитивізм, ні біхевіоризм, ні психоаналіз, а саме – любові, творчості, розвитку, сенсу життя і так далі, це – психологія, метою вивчення якої є здоровий творчий індивід. По словах Шарлоти Бюлер: “гуманізм передбачає вивчення людини – індивіда як цілісності, а не як сукупності його якостей і вчинків. Це робиться для того, щоб допомогти людині стати щасливішим. З етичної точки зору гуманізм означає встановлення таких правил життєдіяльності, які грунтуються швидше на потребах людини, ніж у нижчих тварин, законах неживої природи або заповітах бога.

Основні принципи гуманістичної психології:

1. Хоча людське буття має межу, людина завжди володіє свободою і необхідною для неї незалежністю.

2. Найбільш важливим|поважним| джерелом інформації є екзистенціальний стан|статок| людини, його суб'єктивний психічний досвід|дослід|, доступний їй через її усвідомлення ситуації “тут і тепер”.

3. Людська природа визначається не тим, що робить|чинить| людина, а тим, як вона усвідомлює своє буття; її природа ніколи не може бути визначена повністю|цілком|, вона завжди прагне до безперервного розвитку, до повної|цілковитої| реалізації можливостей|спроможностей| людини.

4. Людина єдина і цілісна. Ця цілісність “Я” створює унікальний характер переживань|вболівань| кожної людини. У людині неможливо розділити органічне і психічне, усвідомлюване і неусвідомлюване, відчуття|почуття| і думку.

5. Свідомість людини не може бути зведеною ні до її основних потреб і захистів| (як в психоаналізі), ні до поведінкових феноменів (як в біхевіоризмі|).

Етичні постулати гуманістичної теорії:

1. У житті людина несе відповідальність за свої вчинки.

2. Людські відносини повинні будуватися на визнанні|зізнанні| внутрішнього суб'єктивного світу один одного і визнанні|зізнанні| того факту, що кожна людина – творець свого життя.

3. Кожна людина живе лише|тільки| зараз “тут і зараз” і саме він суттєвий|суттєвий| для буття.

Для людей, що засвоїли гуманістичну етику, характерний пошук досвіду| |, який приводить| | до розвитку особистості|особистості|. Тому в практичному плані основна тема гуманістичної психології – використання внутрішнього досвіду|досліду| організму для вивчення і зміни його особистості|особистості|. Наслідком цього положення|становище| є переосмислення всієї дослідницької парадигми.

Дослідницька парадигма витікає із зіставлення наукового (scientific) і заснованого на досвіді (experiental) підходів до вивчення людини. Гуманістична психологія (перш за все, Карл Роджерс) опирається на другий підхід.

Згідно з|згідно| цим підходом, наука існує лише|тільки| в людині, це те, що суб'єктивно приймається членами наукового співтовариства|спілки|. Наукове знання зароджується (творчий період), розвивається, передається і використовується людьми, і, отже, на основі їх суб'єктивного досвіду|досліду|. Прийняття|приймання| або неприйняття нового знання, вибір теми, методу дослідження і т.ін. завжди залежить від конкретних людей. Тому наука так само, як і психотерапія, як і інші аспекти життєдіяльності, бере початок|зачинало| у внутрішніх організмічних| переживаннях|вболіваннях|, які можуть бути передані лише частково і відносно неповно. Використання наукового результату також є справою|річчю| суб'єктивного вибору. Наука сама по собі ніколи не маніпулює, не контролює і не деперсоналізує|. Це роблять|чинять| лише|тільки| люди. Чим сильніше людина закривається|зачиняє| від свого суб'єктивного досвіду|досліду| захисними реакціями, тим більша ймовірність |ймовірність| антисоціального використання науки. Чим більше людина відкрита|відчиняти| своїм переживанням|вболіванням|, тим вищою є ймовірність того, що вона використовує результати наукових досліджень у творчих цілях. Таким чином, наука – це не щось безособистісне, а лише|тільки| людина, яка будує образ|зображення| навколишнього світу, спираючись|обпиратися| на деякі загальноприйняті правила і свій життєвий досвід|дослід|.

Категорія особистості в гуманістичній психології. Категорія особистості є центральною категорією гуманістичної психології. Вона виражається за допомогою системи понять, що включають: а) поняття, що визначають спосіб існування людини як особи; б) поняття, що виражають уявлення про цілі існування людини як особистості; в) поняття, що визначають умови і засоби досягнення тих цілей.

Розглянемо|розглядуватимемо| поняття, що визначають спосіб існування людини як особистості|особистості|.

Особистість як відкрита система. Термін запозичений із загальної теорії систем. Він має на увазі наявність у людини здібності до зміни і розвитку у взаємодії з довкіллям. Ця зміна є способом адаптації відкритої особистості до її довкілля, тоді як прагнення до стабільності – відмінна риса “закритої особистості”. Особистість “відкрита” означає те, що вона не існує поза системою своїх виборів, вона ними створюється.

Особистість – це проект, вкорінений в біологічній природі людини, деяка можливість, яка не завжди буває реалізована. Міра реалізації даного “проекту” - міра відповідальності людини за свою власну долю.

Особистість – це одночасно і активне, і потенційне. Існує розрив між тим, чим людина є, і тим, чим вона хоче і може стати. Виявлення потенціалів особистості гуманістична психологія вважає одним з найважливіших своїх завдань, прагнучи не лише описати спосіб придбання людиною досвіду, але і вирішити питання його розширення, збагачення і осмислення.

Поиск по сайту: