ТЕМА 13 Психологія взаємовідносин серед військово-службовців

План

1. Авторитет у військовому колективі.

2. Колективна думка у військовому колективі.

3. Колективні настрої і традиції.

Як відомо, особа може розвиватися лише за умови, що людина живе між собі подібних, постійно вступає у відносини з іншими людьми. Безпосереднє спілкування, реальні зв'язки і взаємні відносини людей у колективі відбиваються в їх психології і виявляються в суб'єктивних міжособистісних відносинах.

Система міжособистісних взаємин складається під впливом цілого комплексу об'єктивних і суб'єктивних умов. До об'єктивних умов належать особливості державного устрою, характер і призначення колективу, ін. Разом із об'єктивними умовами відомий вплив на формування міжособистісних відносин роблять суб'єктивні, психологічні чинники – зрілі і незрілі погляди окремих людей, позитивні і негативні риси характеру і темпераменту, рівень культури і підготовленості офіцерів, прапорщиків і сержантів як вихователів і т.п.

Збройні Сили відповідно до свого суспільного призначення мають специфічну організацію. Наприклад, служба вимагає від військовослужбовців точного і беззаперечного підпорядкування командирам і начальникам. Отже, специфіка військової діяльності та організації породжує особливу структуру реальних взаємин у військових колективах. У ній найчастіше виділяють наступні підструктури:

- відносини субординації;

- відносини координації;

- відносини співпраці.

Кожна підструктура володіє міжособистісним психологічним аспектом, що робить певний вплив на реальні відносини. Відповідно до психологічного змісту відносин між військовослужбовцями прийнято оцінювати їх як відповідні або не відповідні, а деколи і такі,що суперечать статутним нормам. Як правило, відносини, відповідні статутним вимогам, сприяють вирішенню завдань, що стоять перед військовим підрозділом. У той же час взаємовідносини, що не повністю відповідають статутним нормам, виступають як умови, що сприяють скоєнню військової провини, розвитку негативних якостей особи військовослужбовців. Тому кожен офіцер зобов'язаний прагнути до того, щоб встановити у військовому колективі правильні статутні взаємини.

Що є статутними взаєминами? Це відносини, що відповідають вимогам, викладеним у військових статутах, притому що у статутах, як і в документах, регулюючих взаємини військовослужбовців, знаходять свій вираз моральні принципи суспільства в цілому. Але ці принципи одночасно є і правовими нормами поведінки військовослужбовців.

До основних принципів взаємин між військовослужбовцями відноситься принцип єдиноначальності і строгої субординації. Суть даного принципу полягає у поділенні всіх військовослужбовців на начальників і підлеглих, старших і молодших; у чіткому визначенні їх прав і обов'язків; у наданні начальникам права наказувати і обов'язку підлеглих точно і беззаперечно виконувати накази і розпорядження начальників, суворо дотримувати правила військової ввічливості і віддання вітання. Статути зобов'язують не тільки начальника, але і старшого вимагати від підлеглого і молодшого дотримання вимог військової дисципліни і порядку.

Разом з тим велике значення військові статути відводять принципу колективізму у взаєминах військовослужбовців. Статути зобов'язують військовослужбовців дорожити військовим товариством, допомагати товаришам словом і справою, утримувати їх від негідних вчинків і, не щадивши свого життя, виручати їх із небезпеки.

Але слід мати на увазі, що хоча військові статути чітко і достатньо повно регламентують взаємини військовослужбовців, у той же час вони не можуть передбачити всіх деталей і можливих ситуацій. У частинах і підрозділах, у праці і в побуті складаються і розвиваються найрізноманітніші відносини, які виникають стихійно і офіційно нічим не регламентуються. Тому взаємини у військовому колективі вимагають постійної і пильної уваги командирів, знання ними особливостей відносин між всіма категоріями військовослужбовців.

При організації службових відносин офіцер завжди повинен мати на увазі, що між начальниками і підлеглими виключно важлива взаємна довіра. Сучасний бій вимагає від особового складу граничної самовіддачі, рішучих самостійний дій, готовності до особистого і колективного самопожертвування. Для досягнення перемоги необхідно, щоб кожен військовослужбовець глибоко розумів задум і вимоги командира, проникся відчуттям безмежної довіри до нього, до своїх бойових товаришів, був постійно готовий до самостійних, ініціативних дій. І звичайно ж, успіх бойових дій немислимий без віри командира в підлеглих, в їх творчі сили, непохитну рішучість до кінця виконати бойове завдання.

Психологічна значущість довіри полягає в тому, що вона підвищує у військовослужбовця відчуття власної гідності, стимулює особу до самовиховання, деколи стає вирішальним чинником перевиховання окремих військовослужбовців. Довіра не має нічого спільного з потуранням військовослужбовцю, що несумлінно ставиться до ратної праці, має низькі моральні якості. У свою чергу, недовіра начальника до підлеглих виявляється в оцінці і підміні підлеглих при виконанні ними своїх обов'язків по службі, в ігноруванні начальників нижчого звена, в утиску їх прав, у віддачі наказів через їх голову тощо.

Разом з тим у професійній діяльності офіцер повинен уникати упередженого відношення до підлеглих, обумовленого неправильною думкою, що наперед склалася. Упереджене ставлення начальника до підлеглого може виявлятися у двох формах: упереджено-негативній та упереджено-позитивній. Упереджене ставлення, як правило, є результатом односторонньої оцінки особи воїна і його поведінки. Командир, що відноситься до підлеглого упереджено, або прагне видати бажане за дійсне і переоцінює достоїнства підлеглого, або ж відзначає у нього тільки негативні риси. І те, і інше веде до неправильного вибору шляхів і засобів впливу на підлеглих, утруднює формування у них високих морально-бойових якостей.

Відносини субординації повинні характеризуватися доброзичливістю, яка спонукає підлеглих бути відвертими і щирими з начальником, сприяє внутрішньому схваленню вимогливості командира. Доброзичливість, простота і доступність формують позитивне відношення до служби, пошану до начальників і старших, сприяють визнанню і виправленню помилок, що допускаються підлеглими, підсилюють дієвість командирської вимогливості. Навпаки, недоброзичливість до підлеглих різко знижує ефективність виховних дій начальника.

У відносинах начальника з підлеглими неприйнятна зарозумілість, яка може виявлятися в різних формах, – від байдужості до людських прагнень і потреб до зневаги ними. Зовні це виявляється в манері і тоні розмови з людьми, в підкресленні своєї службової, а іноді і особистої, переваги, в уособленні і створенні для себе особливих привілеїв у питаннях побуту. Зарозумілість, як правило, виливається у грубість і нетактовність окремих офіцерів і сержантів. Серйозну небезпеку несе і грубість з підлеглими, оскільки вона завдає збитку формуванню позитивного відношення до армії, до військової служби, створює передумови втрати авторитету начальників, виникнення негативних настроїв у колективі, появи груповщини і кругової поруки. Грубість офіцера неминуче породжує напруженість і конфлікти, тому офіцер не має права проявляти грубість до підлеглого, навіть якщо цей підлеглий йому несимпатичний.

Особливу увагу необхідно приділяти взаємовідношенню рядових і сержантів. Як показує практика, статутні взаємини найчастіше порушуються саме в ланці „сержант – солдат”. Однією з головних причин такої ситуації є недоліки і помилки в керівництві сержантами з боку офіцерів, у відсутності належної вимогливості до сержантів, слабкій методичній допомозі їм, у недостатній турботі про підвищення їхнього авторитету. Деколи має місце і недбале відношення окремих сержантів до виконання своїх службових обов'язків, пов'язане із слабким відчуттям відповідальності, негативними рисами характеру, недостатнім знанням служби і своєї бойової спеціальності.

До психологічних причин виникнення неправильних взаємин із підлеглими слід віднести статус сержанта як молодшого командира. На відміну від офіцерів, сержанти не мають перед підлеглими значної вікової переваги в життєвому досвіді, який є важливим чинником морально-психологічного впливу на людей. Сержанти можуть лише трохи перевершувати своїх підлеглих і в службовому досвіді. До того ж вони в порівнянні з офіцерами менш підготовлені в педагогічному відношенні і не завжди здатні знайти правильний підхід до людей, раціонально використовувати дисциплінарні права. Разом з тим за умовами праці і побуту сержанти не відрізняються від своїх підлеглих: вони і сплять, і харчуються, і займаються завжди разом із ними, постійно знаходяться на очах у підлеглих. Вони більш схильні до впливу думки солдатів, ніж офіцери. Все це утруднює завоювання сержантами авторитету серед своїх підлеглих.

У відносинах сержантів і рядових можуть виникати різні непорозуміння, а іноді і прямі порушення вимог статутів. Так, прагнучи сумлінно виконати свій обов’язок, деякі з них намагаються будувати і службові, і позаслужбові взаємини з підлеглими виключно на строго офіційній основі, що, як правило, призводить, зрештою, до виникнення емоційного бар'єра, що утруднює нормальне спілкування з підлеглими і керівництво ними. З іншого боку, деякі сержанти бояться проявити справжню командирську вимогливість. Зустрівши негласний опір підлеглих, найчастіше з боку недисциплінованих старослужащих солдатів, і не знаючи, як його подолати, деякі недосвідчені сержанти стають на шлях панібратства, підлабузництва перед ними і приховування їх вчинків.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок про те, що на користь підвищення боєготовності підрозділів офіцери повинні постійно піклуватися про зміцнення авторитету сержантів, підвищення їх педагогічної підготовленості, навчати їх роботі з підлеглими.

Іншим вельми складним напрямом діяльності офіцера є формування відносин між рядовими військовослужбовцями, оскільки особливості цих відносин роблять безпосередній вплив на їх вчинки і поведінку, на формування у них певних рис характеру.

Як правило, між солдатами складаються взаємні симпатії і прихильності, затверджуються братерство, дружба, постійна турбота про товаришів, безпосередня зацікавленість в їх долі. Разом з тим у взаєминах рядових воїнів можуть спостерігатися і відхилення від статутних норм. Найчастіше це обумовлено певними психологічними причинами. Так, всі рядові військовослужбовці займають однакове правове положення. Будучи рівними за правовим положенням, рядові об'єктивно грають у колективі різні службові й інші ролі, що обумовлене термінами служби, відношенням до обслуговуваної техніки і зброї, спеціальною підготовленістю, умовами, в яких вони знаходилися у минулому, і т.ін. Все це не може не відбиватися на їх взаєминах, особливо між військовослужбовцями різних термінів служби.

Як було сказано вище, людина, знаходячись у колективі, прагне до самоствердження. Це повною мірою стосується і старослужащих солдатів. У тих підрозділах, де подібне самоствердження старослужащих солдатів протікає стихійно, різниця в термінах служби може стати передумовою виникнення в окремих військовослужбовців позиції переваги, прагнення зайняти командне положення і підпорядкувати своєму впливу молодь. Саме дана обставина часто призводить до конфліктів між військовослужбовцями. Тому командир підрозділу повинен контролювати процес формування відносин між різними групами рядових військовослужбовців.

Слід також мати на увазі, що структурні форми відносин між рядовими військовослужбовцями різноманітні. Одними з них є дрібні групи солдатів, що стихійно складаються. Вони, як правило, носять ролевий характер, мають тих, що ведуть, і відомих і розрізняються за своєю спрямованістю. Позитивно направлені групи благотворно впливають на решту товаришів по службі, завдають тон у ревному відношенні до служби. Вони складаються на основі загальних корисних інтересів, добросовісного відношення до служби, прагнення до корисних справ, сприяють загальному успіху колективу. Ведучі в них, як правило, перевершують своїх відомих за освітою, за здібностями, за будь-якими іншими якостями, але не демонструють своєї переваги і у всьому допомагають товаришам. Групова думка тут, в основному, співпадає з думкою всього колективу. Мотивом самоствердження в таких групах, як правило, є досягнення певних результатів у військово-професійній діяльності, самоосвіті, спорті і т.д.

Разом з тим можливе формування і негативно спрямованих груп. В основі утворення таких груп лежить, як правило, прагнення окремих військовослужбовців до порушення військового порядку, незадоволеність високою вимогливістю командирів, особисті симпатії, прихильності тощо. Структура таких груп є, як правило, сукупністю різних позицій. Тут немає психологічної рівності між людьми: одні, так звані ватажки або лідери, займають позицію активного переважання, тиску на рівних по службі, інші – позицію підпорядкування, пристосування, хворої залежності. Негативно спрямовані малі групи у військовому колективі – передумова для виникнення негативних тенденцій у його розвитку.

Таким чином, відносини військовослужбовців вельми різноманітні і мають багато аспектів. Щоб розуміти і враховувати їх у своїй практичній діяльності, командир повинен мати хорошу психологічну підготовку. Він не може не займатися проблемами взаємин своїх підлеглих, оскільки вони відбиваються на рівні боєготовності підрозділу і частини. При цьому для успішного розв’язання дозволу цих проблем велике значення має авторитет командира.

Поиск по сайту: