Військовому колективі

Взаємини у військовому колективі існують у двох основних формах. По-перше, це офіційні, формальні відносини. Вони визначаються організаційною структурою підрозділу, яка визначає в ньому функції кожного воїна, об'єм його обов'язків, прав і відповідальності. Офіційні відносини є як би зовнішніми по відношенню до воїнів, оскільки вони задані ззовні за допомогою законів, статутів, інструкцій і розпоряджень.

Їх основу складають відносини керівництва і підпорядкування, а також співпраця у процесі спільної військової діяльності. Наприклад, відношення між командиром взводу і командиром роти багато в чому зумовлені загальновійськовими статутами незалежно від їх індивідуально-психологічних особливостей, професійної підготовленості, етичних якостей. Командир роти має право віддати наказ командирові взводу своєї роти. Цей наказ командир взводу зобов'язаний виконати відповідно до статуту "беззаперечно, точно і в строк", не дивлячись на те, що він особисто може відноситися до свого безпосереднього начальника по-різному.

Слід мати на увазі, що у військовому колективі одночасно існують декілька структур формальних відносин, що накладаються одна на одну. Провідні з них – службові. Але до формальних відносяться і інші – всі, які визначені нормативно. Наприклад, ті ж військовослужбовці на футбольному полі знаходяться в системі формальних відносин, що визначають необхідність підкорятися відповідним правилам гри, судді.

По-друге, у військовому колективі існують неофіційні, неформальні відносини. Вони формуються як система міжособових переваг, симпатій і антипатій, поваги і неприязні. Іншими словами, неформальні взаємини ніякими документами не регламентовані, вони засновані на особистих особливостях сприйняття воїнами один одного.

Ці взаємини визначальним чином залежать від індивідуально-психологічних особливостей воїнів і тому іноді називаються внутрішніми. Важливо підкреслити, що особливості неофіційних відносин багато в чому залежать від ціннісних орієнтацй воїнів, особливостей їх взаєморозуміння і взаємосприйняття.

Офіційні взаємини відіграють у колективі визначальну роль у формуванні всієї системи міжособистісних відносин. Їх структура в підрозділі досить стабільна. Неофіційні відносини вельми динамічні. Вони змінюються у зв'язку з постійним прибуттям в колектив нових військовослужбовців. Неформальні відносини між тими самими воїнами також схильні до швидких змін.

Особливістю військового колективу є те, що він включає декілька чітко виражених за соціально-психологічних параметрами категорій військовослужбовців. Це – офіцерський склад, прапорщики, військовослужбовці строкової і контрактної служби, військовослужбовці-жінки.

Визначаючи соціально-психологічні особливості офіцерського складу, в першу чергу слід зазначити, що офіцери складають основний кістяк військової частини. Саме вони є безпосередніми організаторами навчально-бойового і виховного процесів. Проте слід врахувати, що за своїми соціально-психологічними характеристиками офіцерський склад не однорідний.

З практичних міркувань офіцерський склад доцільно умовно розділити на дві великі групи: офіцери першого періоду служби і офіцери, що мають значний службовий досвід, знаходяться на другому, завершальному етапі своєї службової діяльності.

До першої групи відносяться молоді офіцери і більшість молодших офіцерів (природно, в цю групу не потрапляють ті, хто в 35— 40 років все ще має звання старшого лейтенанта або капітана). До другої групи входять ті, хто закінчує службу, і більшість старших офіцерів.

До найбільш істотних позитивних характеристик офіцерського складу першої групи слід віднести: свідомий вибір військової професії, вибір виду ЗС, роду військ; добру теоретичну підготовку; старанність, дисциплінованість; довіру до досвіду старших офіцерів; професійне честолюбство, потребу удосконалюватися у вибраній професії; прагнення до самостійності, ініціативу, бажання проявити себе, просунутися службовими сходами; підвищену потребу в спілкуванні; близькість до солдатів.

До негативних характеристик цієї групи належать: недостатній життєвий і професійний досвід; неміцність переконань; сприйнятливість до негативного впливу середовища; висока чутливість; максималізм в оцінках; підвищена емоційність; поспішність у рішеннях і вчинках; слабкі навики роботи з людьми; прихильність до жорсткого прагматизму у виконанні своїх обов'язків.

Нерідко, особливо останнім часом, виявляється прагнення знайти застосування своїм професійним знанням і умінням поза армією; недостатня сформованість навиків у подоланні службових і побутових труднощів; нечітке уявлення перспектив своєї службової кар'єри; незадоволення побутом, матеріальним становищем, організацією дозвілля й ін.

Характеризуючи офіцерський склад другої групи, слід виділити такі властиві їй позитивні якості, як великий життєвий і службовий досвід; високий професіоналізм; відповідальність; вимогливість до себе і до підлеглих; міцні навики роботи з людьми; здатність ухвалювати зважені рішення; професійне честолюбство; адаптованість до жорсткої регламентації службової діяльності й особистого життя; зосередженість на службових справах; дисциплінованість.

До негативних характеристик належать: схильність до консерватизму; міцна довіра до свого службового і комунікативного досвіду; украй рідкісна відмова від звичних, у тому числі і негативних, стереотипів поведінки і службової діяльності (що, можливо, характеризує не стільки твердість переконань, скільки інерцію думки).

У більшості випадків віддається перевага адміністративним, командним методам роботи з людьми, рідше використовується потенціал інших методів; превалювання матеріальних інтересів у мотивації служби; прояв службового снобізму, авторитарного стилю поведінки, протекційного тону у взаєминах. Спостерігається певне зниження службової активності через передпенсійні настрої.

У багатьох присутнє відчуття соціальної, моральної і матеріальної незахищеності, певної збитковості в соціальному плані у порівнянні з представниками інших прошарків суспільства однакового рівня підготовки і кваліфікації; відчувається, а іноді підкреслено демонструється, так звана службова втома.

Соціально-психологічна характеристика прапорщиків має свої складнощі і суперечності. Призвані нерідко з числа солдатів і сержантів частини, прапорщики тривалий час можуть нести на собі відбиток соціально-психологічних особливостей даної категорії. Позитивним чинником є цілком усвідомлений, глибоко осмислений вибір виду професійної діяльності. Як правило, підписуючи контракт на службу прапорщиком, людина має у своєму розпорядженні повну інформацію про умови і особливості служби в конкретній частині, і вони її влаштовують.

Мотивами можуть виступати близькість до місця проживання, можливість здобути спеціальну або вищу освіту, службові перспективи, що відкриваються, житлові, фінансові й інші пільги, пов'язані зі службою в армії. Не останню роль у цьому плані відіграють придбання соціальної стабільності, стійкого заробітку, гарантій від безробіття. Все це активізує службову діяльність прапорщиків, підтримуючи їх прагнення до професійного вдосконалення. Враховуючи широкий діапазон відмінностей службового досвіду, освіти, професіоналізму, вислуги років прапорщиків, командир отримує сприятливу можливість кадрового маневру, який, у свою чергу, може стати стимулом службової активності прапорщиків частини.

Разом з тим важливо бачити негативні характеристики цієї категорії. Спочатку після закінчення школи прапорщиків може виявлятися професійна і організаторська неспроможність, випадки панібратства з підлеглими, невміння належним чином пред'явити вимогливість до них. Нерідко в їх діяльності виявляються прагнення уникнути службових навантажень і посісти відносно самостійну посаду без підлеглих, при мінімальному контролі з боку офіцерів; безініціативність; спроби вирішувати особисті питання за рахунок службового часу і посадового положення. Якщо службова активність прапорщика мотивована в основному матеріальними стимулами, то, як правило, вона різко падає після досягнення очікуваних від служби матеріальних благ (отримання життя, закінчення технікуму або вузу, оволодіння вигідною для цивільної роботи спеціальністю тощо).

У соціально-психологічній характеристиці військово-службовців військової служби за контрактом теж доцільно виходити з розгляду сукупності позитивних і негативних рис.

Позитивними особливостями цієї категорії є наступні: добровільність ухвалення рішення служити в армії; розуміння необхідності виконання умов контракту; матеріальна зацікавленість у професійному вдосконаленні; симпатія до військового порядку і культури; прагнення довести свою професійну придатність; прихильність вибраному виду ЗС, роду військ, усвідомлений вибір місця служби; більш добросовісне (у порівнянні з військовослужбовцями строкової служби) відношення до виконання повсякденних службових обов'язків.

Проте в ході набору військовослужбовців контрактної служби поки не вдається поставити надійний фільтр на шляху проникнення в армійське середовище представників так званого «соціального дна». Іншими словами, контракт нерідко підписують не кращі громадяни нашого суспільства. Слід звернути особливу увагу на крихкість мотивів служби за контрактом. Як показують соціологічні дослідження, в мотивації превалюють матеріальні інтереси і дуже мало відображені мотиви широкого соціального плану. В зв'язку з цим активність у службовій діяльності контрактників переважно спрямована на реалізацію своїх прав і пільг, а не обов'язків.

Як правило, рівень загальноосвітньої підготовки і духовної культури осіб, що підписують контракт на службу, невисокий. Слабка і професійна підготовка навіть тих, хто приходить в частину після закінчення навчальних центрів. З боку військовослужбовців контрактної служби часто виявляється неготовність до істотних обмежень і жорсткої регламентації військового побуту.

Крім того, відносно недовгий термін існування цієї нової категорії військовослужбовців в армії ознаменувався зростанням грубих порушень військової дисципліни, пов'язаних із пияцтвом, наркоманією, специфічними видами нестатутних взаємин, конфліктами з військовослужбовцями строкової служби, розкраданнями матеріальних цінностей і зброї.

У соціально-психологічній характеристиці військовослужбов-ців строкової служби найбільш важливим є облік специфічних проявів і суперечностей, властивих юнацькому віку на стадії переходу до зрілості. У зв'язку з інтенсивністю фізичного розвитку, а також недостатністю досвіду управління собою, у молодої людини процеси збудження зазвичай превалюють над процесами гальмування. В цілому цьому віку властиві такі суперечності:

* з одного боку, широкий світогляд, допитливість, енергія, відчуття нового, прагнення проявити себе, а з іншого – це співіснує з песимізмом, апатією, політичним і правовим нігілізмом, бравадою, непослідовністю, розпиленістю інтересів;

* прагнення до самостійності, незалежності думок і дій, у той же час сильна прихильність груповому впливу, підтримці авторитетними особами своїх поглядів, виявляється стійка залежність від думки компанії однолітків, найближчого оточення, які грають роль референтної групи;

* потреба в самоствердженні, разом з тим скромний арсенал форм, методів і засобів самовираження особи, недостатній життєвий досвід. Часто він примушує удаватися до етично збиткових, а іноді й юридично незаконних прийомів;

* в оцінках, висловах і відносинах виявляється прагнення до визначеності, чіткості, однозначності. Ці якості пояснюються юнацьким максималізмом, прагненням будь-якими способами відстояти свою думку (часто помилкову або спірну). Проте це співіснує з непостійністю, неміцністю переконань, мізерністю аргументації, недостатньою наполегливістю і послідовністю в досягненні мети;

* гостра сприйнятливість, сильна вразливість і висока емоційність, що спричиняють за собою підвищену конфліктність, збудливість, поспішність у рішеннях і діях;

* до 18 років у молодої людини вже сформовані деякі риси характеру, вироблені певні динамічні стереотипи поведінки і взаємовідносин з оточуючими. Умови військової служби вимагають перегляду багатьох сформованих рис, а це достатньо складний і хворобливий процес психологічної перебудови і ломки характеру;

* 18-20 років — це період бурхливого формування потреб людини, зокрема, він співпадає з кульмінаційним періодом статевої активності у чоловіків. Неможливість в армійських умовах задовольнити багато виникаючих потреб веде до фрустрації, породжує психологічну напруженість і може штовхнути військовослужбовців на пошук аморальних і навіть незаконних засобів для задоволення потреб;

* багато що сприймається в романтичному світлі, зокрема хлопців притягує романтика військової служби. Проте при зіткненні з прозою і буденністю армійських буднів у молодої людини може виникнути реакція протесту, форми прояву якої різноманітні: від замикання в собі до демонстративної агресивної поведінки або бурхливого виразу інших негативних емоцій.

Крім того, в даний час у молодіжному середовищі набули поширення наркоманія, пияцтво, сексуальна розбещеність, цинізм, зниження цінностей людського життя, невіра в ідеали, а також і інші соціальні хвороби і біди, що загострилися останніми роками, які молодь приносить в армію.

Кажучи про жінок-військовослужбовців, в першу чергу, слід виділити високу старанність цієї категорії, дисциплінованість, прагнення до порядку і акуратності на робочому місці. Присутність жінок-військовослужбовців культурно ушляхетнює взаємини в частині, певною мірою стимулює соціальну і службову активність чоловіків. Відмічено: де в підрозділі служить більше жінок, там менше випадків пияцтва, нестатутних взаємин, самовільних відлучок, грубості в міжособистісних взаєминах.

Разом з тим слід зазначити те, що на жінок не можна в повному обсязі покласти виконання службових обов'язків (наприклад, польові виходи з тривалим перебуванням поза розташуванням частини, бойова стрільба, стройові заняття, навчання тощо), оскільки позначається специфіка фізичного розвитку і можливостей жіночого організму, а також регулярні фізіологічні цикли, властиві жінкам.

Крім того, у жінок сімейні проблеми, як правило, відбиваються на службі сильніше, ніж у чоловіків-військовослужбовців. Слід також враховувати і підвищену емоційність жінок, яка в суто жіночих військових колективах часто стає причиною конфліктів і чвар.

Особливості взаємин у військовому колективі визначаються специфікою військової діяльності колективу і індивідуально-психологічними характеристиками воїнів.

До особливостей взаємин, перш за все, відноситься провідна роль офіційних службових відносин у порівнянні з неофіційними. У трудовому колективі підлеглий у разі істотного розходження його офіційних і неофіційних відносин із начальником має більше можливостей для корегування своєї поведінки і діяльності у порівнянні з військовослужбовцем, що опинився в такій ситуації.

У військовому колективі помітно глибша, детальніша регламентація офіційних відносин між військовослужбовцями у порівнянні з трудовим колективом.

Особливістю взаємин у військовому колективі є також те, що вони формуються не тільки на основі спільної військово-професійної діяльності, але і сумісного вирішення побутових проблем, колективного проведення дозвілля. Строга регламентація життя і діяльності воїнів, наявність у більшості колективів одних тільки чоловіків накладають свій відбиток на зміст і форми взаємин між ними, роблять їх жорсткішими.

Істотною особливістю міжособистісних взаємин є те, що емоційний компонент відіграє в їх формуванні дуже помітну роль. Цього немає в інших видах відносин, таких, як виробничі, політичні тощо. Зміст, ступінь вираженості емоцій і відчуттів, які військовослужбовці можуть переживати по відношенню один до одного, надзвичайно різноманітні. Це і відчуття поваги, готовність пожертвувати заради друга всім, і байдужість, заздрість, неприязнь, ненависть.

Різноманітність емоцій і відчуттів, пов'язаних із міжособистісними відносинами, можна характеризувати за різними ознаками. Основною серед них вважається та, в якому напрямі впливають емоції і відчуття на відношення до товариша по службі: у позитивному або негативному. З цієї точки зору емоції і відчуття можна розділити на дві великі групи.

У першу групу до них входять емоції і відчуття, що сприяють взаємодії військовослужбовців. Це, перш за все, відчуття симпатії до іншого, поваги, позитивні емоції, що виникають як наслідок високої оцінки його етичних, ділових і інших якостей.

Другу групу складають емоції і відчуття, що перешкоджають співпраці військовослужбовців. До них відносяться відчуття антипатії, відчуття презирства, інші негативні емоції, що виникають як наслідок низької оцінки етичних, ділових і інших якостей товариша по службі.

У процесі спільних життя і діяльності для військовослужбовців важливий прогноз якості діяльності і вчинків товаришів по службі. Оскільки у військовому колективі всі його члени тою чи іншою мірою залежні один від одного, такий прогноз є одним з важливих чинників досягнення особистого успіху окремим воїном, дозволяє йому відчувати себе в колективі упевнено, сприяє вирішенню завдань, що стоять перед колективом в цілому. Тому важливою функцією міжособистісних відносин є прогноз на їх основі діяльності і поведінки товаришів по службі.

Якщо один військовослужбовець оцінює іншого як порядну людину і хорошого фахівця, то у нього виробляється відповідне відношення. Потрапляючи в ситуацію, яка вимагає спільних зусиль в діяльності і поведінці, вони здійснюють прогноз можливих дій один одного на основі тих міжособистісних відносин, які у них сформувалися раніше. Якщо воїн розраховує на те, що він співробітничатиме з товаришем по службі, то він ставить одну мету спільної діяльності. Якщо ж воїн прогнозує, що взаємодія за своїм характером буде суперництвом або протиборством, то він розраховує на досягнення іншої мети.

Ще однією функцією взаємин є їх регулярний характер. Суть його полягає в тому, що прогноз воїном відносин товаришів по службі до його справ і вчинків виступає одним із чинників, що визначають характер його майбутньої військової праці і поведінки.

Мотивація військової праці з погляду її спрямованості може бути трьох видів:

1. Мотивація «на справу». Воїн з такою мотивацією більше зацікавлений у досягненні високих результатів діяльності. Особисті переваги, які він може отримати при, досягненні добрих результатів діяльності, його турбують меншою мірою. Такого воїна цікавить і захоплює сам процес діяльності.

2. Мотивація «на себе». При такій мотивації воїн більш за все націлений на особистий успіх, на отримання особисто ним тих матеріальних і духовних благ, яких він потребує. Індивідуальне досягнення високих результатів у діяльності він розглядає лише як засіб отримання в подальшому будь-яких переваг. Успіх товаришів по службі, колективу в цілому хвилює його значно менше, ніж особистий результат. Природно, що при такій мотивації характер відносин воїна з товаришами по службі буде іншим, ніж при домінуванні мотивації «на справу».

3. Мотивація «на взаємини». При такій мотивації воїн, перш за все, враховує те, як оцінюють його дії оточуючі. Для нього важливо підтримувати зі всіма добрі стосунки. Якщо такий воїн потрапляє в ситуацію, що вимагає піти на конфлікт з іншим військовослужбовцем або пожертвувати інтересами справи, то він, скоріше за все, пожертвує інтересами справи.

Зазвичай, в «чистому» вигляді будь-який один вид мотивації у конкретного воїна присутній рідко. Характернішою є наявність одночасно двох-трьох видів мотивів. Проте серед мотивів різної спрямованості якийсь один є переважаючим.

З цього виходить, що практично завжди при визначенні того, як йому поступити в конкретній ситуації, воїн враховує можливий вплив свого вчинку на взаємини з товаришами по службі. Якщо ж мотивація «на взаємини» є домінуючою, то фактично саме взаємини з оточуючими визначають діяльність і поведінку воїна.

Тому знання взаємин між воїнами, уміння їх регулювати нададуть істотну допомогу офіцеру-керівнику в забезпеченні ефективної діяльності підрозділу.

Важливою і складною проблемою, яку нерідко доводиться вирішувати командиру підрозділу, є боротьба з нестатутними відносинами. В основі нестатутних взаємин лежить порушення норм моралі, соціальної справедливості серед воїнів. Такі відносини найчастіше виявляються там, де їх діяльність менш організована і контрольована: на господарських роботах — 24% випадків, у казармі — 21% випадків, в їдальні — 18% випадків, у наряді — 13% випадків, при обслуговуванні техніки — 9% випадків, у лазні і в інших місцях — 9% випадків, на навчальних заняттях — 6% випадків.

Які основні причини нестатутних взаємин? Першою і головною причиною є недоліки в організації військової праці і керівництві нею. На це указують до 60% опитаних офіцерів підрозділів і практично 100% офіцерів частин і з'єднань.

Друга група причин пов'язана з недостатньою згуртованістю військових колективів, пасивністю, яку проявляє військова громадськість у боротьбі з нестатутними відносинами. У ряді колективів укорінилися ті або інші форм нестатутних взаємин, але весь особовий склад якоюсь мірою змирився з ними.

Недоліки виховання, навчання, соціального досвіду молоді, її негативні вікові й індивідуально-психологічні особливості виступають як третя група причин. Практично в кожному колективі є егоїстичні особи, які виступають, у певних умовах ініціаторами знущань, поборів тощо. Об'єктами їх нападок є, в першу чергу, фізично слабкі воїни, що не адаптувалися (зазвичай молоді).

Однією з об'єктивних труднощів, з якою молодий офіцер стикається в процесі керівництва, є необхідність врахування численних особливостей, що відрізняють військовий колектив від колективів іншого типу. Лейтенант, якщо він не служив строкову службу, не має досвіду життя і діяльності у військовому колективі, який відрізняється від класного і курсантського колективів, інших соціальних груп (сім'я, друзі), в яких молодий офіцер має деякий досвід спілкування.

Лейтенант не просто приходить у військовий колектив, а стає його керівником. Це набагато ускладнює процес його соціальної адаптації. Адже він одночасно повинен на власному досвіді пізнавати соціальні закономірності функціонування колективу і керувати його діяльністю. Забезпечити успішне керівництво об'єктом, який сам ще не дуже добре знаєш, навіть для досвідченого керівника нелегко. Тому труднощі соціальної адаптації молодого офіцера, невміння їх подолати стають однією з серйозних причин розчарування лейтенанта в службі, появи у нього невіри в свої сили.

Яким чином молодий офіцер може полегшити вирішення проблем своєї соціальної адаптації до життя і діяльності у військовому колективі? Перш за все, він повинен зрозуміти, що багато чого тут залежить від нього самого. Викладачі і курсові командири у військовому інституті, командири у військовій частині, де він починає службу, товариші по службі — всі вони можуть тільки допомогти офіцерові розібратися у виникаючих проблемах, дати поради щодо способів їх вирішення. Але вирішити проблеми замість молодого офіцера вони не зможуть. Тому йому, ще будучи курсантом, треба засвоїти, що успішність вирішення проблем керівництва військовим колективом, формування в ньому хороших взаємин залежить головним чином від нього.

З перших місяців навчання у військовому інституті курсант повинен усвідомити, що здорові взаємини у військовому колективі впливають на забезпечення бойової готовності не менше, ніж справна бойова техніка. Для того, щоб уміти формувати в колективі хороший соціально-психологічний клімат, необхідно знати і психіку людей, і закономірності розвитку основних соціально-психологіч-них явищ. Необхідно засвоїти знання, накопичені військовою психологією і педагогікою, вивчити методики індивідуально-виховної роботи з різними категоріями особового складу. Ці знання допоможуть майбутньому офіцерові успішно вирішити непросту проблему підтримки хороших взаємин зі своїми підлеглими, начальниками і товаришами по службі.

Важливе місце в пізнанні курсантом особливостей взаємин у військовому колективі належить військовому стажуванню. У ході стажування курсант повинен не тільки «попутно», у процесі вирішення інших завдань, вивчати характер відносин між воїнами, але і займатися цією проблемою спеціально. Корисно і цікаво шляхом спостереження, використання інших методів психології проникнути в суть взаємин у взводі, в роті, визначити, від чого залежить їх характер, спробувати впливати на них хоч би шляхом бесід. Така робота в ході стажування дозволить курсантові визначити сильні і слабкі сторони в своїх знаннях психології міжособистісних відносин. Вона помітно полегшить молодому офіцерові труднощі його соціальної адаптації після закінчення військового інституту.

Військовослужбовці, як і люди взагалі, судять один про одного на підставі ряду основних ознак: зовнішнього вигляду (статура, зачіска, міміка, одяг і т.п.); характеру мови (що і як говорить); стилю спілкування (манера поводити себе); наочно-практичної діяльності (що і як робить воїн по службі, у побуті, у процесі розваг тощо).

Зовнішній вигляд, стиль спілкування, поведінка і діяльність відіграють неоднакову роль у формуванні уявлення про воїна у товаришів по службі. Найбільш цінну і достовірну інформацію можна отримати, оцінюючи результати діяльності воїна, а також сам процес досягнення цих результатів, способи діяльності.

Однією із типових помилок у визначенні відношення молодого офіцера до товаришів по службі є те, що він переоцінює значення стилю спілкування і зовнішнього вигляду. В цілому це для молодої людини природно. Уміння визначити головне в людині і на основі цього головного сформувати своє відношення до нього приходить з роками, разом із життєвим досвідом.

Треба завжди пам'ятати про те, що сутність людини виявляється в її справах і вчинках. У зв'язку з цим важливо уміти так будувати свої відносини з товаришами по службі, щоб в їх основі лежали головні, а не другорядні моменти.

Відношення до військовослужбовця з боку оточуючих визначається, головним чином, на основі його етичних і ділових якостей. Там, де взаємозалежність воїнів в їх діяльності невелика, взаємини дещо більше залежать від етичних якостей. До таких колективів можна віднести навчальні колективи, зокрема курсантські й офіцерські.

У тих військових колективах, де взаємна залежність воїнів в їх діяльності висока, взаємини більше залежать від професійної підготовленості військовослужбовців. До таких колективів відносяться зміни, що несуть бойове чергування, екіпажі і бойові частини кораблів, розрахунки, що спільно експлуатують бойову техніку, й ін.

Характер взаємин у військовому колективі впливає на ефективність індивідуальної діяльності воїнів; якість спільної діяльності членів військового колективу, психічний стан воїнів, їх самопочуття; соціально-психологічний клімат у військовому колективі. На перший погляд здається, що чим краще взаємовідношення в колективі, тим вище повинна бути ефективність індивідуальної і спільної діяльності. Проте, як показують дослідження, це не завжди справедливо. Поліпшення взаємин у колективі певною мірою сприяє підвищенню ефективності колективної діяльності. Якщо ж ступінь взаємних симпатій перевищує цей рівень, то може спостерігатися зворотний процес: ефективність спільної діяльності почне падати. Це можна пояснити наступним.

Перш за все, наявність у колективі комфортних (у психологічному сенсі) відносин швидше за все можлива тоді, коли у багатьох воїнів цього колективу переважаючою мотивацією є мотивація «на взаємини». Цей тип мотивації сам по собі сприяє досягненню високої якості діяльності. Крім того, якщо в колективі досягнуті дуже добрі взаємини, то їх збереження може мати для військовослужбовця самостійну цінність. Прекрасні взаємини формуються дуже складно. Також важко ними і пожертвувати, навіть там, де цього вимагають інтереси справи.

Тому вдосконалення взаємин у військовому колективі не є самоціллю. Це лише засіб підвищення якості діяльності колективу, поліпшення умов служби воїнів. Заради добрих взаємин не варто жертвувати головним: інтересами бойової готовності, якістю бойової підготовки, дотриманням норм моралі і моральності.

Поиск по сайту: