Що повинен знати командир підрозділу про підлеглого?

v Біографічні дані:

- прізвище, ім’я та по батькові;

- дата народження;

- освіта;

- сімейний стан;

- вид занять до військової служби;

- умови життя сім’ї;

- батьки (усі дані).

v Морально-психологічні якості: рівень гуманітарної підготовки, загальний кругозір; відношення до сучасного життя країни, настрій; відношення до служби – на що можна спертися в індивідуальній роботі; дисциплінованість; участь у громадській роботі та відношення до неї; духовні потреби; поведінка в побуті; з ким товаришує, чи є друзі поза межами частини, підрозділу тощо.

v Психологічні особливості: темперамент, пам’ять, особливості характеру, нахили, увага; вольові якості: цілеспрямованість, самовладання, мужність, ініціативність, наполегливість; мовлення: словарний запас, якість мовлення, змістовність, виразність.

v Фізичний розвиток: загальний розвиток, сила, витривалість, спритність, який вид спорту полюбляє, чи вміє плавати, чи має спортивний розряд тощо.

v Індивідуальні особливості: егоїст або альтруїст, надмірно довірливий; балакучий, байдужий до служби; може стати “лідером”, може бути тільки “підлеглим” тощо.

Починаючи вирішення виховних завдань із підлеглим, командир (начальник) часто стикається з проблемою вибору найбільш ефективного методу (групи методів) педагогічного впливу.

Це потребує від командира (начальника) максимальної розбірливості в методах індивідуально-виховної роботи у відповідності з соціальними, психологічними, психофізичними особливостями військовослужбовця, а також з його роллю в колективі, авторитетом, особистими домаганнями та ціннісними орієнтаціями.

У педагогічній логіці формування (розвитку) якостей особистості воїна є два основних етапи індивідуально-виховної роботи: перший – це безпосередній вплив на свідомість підлеглого і його емоційно-почуттєву сферу за допомогою прикладів або конкретних поведінкових зразків; другий – навчання вихованця прийомам і засобам здійснення дій, вчинків, поведінки в різних умовах і ситуаціях.

Методика індивідуально-виховної роботи з особовим складом має притаманні їй педагогічні прийоми, які дозволяють результативно вирішувати завдання формування та розвитку особистості військовослужбовця.

Розглянемо основні прийоми, за допомогою яких реалізується методика індивідуально-виховної роботи командира (начальника) з підлеглими.

Прояв співчуття, уваги, доброти. Прийом орієнтований перш за все на скорочення дистанції педагогічної взаємодії командира (начальника) з воїном, на встановлення взаєморозуміння між учасниками виховного процесу.

Застосування цього прийому індивідуально-виховної роботи доцільно тоді, коли підлеглий опинився у складній для себе ситуації через невідповідність особистого потенціалу вимогам ситуації, скоєної ненавмисної помилки, прорахунку або ж обставин, незалежних від його особистих якостей. Прийом діє в тому випадку, коли військовослужбовець відчуває душевний дискомфорт, образу, розгубленість або загубив віру в свої сили. Тут важливо, щоб військовослужбовець відчув у діях вихователя щирість інепідробну зацікавленість, участь у його долі.

Прохання виконує роль морального тренінгу, робить педагогічні відношення командира (начальника) з підлеглим довірливими, більш теплими, посилює взаєморозуміння.

При застосуванні цього прийому важливим є те, як промовлене прохання, з якою інтонацією, яке приховано в ньому особисте відношення командира (начальника) до підлеглого.

Прохання не сумісне з моральним або психологічним тиском на підлеглого, в іншому випадку воно втрачає виховний ефект.

Схвалення, похвала - цейприйом є частиною заохочення як загальнопедагогічного методу виховання. Він є фактором стимулювання ініціативи, заохочення зробленого вибору. Форми цього прийому виявляються в коротких репліках типу: «Молодець», «Вірно», «Я в вас вірив» або «Був впевнений» і т.п., а також у вигляді оцінки з аналізом скоєної дії або вчинку, зробленого вибору або позиції.

Прояв довіри у вихованні має вигляд доручення військовослужбовцю, який за своїми якостями не у всьому відповідає вимогам поставленого перед ним практичного завдання. В основі прийому лежить принцип виховання – опора на позитивні риси характеру підлеглого. Іноді буває доцільно нагадати людині про його особисту цінність, про нездійснені ним можливості, які, безумовно, будуть сприяти підвищенню його авторитету в очах командирів (начальників), співслужбовців.

Але цей прийом працює тоді, коли авторитет вихователя буде безумовним, коли між підлеглим і командиром (начальником) не буде морального протистояння, соціально-психологічної несумісності. Саме тому велике значення при цьому має система умов, які повинен знати і враховувати вихователь. Що це за умови? По-перше, впевненість вихованців у тому, що вихователь – доброзичлива і сумлінна людина. По-друге, вихователь має авторитет у підлеглих. По-третє, наявність у вихователя саме тих якостей, які він хоче сформувати або розвинути у підлеглого.

Авансування особистості (термін А.С.Макаренка). Зміст цього прийому в тому, що командир (начальник) надає військовослужбовцю деякі блага, тобто переваги порівняно з його теперішнім станом, як би випереджає майбутній рівень морального розвитку воїна, його удосконалення у спеціальності, громадській роботі. Авансування припускає також деяке завищення оцінки позитивних якостей підлеглого.

Пробачення – скасування покарання за провину, скоєний проступок. Педагогічний сенс прийому в тому, що командир (начальник) у певній ситуації не застосовує покарання, не дивлячись на скоєний проступок. На таке педагогічне рішення вихователя наштовхує аналіз ситуації, ознаками якої можуть бути випадкові, але сильні обставини, душевний стан військовослужбовця, переживання того, що сталося, й усвідомлення своєї провини воїном.

Прояв засмучення – прийом, який заснований знову ж на авторитеті вихователя. Зміст прийому в тому, що командир (начальник), який виявив недолік в особистості воїна, зниження критеріїв його самооцінки, виражає відношення до цього через зміст слів, мімікою, інтонацією, жестом.

У виборі форми впливу на військовослужбовця справжньою педагогічною майстерністю є застосування нестандартних методів і прийомів виховання.

Аналіз виховної діяльності показує, що серед них можна виділити дві основні групи:

• методи і прийоми, вироблені в процесі особистої виховної практики. Наприклад, підвищенню відвертості підлеглого сприяє проведення бесіди, коли начальник знаходиться разом з ним у важких, екстремальних умовах (на навчаннях, бойовому чергуванні);

• методи і прийоми, засновані на принципі "очікувана реакція - зворотна реакція", сутність яких полягає у несподіваній для підлеглого позитивній оцінці його провини, неправильної поведінки, що викликає у нього позитивний стрес, іноді навіть шоковий стан і допомагає по-новому глянути на себе, зробити переоцінку своїх поглядів і поведінки.

В індивідуально-виховній роботі офіцерам, особливо молодим, важливо не встати на шлях застосування антипедагогічних методів і прийомів, що дають зворотний результат (опора на "дідівщину" у наведенні порядку; колективні покарання; рукоприкладство і т.п.), що підривають віру підлеглих у командира, у його здатність навести статутний порядок правомірними діями.

Важливим компонентом індивідуально-виховної роботи командира є застосування різних видів психолого-педагогічного корегування поведінки військовослужбовців.

При корегування незначних відхилень у поведінці військовослужбовця доцільно використовувати методи комунікативного регулювання:

- комунікативна адаптація - попереднє інформування військовослужбовця про колектив, про людей, з якими він вступає у взаємодію, про можливі чи майбутні зміни;

- комунікативне включення - встановлення і розширення контактів прибулого в підрозділ воїна з членами колективу.

Особливо це важливо для його взаємин із безпосереднім начальником, їхнє особисте знайомство полегшує службову взаємодію;

- прямий вплив - безпосереднє пред'явлення вимог, наприклад: "У нашому підрозділі не терплять прояву недбалості у виконанні своїх обов'язків";

- ефект "значущості інших" - вплив на військовослужбовця через авторитетних для нього людей: батьків, друзів, земляків;

- виключення альтернативних впливів - негативного впливу на підлеглого, наприклад, з боку негативного лідера.

При істотних відхиленнях поведінки підлеглого в перед конфліктних і конфліктних ситуаціях можуть бути використані наступні види зовнішньої регуляції:

- корегування статусу - роз'яснення військовослужбовцю його службового статусу, його підвищення чи зниження. Наприклад, у ситуації, коли солдат третього періоду служби не бажає прямо чи побічно підкорятися молодшому командиру, що молодший за нього за віком і менш досвідчений, необхідне роз'яснення, що солдат має статус підлеглого;

- корегування самооцінки потрібно при значно зниженому чи завищеному її рівні у воїна;

- корегування рівня сформованості досвіду саморегуляції поведінки досягається створенням умов його підвищення, наданням допомоги підлеглому у формуванні навички вирішення протиріч неконфліктними способами;

- корегування міжособистісних відносин являє собою індивідуальну роботу з військовослужбовцями в передконфліктних (конфліктних) ситуаціях щодо дотримання ними загальноприйнятих правил взаємин, надання допомоги у вирішенні протиріч;

- корегування негативних властивостей характеру підлеглого (самовдоволення, поблажливість, хвалькуватість, безвідповідальне відношення до виконання службових обов'язків тощо). Іноді, навпаки, вимагають корегування такі властивості воїна, як непевність у собі, схильність звинувачувати себе в усьому.

На закінчення назвемо ще один прийом, якій сприяє реалізації в індивідуально-виховній роботі її основних методів, - це психологічна підтримка. Прийом реалізує такі завдання, як корегування суспільної або групової думки в колективі по відношенню до даного воїна, озброєння його відповідними способами і засобами самоствердження в колективі, організації спілкування і взаємодії зі співслужбовцями, командирами.

Поиск по сайту: