Більшовизм та марксизм: порівняльний аналіз

Все, що стосувалось філософії Маркса, його ідей і теорій про відчуження, формації і т.п., на початку ХХ ст. в Росії не підвергалось великому сумніву. Однак ті пункти концепції Маркса, які напряму були пов’язані з революційнною діятельністю і майбутнім влаштуванням соціалістичного суспільства, постійно становились каменем неузгодження.

Частково, більшовизм Леніна був замітно викривленим в порівнянні з ідеями Маркса. Однак сам Маркс не раз зазначив, що необхідно враховувати економічні, соціальні та політичні фактори в середині країни, в якій здійснюється революція, тому викривлення цілком можливе. Що ж змінили більшовики? І наскільки сильно це могло вплинути на наслідки їхньої діяльності?

На мою думку, можна виділити декілька основних рис більшовизму, внаслідок яких вони стали основою і ленінізму.

Перше. Леніном був введений термін імперіалізм. Про імперіалізм як такий ні Маркс, ні Енгельс не говорили, однак зазначали, що на останій стадії капіталізму «…в трестах вільна конкуренція перетворюється в монополію, а безпланове виробництво капітулює перед плановим…» [26, с. 221]. Ленін закінчив ідеї Маркса та Енгельса в своїх працях, назвав переддень пролетарської революції імперіалізмом. Це теоретичне зауваження Леніна не мало великогого значення, проте він його продовжив, заявив, що світ вже вступив у фазу імперіалізму. А це означало, що наступив час для соціалістичної революції. Світ на стадії імперіалізму, а значить вже сформувались всі фактори, необхідні для побудови соціалізму. Характеристика капіталізму на його кінцевій стадії зі сторони Маркса не була чітко ним сформульована. Є лише окремі, вирвані фрази, якими і керувались революціонери. Тому однозначно назвати світ початку ХХ ст.. імперіалістичним неможна. З однієї сторони можна було б зрозуміти, готовим було те суспільство до нового порядку, чи ні, аналізуючи наслідки революції, однак розбіжності більшовиків з Марксом були не тільки в цьому.

Друге. В противагу Марксовому «Жодна революція не може бути скоїна партією, вона здійснюєтся тільки народом» [том 45, с. 475], Ленін створив РСДРП(б) як меншість, яка повинна здійснити революцію. Ленін створив вчення про вирішальні ролі революціойної партії в соціальних перетвореннях. Пізніше вже по смерті Леніна, Сталін, створюючи ідеологію СРСР, отримавши назву марксизм-ленінізм, развив ідею Леніна і добавив ще декілька пунктів до вирішальної ролі партії. В формулюванні Сталіна – «Стихійний процес розвитку поступає місце свідомій діяльності людей» [22]; «Перемога революції ніколи не приходить сама. Її потрібно підготовити та завоювати. А подготовити і завоювати її може тільки сильна пролетарська революційна партія» [23]. Фактично Сталіном це було зроблено для легітимізації тотального контролю партії над суспільством. Ленін же відійшов від ідеї революції Маркса, так як схожі ідеї на практиці не давали йому всієї повноти влади і серйозно ускладнювали захват влади в країні.

Третє. Одним з найпопулярніших символів радянської епохи бул загальновідомий «Серп і молот». Проте мало хто догадується, що саме в цьому символі закладене одне із важливіших розбізностей радянської ідеології з марксизмом. Ленін створив нове вчення про революційну роль селянства. Маркс зазначив, що «Дрібний селянин… являється рабочим, який відрізняється від сучасного пролетарія тим, що він ще володіє своїми засобами праці…» [27, с. 506]; «Він – майбутній пролетарій… Але цьому поки що перешкоджає вкладене у його в плоть і кров почуття власності» [27, с. 507]. Селяни – не союзники пролетаріям в боротьбі з буржуазією. Селяни – це один з тих класів, проти якого повинна буть направлена диктатура пролетаріату. Різниця між ними і буржуа лише в тому, що селянин набагато блищий до того, щоб стати пролетарієм і перехід його до робітника буде менш болючим і больш добровільним. Але, що міг ще зробити Ленін в аграрній Росії, де селяни були найчисельнішим класом. Пролетаріат Росії був малочисельним і слабким, тому для здійснення революції йому потрібен бул сильний союзник. Таким Ленін бачив селянство.

Четверте і останнє. Що стосується революції в самій Росії. Один із лідерів меншовиків, Георгій Валентинович Плеханов, зазначив, що Росія ще не готова до соціалізму. Взагалі тему Росії і соціалізму піднімали не раз. Одними з перших були Чернишевський и Михайловський, які вели активну переписку з Марксом і Енгельсом щодо цього приводу. Ідеологи марксизму зазначили, що Росіяя іде дуже специфіченим шляхом развитку. В Росії навіть після реформи 1861 року все ще як раніше залишались пережитки практично всіх формацій, аж до першообщинного (селянська община). Це вражало обох.

В переписці з російськими революціонерами Марксу неодноразово задавали питання – чи може Росіяя оминути капіталізм? Чи можливий перехід від феодалізму відразу до соціалізму? Маркс дуже багато думав над цим, крім того, він був прекрасно усвідомлений про реальну ситуациію в Росії, недивлячись на те, що жодного разу не був тут. Його роздуми призвели до такого висновку, якийй позніше подтвердив своїм доведенням Енгельс, – некапіталістичний шлях развитку можливий, але тольки за допомогою перемагаючого пролетаріату Західної Європи. Західноєвропейський пролетаріат повинен був стати джерелом устаткування, зрошення, агрономічниих методів, необхідних для организациії колективною праці. Однак в той же час настрій всередині самої країни були найнестабільнішими і неспокійними у всій Європі. Енгельс і Маркс дуже вдало спрогнозували російську революцію і кінець царизму при Миколі II. Вони вважали, що російська революція положить початок революціям по всій Європі, проте в Росії вона буде вагомо відрізнятися, у відсталій феодальній Росії вона буде носити характер буржуазно-демократичної. Це підтверджує не часто згадувані в літературі слова Енгельса про те, що «Росія знаходиться недалеко свого 1789 року» [, с. 315], за яким неуникно слідує 1793 рік [історія марксизму, с. 66-89]. Ленін вважав, що революція в Росії дуже швидко переростає в соціалістичну, і таким чином капіталізм буде минучим.

Як видно, з однієї сторони, більшовизм дійсно інтерпретирував марксизм під умови Росії, так як пролетаріат тут був слабким, селянство – нейчисельніше, захватити владу було вкрай важко, а населення вело себе вкрай несвідомо і маніпулятивно. Проте не варто забувати, що навіть в 1917 році Росія як і раніше залишалась феодальною державою. В цьому і була, на мій погляд, проблема і помилка Леніна. Через колосальну затримку в развитку Россия прийшла до капіталізму дуже пізно (середина XIX ст.), але і нові реформи не принесли очікуваного результату. В реальності Росія так і не прийшла до капіталізму, так як російські феодали надто сильно тримались за старі устрої, а свідомість експлуатуючого селянина була дуже низькою, щоб вчасно здійснити революцію. Тому буржуазно-демократична революція в Росії в порівнянні з Західною Європою надто запізнилася. А Ленін переплутав цю буржуазно-демократичну революцію з соціалістичною, значно прискорив події. Суспільство не було готове до такого стрімкого повороту і впало в стан істерії. Привести його в свідомість могло лише жорстке тотальне управління і жорсткий кривавий терор. Як же це здійснилось на практиці?

2.3 Жовтнева соціалістчна революція та її наслідки через призму концепції Маркса

В 1917 році більшовики здійснили державний переворот. Після цього послідувала довга громадянська війна, в ході якої всіма правдами і неправдами РСДРП(б) стала наймогутнішою, впливовою, а з часом і єдиною партією. Ленін вважав, що перемога в Росії – це тільки початок, всього лише сигнал для пролетаріїв Західної Європи до дії. Однак лише російська соціалістична революція виявилась вдалою. Чому? Адже Маркс говорив, що як тільки настане час для побудови соціалізму почнеться ланцюжкова реакція по всьому світі, яка приведе до світової революції. Ленін був замішений. Можливо вся справа і була в тому, що час для побудови соціалізму ще не настав. Ленін надто поспішив, а Росія надто запізнилась. Врезультаті від цього не виграв ніхто. Але самовпевнений, переконаний в своїй правоті вождь більшовиків почав будувати соціалізм в Росії. І знову невдача. Ленін намагався знайти вихід з цієї ситуації в новій економічній політиці, однак вже зовсім скоро в 1924 році помре. Фактично Ленін втратив керуючий стан в партії ще в 1918 році, після замаху, в 1922 році він остаточно відійшов від політики. В партії почалась жерстока боротьба за керівне положення, переможцем з якої вийшов Йосиф Висаріонович Сталін, ще один теоретик марксизму, який вложив свій «неоцінений» вклад в толкування концепції Маркса.

Ленін помер так і не зрозумівши своєї помилки. А ось Сталін став вірним продовжувачем справи великого вождя. Опинившись в умовах надто далеких від соціалістичних Сталін не міг зрозуміти причини, але навіть, якщо б і зрозумів, то не став повертатися знову до капіталізму. Простішим в його уявленні було вказати на помилки Маркса, який мав досить мале уявлення про революційну ситуацію в Росії. Саме Сталіном були введені терміни ленінізм та марксизм-ленінізм в якості значення нової ідеології нещодавно створеної держави - СРСР. Ленінізм повинен був показати різницю міжд теорією Маркса і практикою Леніна. Однак все було не так просто.

По-перше, щоб легітимізувати владу совєтів і не дискредитувати самих себе в очах світової спільноти Сталін добавив в концепцію ленінізму принципіально новий пункт. «Фронт капіталу прорветься там, де ланцюг імперіалізму слабший, інакше пролетарська революція є результат разриву ланцюга світового імперіалістичного фронту в найбільш слабкому її місці, причому може виявитися, що країна, яка почала революцію, країна, яка прорвала фронт капіталу, являється менш развинутою в капіталістичному відношенні» [про основи Леніна]. Таким чином, Сталін заявив про можливість побудови соціалізму в одній, окремо взятій країні. Це як раз те, що категорично заперечував як Маркс, так і Енгельс. Соціалізм – це не ідеологія днржави, а всесвітній порядок.

По-друге, про що вже згадувалось вище, Сталін развив ідею Леніна про роль партії. Російське суспільство із стану істерії Сталін виводив тотальним контролем, і для його легітимізації партія отримала повноту влади в державі. Цікаво, що в Конституції СРСР пункт про партії (на той момент вона вже була КПРС) з’явився тільки в 1977 році і говорив: «Правлячою та направляючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і суспільних організацій є Комуністична партія Радянського Союзу. КПРС існує для народу і служить народу» [конституція]. Також не менш важливим є те, що з 1918 року РСДРП(б) перестала бути соціал-демократичною і була перейменована в РКП(б) (комуністичну). Це означало, що партія здобула нову ціль – побудова комуністичного суспільства, а соціалізм в Росії вже тоді був збудований.

По-третє, Сталін сформулював вчення про нарастання класової боротьби в епоху диктатури пролетаріату. Ця ідея повина була пояснити репресії і жорстокість сталінського режиму, але в своєму формулюванні вже вказувала на своє явне противоріччя марксизму. При соціалізмі немає більше класів, класова боротьба можлива лише під час революції та експлуататорських формацій. І, якщо Сталін визнавав класову боротьбу в СРСР, а революція давно закінчилась, значить по Марксу річ про соціалізм не могла і бути.

Все це – лише основні найбільш спотворені пункти марксизму. Вцілому можна відмітити, що навіть недивлячись на те, що офіційно від багатьох пунктів ленінізму Сталіна Радянський Союз відмовився, як від антирадянських і негуманних, на ХХ з’їзді КПРС, політика сталінізму продовжувалась аж до перебудови Горбачова. Підводячи висновки, можна скласти загальну картину подібної політичної практики марксизму.

Зовсім непідготовлена Росія, в якій готовилась буржуазно-демократична революція, виявилась оп’янена кращою перспективою – соціалістичної революції. Однак збудувати соціалізм з феодалізму в капіталістичному світі – задача нездійснена. Відректися від долі російського народу ніхто не хотів, і партія вирішила іти до кінця. В підсумку в СРСР була збудована бридка карикатура на соціалізм. Радянське суспільство не було соціалістичним ніколи, але й не було і капіталістичним. Так, його можна назвати комуністичним, але тільки тому, що в ньому не було приватної власності.

Поиск по сайту: