Карл Маркс – творець наукового соціалізму

Згідно концепції марксизма кожна людина, поживаюча в комуністичному суспільстві, отримають рівно стільки, скільки він сам віддає цьому суспільству. При житті комуністичному суспільству майбутнього та світовой соціалістичної революції Маркс віддав майже все, що мав – гроші, вплив, повагу в суспільстві, життю трьох з шести своїх дітей, щастя своєї сім’ї. Він поклав себе та всіх, кого так безкорисно любив на світлий вівтар революції. Маркс помер у темряві на 65 році життя, похоронив надто гаряче коханих жінку та старшу дочку. Але, як же неймовірно Маркс відмовився від прав! В замін вінотримав справжню, глибоку, тривалу до кінця життя кохання своєї дружини, яка завжди розуміла та підтримувала Маркса при житті, дружбу, в якій не було рівних у світовій історії. Саме його найблищий соратник та кращий друг Фрідриг Енгельс продовжував справу Маркса після його смерті, та за пропозицією австрійського соціал-демократа Гвідо Адлера «побудував свому геніальному другу величний пам’ятник, на якому мимовільно вирізав своє власне і’мя». Согодні Карла Маркса вважають одним із величних мислителем в історії людства, він довгі роки був «Іваном Христителем» роійських соціал-демократів, напів богом, вказавши їм вірний шлях і благословив їх на цьому шляху.

Неможливо зрозуміти марксизм без розуміння життєвих переконань самого Марксата знання його біографії. Майбутній батько наукового соціалізму народився в сім’ї німецкого адвоката. Дід Карла служив равином у Львові, а потім переїхав в Трїр. Його батько був широкоосвідченим, прожив чесною та принциповою людиною. Саме від батька Карл успадкував свою неймовірну принциповість, стійкість переконань та працелюбство. І саме під впливом сімейного оточення сформується світогляд маленького Карла (він ще в школі засвойть ідеї французьскої та німецької просвіти). В 17 років Карл – студент Бонського, а через грік – Берлінського університетів. Відірвавшисьвід впливу своєї сім’ї, вролі батька, високоосвічений, талановитий студент намагається розібратися в своїх наукових поглядах[5, с. 254-262]. Скоро він познайомиться з працями Гегеля та стане прихильником його філософії. У Гегеля Маркса зацікавила потрійна ідея розвитку у вигляді 1) твердження; 2) заперечення цього твердження; 3) заперечення зеперечення та ін.[7, с.186]. Однак, будучи прихильником філософії Гегеля, Маркс бачить помилковість Гегеля вйого ідеалізмі. Так під впливом «меншогегельянцев» Бруно Бауера, в компанії яких він проводив багато часу в студентські роки, а згодом філософії Фейербаха (Маркса цікавило в філософії Фейербаха гуман ізм та відчуження релігії) Маркс ставав на позицію матеріалізму [7, с. 189-191].

Неможна відмітити, що «вже на самому початку своєї творчої діяльност Маркс усвідомлює як своє покликання захисту інтересів«бідної, політично та соціально обездоленої маси…» Для цієї ціллі і повинна служити філософія» [7, с. 223-224].Виходячи з цього, він формує свій світогляд табачення своєї життєвої мети.Також, Маркс надаєвелику роль в захисті «обездоленої маси» її рушійного ядра – пролетаріату.

В 1842 році Марксзнайомиться з комунізмом, через два роки–з Фрідріхом Енгельсом, який раніше жив у Англії і знайомство з масовим рабочим рухом – чартизмом, який знайомить Маркса з літературою політичної економії великих англійців А. Сміта, Д. Рікардо та ін.

В подальшому розказувати про те, як Маркс прийшов до своїх теоретичних висновків – об’ект для написання цілої серії книг, проте аж ніяк не курсової работи. Я лише хочу показати, що концепція Маркса – повністю в дусі його часу, Маркс спирався на своїх багаточислених наступників і, що для нас, напевне, найважливіше першопричиною его філософії було його життєве переконання в поклику захищати інтереси експлуатуючих класів та значущості пролетаріату. Він не прийшов до цього висновкуроздумів, він виходив з цих переконань.

Я вважаю, необхідно опустити деякі моменти його концепції, які в моїй темі курсової немають особливого значення. Маркс пише про різне,про:

· матеріальсне розуміння історії;

· природу виробничих відносин;

· відчуження праці;

· суспільно-економічних формаціях та історії людства як історії зміни однієї фармації іншою;

· базис та надвиробництво;

· класову боротьбу в середині суспільства;

· світову соціалістичну революцію;

· диктатуру пролетаріату та багато ін.

Нам, для порівняння концепції Маркса з політичною практикою цікаві ті пункти його концепції, які мають безпосередній зв’язок з діяльністю та являються в певному розумінні керівництвом для дії, а саме –вчення про світову соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату.

Світова соціалістична революція. «На певній ступені свого развитку матеріальні виробничі сили суспільства приходять в противоріччя з існуючими виробничими відносинами, або…з відносинами власності, всередині яких вони до цих пір развивались. Із форм розвитку виробничих сил ці відносини перетворюються в їхні кайдани. Тоді наступає епоха соціальної революції» [15, с. 7].

Так Маркс говорить про революцію. Революциі в розумінні Маркса та Енгельса –єдиний шлях перебудови («Революція являється рухомою силою історії, а тако ж релігії, філософії та інших теорій» [11, с. 37]; «Революції – локомотиви історії» [13, с. 86]). Згідно теорії зміни суспільно-економічних формацій в процесі історї капіталізм, чи імперіалізм –остання експлуататорська формація. Весь хід історії підчинявся одній меті –позбавлення людини від крайньої залежності від природи та її матеріальних благ. Досягнути цієї мети люди могли лише експлуатуючи одне одного.Тоді ж, в епоху развинутого капіталізму, людина становлювалась практично самодостатньою та вдеякій мірі незалежним від природи. Зникла не просто необхіднсть в експлуатації, але сама по собі вона становлювалась б гальмом дляполальшого розвитку суспільства. Суспільство повино було скинути з себе кайдани експлуатації, яка становилась на приватній власності і непропорційним розподілом в суспільстві. У світі цієї теорії революція була необхідна. «Революція була необхідна не тольки тому, що жодним іншим способом неможливо подолати правлячий клас, але й тому, що подолаю чий клас тільки в революції може скинути з себе всю стару мерзоту і стати здатним створити нову основу суспільства» [11, с. 70]. Так Маркс та Енгельс приходять до ідеї неминучості соціалістичної революції. Самі ідеологи марксизму були революціонерами та активними участниками робочого руху (бралт участь в революції 1848 року; з захопленням зустріли та підтримали Паризьку комуну 1871 року). Обидва вчених написали багато праць і статей на тему соціалістичної революції, з яких можна виділити основні ідеі того, якою повинна бути ця революція.

1. «Жодна революціяне може буи створена партією, вона створюється тільки народом» [17, с. 475]. Революція – процес масової, і частина активної меншини в ній лише шаблонна, організацийна.

2. «Насилля є пережитком будь-якого старого суспільства, коли воно вагітне новим» [16, с. 761]. Насилля – один із методів в досягненні революційної цілі. Проте воно не є необхідністю або самоціллю. Його можна примінити лише як один із крайніх видів боротьби з експлуататорами.

3. «Народ!Май свою думку про деталі, а не тольки про принципах, перш ніж ти прийдеш до влади» [14, с. 535]. Маса, створююча революцію, повинна в деталях бути ознайомлена з вченнм Маркса для того, щоб викоренити різноманітну маіипулятивність ними і мати уявлення про власні задачі і цілі (в они боряться не за вождя або лідера, а заради світлого майбутнього всього людства)

4. «Тілько весь пролетаріат в цілому може здійснити революцію» [14, с.290]. «…Чи може ця революція виникнути в одній крайні? Відповідь: Ні. Велика промсловість… створила світовий ринок, так зв’язала між собою всі народи земної кулі… що кожен з них залежить від того, що коїться в іншого… вона буде развиватисяшвидше чи повільніше, в взалежності від того, в якій із країн більш розвинута промисловість, більше накопичено багатств… Вона є всесвітня революція і буде мати світову арену» [12, с. 331-332, 334]. Насадження соціалізму з одної якої-небуть країни неможливе хоча б тому, що соціалізм – поняття загальноприйняте. Це не ідеологія якогї-небуть оремоїдержави, це нова форма суспільства, яка може бути успішно закладена лише в загальносвітовому форматі.

Проте варто відмітити, що все це – лише загальна доктрина революції. Це загальні поняття і пункти, які бачили Маркс і Енгельс теоретично, і обидва не раз говорили про те, що революціонери повинні виходити з реальної ситуації в країні, де відбувається революція. Необхіднобрати до уваги економічні, політичні, соціальні фактори развитку цієї країни. Тому до вищесказаного базису революціоної практики незбіжно необхідно прикладати надвиробництво, яка бвідповідала тим умовам, в яких відбувається революція. Частково Маркс та Енгельс багато писали про Росію, її специфіку розвитку та значення в ствіовій соціалістичній революції. Але до цього ми повернемося дещо пізніше, коли будемо розглядати марксизм в порівнянні з ідеями головного практика марксизму в Росії Володимира Леніна.

Диктатура пролетаріату. Ціль світової соціалістичної революцї –скинути правлячий клас експлуататорів. Однак для будб-якої людини постає закономірне питання– щож робити далі? Адже соціалізм, а тим більше комунізм, не може наступити автоматично після перемоги революції. Тому Марксом був введений такий термін, як диктатура пролетаріату. «Диктатура пролетаріату… являє собою владу рабочого класу, здійснюючись в союзі з трудящими масами з ціллю побудови соціалізму» [18, с. 7]. Диктатура пролетаріату представляє собою деспотичну владу робочих, диктуючих решті людей основні правила та стійкість нового соціалістичногосуспільства. Я не даремно виділив– «всім решті людям», – так як по Марксу після соціалістичної революції користуватися терміном «класи» недоречно, адже сама по собі революція закінчуєтся тоді, коли знищуються всі класи і створюється бзскласове суспільство.

Цікаво, що саму державу як «знаряддя експлуатації робочих», на момент становлення диктатури пролетаріату вже не буде. Держава в розумінні Маркса та Енгельса виникає в момент разділу суспільства на класи, і воно зникає також невимушено із класів, як колись в минулому було створено. А створення держави було лише для легітимізаії експлуатації і підтеримання експлуатуючого класу [20, с. 12-16]. Про це найбільш вдеталях писав Ленін у своїй праці «Держава і революція».

«…Кажен хто прагне до правлячого класу, - якщо навіть його першість обумовлює, як це прийнято у пролетаріїв, знищення всієї старої общинної форми правлячого суспільства, - передусім повинен завоювати політичну владу…» [11, с. 32]. Диктатура пролетаріату необхідна. Однак на стадії комунізму така форма політичної владивідсутня. Диктатура пролетаріату –виключно соцалістичне поняття. Вона необхідна лише для того, щоб знищити в суспільстві все, що залишилось від старого, буржуазного, капіталістичного, хоча і сама являється пережитком капіталізму. Тоді ж, коли на місті старих устроїв суспільства зростуть нові –всезагальний культ праці, повна община власність на засоби праці, гуманістичний альтруїзм і тому подібне, диктатура пролетаріату сама себе виснажить і буде поверженна. Таким чином, вона – всьго лише засіб для проведення другої революції, необхідну для становлення комуністичногосуспільства, – революціїсвітооглядною, революцією в свідомості.

Поиск по сайту: