Комунізм до Маркса

Говорячи про комунізм до Маркса, зазвичай торкаються двох понятій – примітивного комунізму і утопічного комунізму. Примітивний комунізм зберігав за собою бути в первинному суспільстві. Тоді на ранніх стадіях розвитку він був единою формою людського суспльства. В боротьбі з природою людина була у стані виживання лише у складі общини, якій належало воно і все його майно разом взяті. Примітивний комунізм далекий від наукового соціалізму Маркса, хоча б тому, що науковий соціалізм Маркса – вчення для високорозвинутого суспільства, в яком кожна людина самодостатня і просто не потребується в общині.

По мірітого, як все сильніше наростає власність і соціальний прошарок першообщинного суспільства і з’являються класи, комунызм перестає бути реальною практикою і переходить в розряд мрій. Як тільки комунізм перетворюється в теорію, прийнято говорити про утопічний комунізм. Ідея нового більш справедливого суспільства, де не буде майнового розділення на класи, скоріш за все, зародилась як раз на стадії прошарування суспільства. Сліди комуністичних поглядів зустрічаються в міфології багатьох народів Азії, Європи та Північної Африки. В стародавніх Греції та Римі витоки комунізму сходят ще від Гесіод а і його мрій про повернення минулого «золотого століття», коли щасливі люди не знали нерівності, власності та експлуатації. Тема майнової справедливості взагалі является однією із самих обговорюючих в грецькій філософії Античності. Одним з головних предтеч комуністичної думки називають Платон а, сформулювавшого модель рабовласнецького комунізму, засуджуючи приваину власність у своїй праці «Держава».

В Середньовіччі, комуністична думка формувалась, перш за все, на релігійній засаді і виглядала у вигляді різного роду єресі – вальденсів, таборитів, бегардів та ін. У рідких випадках цей релігійний комунізм переростав у збройний рух, як,наприклад, це сталося в Чехії в середині XV ст.,відомі в історії як Гуситські війни. Радикальні послідовники Яна Гуса, таборити, боролися за демократичну республіку. Основу суспільства складали общини – воєнні та сімейні. Перші забезпечували безпеку, другі – займались ремеслом і сільським господарством, доставляючи все, необхідне для війні.

В епоху Відродження комуністичну думку развивали в найбільшій мірі Томас Мор і Томазо Кампанелла. Вони першими відійшли від суто селянських общин і писали в своїх працях про цілі роки і навіть держав, практикуючи спільноту майна і створення цілих циклів суспільного виробництва [6].

Новий час дав новий поштовх для еволюції комунізму. В XVII-XVIII століттях в Європе були популярні ідеї Джерарда Уінстенлі, Джона Беллерса (Англія), д'Алле, Гедевіля, де Фуаньї, Мореллі, Мабл, Мельє (Франція) [2, с. 395], які, як правило, вливались в художній формі в різному роді творів, говорячи про чудове суспільство, повне справедливості і свободи, які протиставлялись європейському. Жан Мельє був сміливіший своїх однодумців, у своїх роздумах і одним із перших написав про необхідність революційного неминучість гніту.

Так комуністична думка пройшла важкий шлях від реальної практики (примітивний комунізм, таборити), а згодом теорії (Платон) до утопії (Мор, Кампанелла, Гедевіль, Беллерс, Мельє та ін.). Але з початком XIX ст. для неї починаїться зворотній відлік…

Вся комуністична думка, починаючи від «золотого століття» Гесіода, об’єднується під загальною назвою утопчіний соціалізм. В більш вузькому сенсі утопічним соціалізмом називають окремі течії в першій половині XIX ст. борючись за здійснення соціалістичних ідеалів, гоовними представниками якого були Анрі де Сен-Сімон, Шарль Фурьє та Роберт Оуен. Саме школу утопічного соціалізму пізніше Ленін називає однією з головних предтеч марксизму. Недивлячись на те, що утопісти у багатьох своїх думках не достатньо об’єктивні, а дехто навіть суперечить одне одному, їх ідеї, викинені в суспільство, зустріли великий інтерес багатьох вченних та філософів, серед яких був і Маркс. В деякій мірі, утопісти говорили про необхідність запровадження новітніх досягнень науки і техніки; першими відійшли від ідеї загальної рівноваги, замінивши її идеєю «кожному по можливостям»; говорили про стерття граней між розумовим та фізичною працею, між містом і селом, про составлении складання планів [3, с. 290-291; 4, с.87](пізніше всі ці ідеї Маркс використав у своїй концепції).

Як ми бачимо, із всього вище сказаного можна зробити висновок: комуністична думка має свою довгу історію. Вона не просто стара, але й навіть старіша ідей лібералізму. Адже лібералізм почав зароджуватись саме тоді, коли почався розшаруваня суспільства, тоді ж почалось відчуження, коли комунізм став забуватись. В сучасному ліберальному суспільстві не прийнято про це говорити. Хоча це лише стосується теми моєї работи, не можу не замітити, що в цьому, напеве, одна з важливіших проблем людського суспільства – в прагненні легітимувати сьогоднішний порядок речей надто необ’єктивно, що приводить до вирати об’єктивності у всій історії, роблячи її всього лиш зброєю в руках ідеології. В сучасних книгах з історії не прийнято писати про те, за що боролись таборити, крім незалежності Чехії, не прийнято робити акцент на тому, що «Утопія» Томаса Мора – лндь не одне із перших серйозних творів з соціалістичної думки, не важливим вважається згадати про фур’єристських колоніях в США і досвідах Оуена в потопаючій від економічної кризи Англії.

Що стосуеться еволюції комуністичної думки, то до початку XIX ст, ідея комунізму не виходить з голови багатьх вчених того часу. Комунізм бездогонний, комунізм можливий, однак не вистачає в цьому ланцюжку, напряму провідною від теорії до практики, ще одного ключового ланцюжка. Саме Маркс і став тим, хто об’єднав всі ці ідеї і думкуи в чудову теорію, обумовив їх так, як потребувало того суспільство, тобто наууово. Не просто обгрунтував, але й створил перше керівництво до дії– «Маніфест комуністичної партії».

Поиск по сайту: