Економічне вчення і логіка К.Маркса

За економічним вченням марксизм основою розвитку люд­ського суспільства вважає матеріальне виробництво, а працю — діяльною формою багатства та власності. Ін­шими надбаннями економічної складової марксизму є: відкриття К. Марксом двоїстого характеру праці, вті­леної у товарі, та внутрішніх суперечностей товару; формулювання ряду економічних законів (закону від­повідності виробничих відносин рівню розвитку та характеру продуктивних сил, закону додаткової вар­тості, закону тенденції середньої норми прибутку до зниження, закону зростання органічної будови капіта­лу тощо); з’ясування механізму утворення середньої норми прибутку та ціни виробництва; обґрунтування діалектики самозаперечення капіталу (капіталізму) через ті соціально-економічні форми (акціонерний ка­пітал, усуспільнення виробництва тощо), які створю­ються самим капіталом у процесі його розвитку.

Головною економічною працею К. Маркса є “Капітал”. У своєму творі він розглядає “додаткову вартість”, яка є основою його вчення. Маркс всіх своїх попередників поділяє на тих, хто наблизився до розуміння “додаткової вартості” і на тих, хто навіть не підозрює про її існування. Останніх він називав вульгарними економістами.

Основну мету свого економічного дослідження сам Маркс бачив у з’ясуванні тих законів, яким підкоряється виникнення, розвиток та руйнація аналізованого ним соціально-економічного організму.

У своєму логічному аналізі він послідовно розглядає вартість, що лежить в основі ціни; додаткову вартість як основу прибутку у різних її формах (промислова, торгова, банківський процент); вартість робочої сили, яка знаходиться в основі її перетвореної форми – заробітної плати.

Заслуговують на увагу погляди Маркса щодо “соціальної справедливості та рівності”. Згідно теорії Маркса єдиним джерелом вартості, отже і доходу, є праця. У створенні нової вартості бере участь лише один фактор – робітник, власник робочої сили. Усі інші види доходів в капіталістичному суспільстві – капіталістичні прибутки у різних формах, торговий прибуток, позичковий процент, рентні доходи, підприємницька винагорода – являють собою перетворені форми додаткової вартості, тобто є результатом неоплаченої праці робітників.

“Соціальна справедливість” розподілу доходів, за Марксом, полягає втому, щоб усі вони були поставлені в залежність від суспільно-необхідних витрат праці на виробництво товарів.

Надзвичайно багато уваги Маркс приділив процесу нагромадження капіталу та його впливу на становище робітничого класу.

За життя Маркса його вчення піддавали критиці його численні опоненти. Але це були “словесні баталії”, які не могли бути ані підтверджені, ані спростовані тому, що “марксизм” існував лише в теорії і ніяких спроб його практичного втілення ніде й ніколи не робилося.

Поиск по сайту: