Засновник класичної системи А. Сміт. Економічна система А. Сміта

Свого найвищого розвитку класична буржуазна політекономія досягла у працях британських вчених А. Сміта і Д. Рікардо, в той час, коли Британська імперія була найбільш передовою в економічному відношенні країною.

У своїй книжці “Дослідження про природу і причини багатства народів” в якості предмета вивчення політичної економії А. Сміт назвав проблему економічного розвитку суспільства і підвищення його добробуту.

Центральне місце в методології досліджень А. Сміта займає концепція економічного лібералізму, в основу якої, як і фізіократи, він поклав ідею природного порідку, тобто ринкових економічних відносин. Він виходив з того, що люди, надаючи один одному послуги, обмінюючись працею і його продуктами, керуються перш за все прагненням до особистої користі. Але переслідуючи особисту користь, кожна людина, вважав він, сприяє інтересам всього суспільства – зростанню виробничих сил. У зв’язку з цим, він пише про “невидиму руку”, яка керує складною взаємодією господарської діяльності індивідів, і “економічну людину”.

Економічне життя за А. Смітом, розвивається окремо і незалежно від волі людей, і їх свідомих поривів. Це дозволило йому зробити висновок про визначеність економічних явищ за об’єктивними законами. Як і представники класичної школи, А. Сміт прагнув проникнути у внутрішню фізіологію суспільства, і в зв’язку з цим керувався методом логічної абстракції. Але не менш важливою задачею економічної науки він вважав за необхідність показати конкретну картину економічного життя, виробити рекомендації для економічної політики.

Розподіл праці займає ключове місце в економічній системі А. Сміта. Він вважав, що розподіл праці підвищує продуктивність трьома способами:

ü Збільшення вправності кожного окремого робітника;

ü Збереженням часу при переході від одного виду діяльності до іншого;

ü Стимулювання винаходом і виробництвом машин, що полегшують і зменшують людську працю.

В теорії розподілу праці А. Сміт відобразив тенденцію до розвитку машинного виробництва. Він стверджував, що об’єм виробництва і споживання продуктів визначається двома головними факторами: відсотком населення, яке зайняте продуктивною працею, і рівнем продуктивності праці.

Тема грошей органічно пов’язана з темою розподілу праці, так як у Сміта гроші виступають в якості засобу обміну (“великого колеса обігу”). Сміт підкреслював про стихійне виникнення грошей як специфічного товару. Він вилучає гроші і кредит із потреб виробництва, бачить їх підлеглу роль. Але Сміт недооцінював зворотній вплив грошово-кредитних факторів на виробництво. Слабкою ланкою в концепції грошей було і заниження інших їх функцій. Кредит А. Сміт розглядав лише як засіб активізації капіталу.

В основу власного дослідження А. Сміт поклав трудову теорію вартості, рахуючи закономірним, визначення вартості витраченою працею, і обмін товарів, відповідно закладеного в цей обмін, кількості праці. Їм була зроблена спроба аналізу реальної системи грошово-товарного обміну і ціноутворення, в умовах капіталізму вільної конкуренції. А. Сміт визначив і розмежував споживчу і мінову вартість товару.

У своєму вченні про заробітну плату, А. Сміт розглядав два стани суспільства: при простому і капіталістичному виробництві. В умовах першого він вважав заробітну плату рівну вартості виробленого товару. При другому способі виробництва, він зауважує, що робітник вже не одержує вартість всього продукту своєї праці, тому і розрізняє різні суми заробітної плати. А. Сміт підкреслює важливу роль, яку відіграє зарплата у житті держави, поділяючи країни на три групи:

ü Із прогресивним станом суспільства, коли зарплата зростає і становище працюючих покращується;

ü Із регресивним станом суспільства, коли зарплата падає і становище працюючих стає гірше;

ü Із сталим станом суспільства, коли заробітна плата залишається непорушною, а матеріальне становище працюючих залишається важким, але постійним.

А. Сміт приділяв велике значення високій зарплаті, кажучи, що вона стимулює працюючих до більш продуктивної праці, і категорично не погоджувався з Мальтусом, який вважав бідність робітників неминучою.

У теорії заробітної плати, А. Сміт вказує, що із створеної працею і визначеною кількістю цієї праці вартості товару, робітнику у вигляді заробітної плати за зусилля залишається лише деяка частина. Залишок доданої працею вартості представляє собою прибуток підприємця. Деяку суму із цього прибутку він повинен у ряді випадків віддати в якості земельної ренти чи створеного проценту, якщо був використаний заємний капітал. А. Сміт називав прибутком всю різницю між добавленою працею вартістю і заробітною платою, і в цьому варіанті мав на думці додану вартість.

А. Сміт прагнув вияснити, які види праці сприяють зростанню багатства нації. Продуктивною А. Сміт вважав працю, яка створює додану вартість, і пояснював це на прикладі робітника мануфактури, праця якого збільшує вартість матеріалів над якими він працює, на вартість утримання робітника і прибутку власника виробництва. Працю, яка сплачена із прибутку, А. Сміт вважав непродуктивною. Так відомий його приклад про слугу, якого утримують на доходи хазяїна будинку і праця якого не створює вартості.

Економічна система А. Сміта базувалася на погляді, що капітал представляє запаси, які призначені для подальшого виробництва. У своїх поглядах на основний і оборотний капітал, А. Сміт виражав думки фізіократів, але переборов обмеження їх розуміння продуктивного капіталу (що дає приріст вартості) як тільки капіталу, що зайнятий в сільському господарстві. Категорії А. Сміта застосовуються не до одного капіталу фермера, але і до всякої іншої форми продуктивного капіталу. Під оборотним капіталом А. Сміт розумів капітал, що застосовується на одержання прибутку, який постійно виходить у власника в одній формі і повертається до нього в іншій. Оборотний капітал за Смітом складається із чотирьох частин:

ü Грошей, за допомогою яких здійснюється повернення інших його частин;

ü Запасів продуктів крім тих, що знаходяться в розпорядженні самих споживачів;

ü Сировини чи напівфабрикатів, що знаходяться в процесі незавершеного виробництва;

ü Готових але ще не реалізованих товарів.

Головним А. Сміт називав капітал, який приносить прибуток “без переходу від одного власника до іншого і без подільного оберту”. До нього він відносив: машини і засоби праці; будівлі, що слугують для торгово-промислових цілей; покращення землі; користі особливості членів суспільства. А. Сміт виключно велике значення придає накопиченню капіталу.

Теорія відтворення суспільного капіталу у Сміта базується на теорії його вартості. Вартість у Сміта розпадається на три частини: заробітну плату, прибуток з капіталу і ренту за землекористування, тобто складається із доходів. Сміт розрізняє валовий і чистий доход. Під валовим доходом він розуміє увесь річний продукт, вироблений населенням даної країни, під чистим – ту частину, котру населення може віднести до свого споживчого запасу. Сміт виділяв ренту як виключний доход землевласника.

А. Сміт приділяв багато уваги дослідженню політики країн в період капіталізму вільної конкуренції. Він висунув ідею забезпечення економічної свободи, невтручання держави в економіку. Він заклав основи податкової політики, при цьому стверджуючи, що найкраще обкладати податком саме ренту.

Отже, головною заслугою А. Сміта, економіста мануфактурного періоду, стало створення цілісної економічної системи на основі знань, які були одержані на той час суспільного розвитку.

110. Д. Рікардо – “завершувач системи англійської класичної політекономії”